Як бачимо з реклами в газеті "Кур’єр Станиславівський" від 22 грудня 1901 р., цукерня Стаффів приймала замовлення на святкову випічку, пропонувала великий вибір цукерок для прикрашення різдвяної ялинки. Заклад гарантував помірні ціни і швидке пересилання замовлень у провінцію. Тут можна було насолодитися іспанськими й португальськими винами та іншими вишуканими напоями – марсалою, малагою, шері, мадейрою, вермутом. До речі, в пресі й рекламі прізвище власників чомусь пишеться з двома “f”,а на вивісці закладу – з одним, - пише "Галицький кореспондент". Один із засновників цукерні, Ян Стафф, народився 15 травня 1870 р. Якщо вірити спогадам, чоловіком він був стриманим і неговірким. Зате його дружина Марія була енергійною особою і дуже любила спілкування. Подружжя виховувало двох доньок, Ельжбету і Людмилу, і сина.                                        Ян Стафф із сім'єю Син Станіслав, коли підріс, теж долучився до сімейного бізнесу, і подейкують, усе життя дбайливо зберігав рецепти батькових тістечок. Станіслав Стафф смачно готував також дріжджовий паштет – зовсім не кондитерську, але дуже корисну страву. Для її приготування пекарські дріжджі… тушкують на сковорідці. За час свого існування цукерня Стаффів стала свідком багатьох кумедних міських сценок. "Кур’єр Станиславівський" у 1900 р. надрукував цікаву замальовку з життя закладу. "За одним столиком сидять троє офіцерів, за другим двоє цивільних, а за третім – я з приятелем. Три привабливі панянки у світлих літніх сукнях пройшли повз цукерню і, неначе випадково, зазирнули всередину. На мене це справило надзвичайне враження, адже я не сумнівався, що вони дивилися у мій бік. – Пане Стафф! – гукнув один з цивільних. – Дайте нам ще два келишки коньяку! – Ой ні, ласкавий пане, – запротестував другий. – Я, певно, вже більше не п’ю, бо надходить обід, а про апетит уже й так немає мови. – Ну то за апетит! Бувай здоровий! – вигукнув його товариш. Вони дзвінко цокнулися "наперстками" й вихилили їх. Три панянки у літніх сукнях знову пройшли повз цукерню, з цікавістю зиркаючи всередину. – Пане Стафф! Ще два коньяки! – крикнув той самий пан. – І що ті панянки тут крутяться? Дивно, але панни часто мають слабкість до військових і не розуміють, як можна збавляти час у товаристві "цивільних". – Пане, – втрутився я у розмову. – Вони не до того кутка зазирають, а до нашого. – Ой, не вірте цьому, люб’язний пане, спробуйте вийти з цукерні й побачите, що не перестануть тут ходити, – заперечив мій співрозмовник. Розрахувавшись, я чимдуж вибіг із цукерні разом з приятелем. Стали ми неподалік від цукерні й дивимось: чи не перестануть ті панни у світлих сукнях зиркати. І яким же було моє здивування, коли я побачив, що вони не залишили свого посту, а ходили попри цукерню й зазирали всередину, як і раніше... Ех, жінки! – сумно подумав я…" Цукерня Стаффів В 1909 р. місцева преса надрукувала кумедну історію про подружні ревнощі. Чоловік повідомив своїй дружині, що йде до цукерні зустрітися з колегою у справі. Пані забажала пересвідчитись, чи той "колега" часом не ходить у спідниці, й вирушила до цукерні Кровіцького. Чоловіка вона там не застала, а коли він повернувся, влаштувала йому страшний скандал. У своє виправдання благовірний повідомив, що якраз був у цукерні Стаффів. Наступного дня чоловік знову вирушив на зустріч. Ревнивиця, недовго думаючи, зайняла пост у цукерні Стаффів і терпляче чекала на чоловіка… аж до смерку. "Але ж я був у Кровіцького!" – виправдовувався він. Так підозрілива пані бігала від однієї цукерні до іншої, поки не дізналася, в якій саме справі її чоловік зустрічався з колегою. Він збирався придбати до її іменин оригінальний подарунок, а саме…великого зеленого папугу. Родина Стаффів довгі роки успішно вела кондитерський бізнес і проживала в Станиславові аж до кінця Другої світової війни. Потім сім’я переїхала до містечка Бжеско на північному Сході Польщі, де Ян Стафф помер у 1949 р. Автор :Олена Бучик