У селі Спас на самому повороті до річки впадає у вічі круте узвишшя з березовим хрестом нагорі. Позаду хреста розташований бункер-музей. А під хрестом спочивають останки 22-літнього повстанця УПА Дмитра Дідущака, убитого енкаведистами.
Ось що нам розповів будівничий бункера Василь Савчук, який спорудив поряд з могилою помешкання для своєї сім’ї. (Щоправда, на початку будівництва ніхто не знав, що саме там спочиває герой підпілля).
Коли ми копали рів під фундамент, натрапили на людські рештки. А вже здогадувалися, що десь тут мав би бути похований повстанець з нашого села, про це нам оповіла сусідка Марія Сліпанюк. У її дитячих спогадах є дуже тяжкий епізод: вона бачила, як на березі річки лежав убитий повстанець. Його тіло було накрите, лише виднілися ноги в червоних черевиках…
Тіло лежало, мабуть, не один день. Ніхто не наважувався його забрати, аби не наразитися на небезпеку. Аж знайшовся сміливець Василь Чукор (батько Марії), який уночі крадькома забрав тіло й поховав поряд на узвишші. Своїм рідним звелів мовчати…
Мовчали аж до… 2012 року. Зрештою, сама Марія Сліпанюк не знала точного місця погребіння молодого упівця. Тільки при знайденні решток тіла загибла особа була ідентифікована. Ідентифікована завдяки єдиному елементу одягу, який не зітлів – червоному черевикові. (Червоні черевики на вбитому хлопцеві закарбувалися в пам’яті жінки назавжди).
Власник земельної ділянки Василь Савчук разом з сином Олегом зайнялися перепохованням. Так герой підпілля назавжди 22-літній Дмитро Дідущак був похований удруге, на цей раз з усіма належними почестями й у християнській традиції. А поряд з могилою Василь Савчук спорудив бункер – зменшену копію тих бункерів, якими були нашпиговані довколишні ліси. Люди зносили різні раритети, – сусід приніс навіть німецького автомата-шмайсера, причому, цілком у робочому стані (чоловіки перевірили). Задля безпеки запаяли ствол. Хтось приніс друкарську машинку підпільників, хтось – геть заіржавілого браунінга, інший хтось – справжнього бандерівського обріза. Усі ці експонати тепер зберігаються на своїх місцях у бункері.
– Насправді, бункера, як такого, на цьому місці не було, – пояснює ґазда музейного обійстя, – стояв такий собі спостережний пункт, викопаний у землі. А криївка знаходилася під підлогою згаданого уже сусіда Василя Чукора, якихось двадцять метрів далі…
Особа повстанця обрамлена якимось містичним ореолом, – народився на свято Чесного Хреста 27 вересня, загинув 27 вересня, був перепохований також 27 вересня. Випадковий збіг чи незбагненна для людей закономірність? Хтозна.
Автор: Андрій МАЛАЩУК
Фото: Андрій КАНЯ
