Сторінки біографії цього “Опеля” добряче затерті плином часу. Як авто потрапило в Україну, достеменно невідомо. Мабуть, дісталось як військовий трофей, як і більшість німецьких авто цього періоду. До Івано-Франківська машина перебралась зі Львова, де шість років тому її купили за 1000 доларів. Тоді стан машини був плачевний, автентики у ній залишилось мало: шматочок даху, капота та кришка багажника. Замість “рідного” двигуна стояв двигун від “Побєди”. Реставрувати стару машину не було сенсу, а тому майстер разом з новим власником, франківським бізнесменом, задумали створити щось особливе. У раритетне тіло заховали молодечий дух, інформує Like. ”Ми не йшли до оригіналу, а фактично робили машину заново. Авто відновили на платформі “БМВ”“7-ї серії, усе внутрішнє наповнення (ходова, бензиновий двигун 3.0, усі вузли, коробка передач, панель приборів) та навіть кондиціонер тут сучасні. Верх залишився від “Опеля”, але його подовжили на 1,1 м”, – розповідає Володимир Микицей. Так чотиридверний седан став лімузином. Зараз це авто легко дасть фору молодим. Міжміські прогулянки – його стихія. На трасі “Капітан” розганяється до 180 км/год. А от наше місто для його габаритів затісне, але, звісно, вийти в люди, себе показати та на інших подивитися можна. Шлях “Опеля” до першого міського променаду в травні минулого року був непростим та довгим. Процес відновлення пройшов багато етапів. Спочатку усю машину розібрали до гвинтика. Власне, першою серйозною проблемою, що загальмувала реставрацію майже на рік, були шприховані колеса. Оскільки в Україні вони коштують дуже дорого – 4 тисячі доларів за одне, замовляли їх з Америки. ”Розпочинати роботу без коліс неможливо, бо під них підганяється форма машини. Тому довелось чекати, поки їх привезуть з-за океану”, – пояснює реставратор. Щоб авто не втратило оригінального вигляду, за основу взяли стару форму “капітанського” кузова. Далі вручну варили та вигинали крила, двері, надколісні дуги та інші деталі, пропорційно збільшуючи їх для збереження симетрії усієї машини. Крок за кроком, сантиметр за сантиметром заново “виліпили” увесь кузов. Бампери до цієї машини переробили з “Побєдних”. Потім повернули оригінальний вигляд багажнику, поставили нове скло та фари. Чимало клопотів було з внутрішнім оздобленням. Кожна дерев’яна деталь підганялась вручну. На замовлення пошили шкіряний салон, шторки для вікон, обтягнули сидіння, “позичені” у “БМВ”. ”Машина велика, терпіння з нею потрібно в кілька разів більше, ніж зі звичайною. Якщо запорожець можна зробити за рік, то на цю пішло п’ять, – описує особливість цього проекту Володимир Микицей. – Крім того, такі авто добряче б’ють по кишені. Тим, хто думає, що на них можна щось заробити, я одразу кажу: будьте готові вкладати серйозні кошти. Це машини для душі, а не для бізнесу”. Зате результат багаторічної роботи перевершив усі сподівання. Витрачені час, гроші та сили набрали довершеної унікальної форми. Тепер в біографії німецького відставного офіцера нова сторінка – неквапне життя поважного лімузина: нечасті виїзди з нагоди свят, зачаровані погляди навколишніх та відчуття захвату і щастя у тих, кому пощастило на ньому прокататися.