Ігор Граділь:
Мої спогади про Василя Михайловича Ткачука сягають дитячих років. Ми перебували в родинних стосунках по маминій ліній і в дитинстві мені не раз казали: то твій дідо!
По ділових питаннях ми багато спілкувалися з 2006 року, коли я працював секретарем Коломийської міської ради і заступником міського голови з гуманітарних питань. У сфері моєї відповідальності були питання організації і проведення різних культурних, освітніх, патріотичних заходів, концертів, фестивалів, а це все було дуже близьким для Василя Михайловича: він не тільки охоче відвідував такі заходи, а й завжди пропонував свою допомогу, підтримував як меценат і доброчинець. Часто спонсорував виступи та поїздки наших творчих колективів, талановитих дітей краю. Бо Ткачук по-справжньому любив людей, Україну, наші традиції, культуру, історію, пропагував це, хотів, щоб Україна розвивалася, щоб її повсюди прославляли талановиті українці, наші краяни. Тішився, що в Коломиї відбувається багато фестивалів та інших культурних подій, що в них беруть участь відомі люди і що він у такий спосіб причетний до популяризації народних традицій і культури.
Василь Михайлович був дуже гостинним господарем, прагнув дружнього спілкування з родиною, друзями, колегами, збирав на гостину, щиро і щедро приймав за своїм столом і приїжджих, і місцевих гостей. Був справді дуже привітним і комунікабельним – і до себе запрошував, і намагався бувати всюди, куди його запрошували як бажаного і шанованого гостя. Зворушено слухав, коли його велика родина співала рідні пісні, сам долучався до такого співу. Роками була родинна традиція збиратися в Ткачуків на Різдво, на Василія. Тоді це свято випадало на «старий Новий рік». Рідні пісні, давні колядки нагадували дитинство, створювали святковий настрій, додавали йому наснаги і здоров’я.
І в товаристві, і наодинці ми з Василем Михайловичем завжди мали про що поговорити, чим поділитися, розпитати про справи один одного. Він був не просто розумним, а мудрим, і до кінця своїх днів зберіг світлий розум та здатність до спілкування з людьми.
Я дуже багато почерпнув для себе у тому спілкуванні. Від Василя Ткачука, а також таких людей як владика Сімкайло, як Михайло Вишиванюк, з якими пощастило працювати, вчився, як треба працювати, як ставитися до інших людей. Цей досвід, цю науку запам’ятав на все життя.
Світла пам'ять їм усім!