Фото: Оксана РИЖУК-ТКАЧУК 
Четвертого дня Міжнародного театрального фестивалю польський театр ім. Ванди Семашкової виніс на суд глядачів виставу Славомира Гаудина "Діти Йова. Вік ХХ".
Театр з польського міста Жешува (колишній давньоруський Ряшів) — єдина зарубіжна трупа на фестивалі, і грала вона, звичайно, польською.
Навряд чи багато глядачів достеменно зрозуміли виголошувані зі сцени тексти, однак у загальну суть дійства вникли. Навіть Іван Гаврилюк признався, що володіє польською посередньо, але легко збагнув, як сказав, о co chodzi.
А мова мовиться про одну з найбільших трагедій людства, Голокост. У ході вистави задіяні всього три артисти — старий рабин, дівчина, яка уособлює світлі сили, і хлопець, який є начебто представником сил темних, жорстоких. Правда, судячи з деяких його монологів, цей артист виступає то на боці темних, то на боці світлих сил, себто образ роздвоюється, пише “Дзеркало Коломиї”.
Можливо, це й не так, але оскільки організатори не подбали про переклад чи бодай коротке тлумачення пісенних і прозових текстів, розібратися з хлопцем було важкувато.
Читайте: Щоденник “Коломийських представлень”: День третій, “Безталанна”
У всякому разі ми побачили дуже своєрідне трактування трагедії, що спіткала євреїв. Якщо не брати до уваги цього самого хлопця, який одягав вряди-годи блискучий чорний плащ і нещадно шмагав по столу нагайкою (алюзія на німця?), нацистів як таких у виставі не спостерігалося. Жодних гітлерів-сталіних, що їх так полюбляє українське телебачення, охоче демонструючи російські кінокартини про Другу світову війну. Тут чиста психологія, людські страждання, інші рефлексії, але аж ніяк не бажання продемонструвати біснуватого фюрера.
Щось подібне, але про трагедію іншого народу, кримськотатарського, привозив уже на фестиваль театр з Криму (яка ж то його доля?). І також був, пригадується, вельми прихильно зустрінутий глядачем. Залишається, отож, дочекатися вистави на тему Голодомору.
Коломийський театр начебто приступив кілька років тому до такої вистави, та кінцевого результату ми досі не побачили. А шкода, бо трагедія, що спіткала українців, сповна заслуговує на художнє всебічне й постійне висвітлення.
Фото: Оксана РИЖУК-ТКАЧУК
Фото: Оксана РИЖУК-ТКАЧУК