Минуло вже десятиліття, відколи його серце перестало битися, але його подвиг, мужність і любов до України живуть у серцях тих, хто знав і шанував його. В цей особливий день ми хочемо згадати Василя Михайловича крізь призму теплих і глибоких спогадів його близького соратника, вірного друга родини — Михайла Негрича. Людини, яка крокувала поруч з ним у найвідповідальніші миті, бачила його справжню силу, шляхетність і відданість справі.

Ці рядки — не просто пам’ять. Це живе свідчення дружби, довіри й великої людської шани.

Спогади Михайла Негрича про Василя Ткачука

Історія будь-якого регіону — це історія його людей. Людей, які не просто жили, а творили зміни, впливали на долю тисяч, будували майбутнє. Однією з таких постатей був Василь Михайлович Ткачук — керівник, реформатор, новатор, людина, яка вміла дивитися вперед і не боялася брати відповідальність.

Про нього згадує його соратник Михайло Михайлович Негрич, який працював разом із ним багато років.

«Він не боявся сказати правду»

Знайомство Михайла Негрича з Василем Ткачуком відбулося в той час, коли Ткачук очолював колгосп «Прапор комунізму» в селі Підгайчики. Василь Михайлович запросив його на посаду заступника та помічника депутата Верховної Ради СРСР.

— Мені тоді було 31 рік. Це була велика честь і відповідальність, — згадує Негрич. — Ми часто їздили до Москви, вирішували важливі питання для нашого регіону.

Головними рисами Василя Ткачука були чесність і принциповість.

— Він ніколи не боявся говорити правду, навіть у найвищих кабінетах. Якщо бачив несправедливість, він не мовчав. У 1989 році він вийшов із Комуністичної партії, бо розумів: часи змінилися, і треба рухатися вперед.

Стратегічне мислення і турбота про людей

Ткачук не просто керував господарством, а мав бачення майбутнього. Він розумів, що сільське господарство має не лише виробляти продукцію, а й розвивати інфраструктуру, соціальну сферу.

— Він будував житло, школи, дороги. Його господарство забезпечувало працівників усім необхідним, тому люди працювали з віддачею, — каже Михайло Негрич.

У 1986 році Ткачук заснував агрофірму «Прут», що стало справжньою революцією. У той час приватна ініціатива жорстко контролювалася, але йому вдалося створити підприємство нового типу, яке стало символом економічного розвитку Коломийщини.

«Він бачив наперед»

Василь Ткачук був не лише господарником, а й політиком, який дбав про людей.

— У Верховній Раді СРСР він добивався фінансування для нашого регіону, вирішував питання, які інші вважали неможливими, — розповідає Негрич.

Одним із його знакових проєктів став культурний комплекс «Писанка» в Коломиї.

— Він розумів, що розвиток культури — це також розвиток економіки.

Ткачук також підтримував зв’язки з відомими українськими діячами — Мирославом Симчичем, Іваном Драчем, Дмитром Павличком.

— Його об’єднувало з ними прагнення відродження України. Вони часто зустрічалися, обговорювали майбутнє країни.

Лідер, якого поважали всі

— Василь Михайлович був дуже простим і людяним. Він міг зайти на поле, поговорити з механізаторами, запитати, які в них проблеми. Люди його поважали не за посаду, а за справи, — підсумовує Михайло Негрич.

Головна спадщина Василя Ткачука — це його справи.

— Він показав, що справжній лідер — це не той, хто командує, а той, хто веде за собою і дбає про людей. Його ім’я залишилося в історії, бо він справді змінив цей край.

Автор статті: Королець Ірина