Вже два роки іде війна, два роки новини зі Сходу тримають нас усіх у напрузі. Кожну звістку про смерть коломиянина на полі бою ми сприймаємо з розпачем, з пересторогою слухаємо новини про обстріли та поранення і радісно зустрічаємо бійців, коли ті повертаються до рідної домівки. А що ж, власне, відбувається в житті «атошників» після «дємбєля», як вони почуваються у мирній Коломиї і як Коломия допомагає їм? Чи є у нас програма соціально-психологічної реабілітації, як влада допомагає матеріально та як громада пам’ятає мертвих і вшановує живих? Отже, відповідно до законодавства, сім’ям загиблих військовослужбовців під час проведення АТО призначається одноразова грошова допомога у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, це за нинішніми мірками 609 тисяч гривень. Розмір такої допомоги не залежить від того, яке звання, посаду або вислугу років має військовослужбовець, а також не залежить від виду військової служби, яку він проходить, – строкову, контрактну або за мобілізацією. Виплату одноразової допомоги проводять обласні військові комісаріати рівними частинами членам сім'ї та батькам загиблого. Крім одноразової грошової допомоги, за розпорядженням Уряду, сім’ям героїв повинні також надати квартиру, пенсії та різного роду пільги, а органи місцевого самоврядування обіцяли виділити земельну ділянку для будівництва житла чи ведення сільського господарства, пише "Дзеркало Коломиї". За час проведення АТО ми втратили 21 бійця з Коломиї та Коломийського району. Серед них – п’ятнадцятеро військовослужбовців Збройних сил, четверо співробітників міліції, один вояк Національної гвардії та один доброволець із батальйону «Донбас». Як повідомили "Дзеркалу Коломиї"" у Коломийському військовому комісаріаті, на сьогодні більшість родин загиблих отримали і грошову допомогу, і квартири. Більшість тому, що держава бере до уваги тільки бійців, які загинули в боях. Що стосується демобілізованих бійців (їх у Коломиї – 357), то після повернення додому кожен учасник АТО отримує разову грошову допомогу у розмірі 1000 гривень та часткові пільги на комунальні послуги. Власне цим матеріальна допомога і обмежується. Це дало підстави голові обласної спілки учасників АТО Андрієві Долику нещодавно звинуватити міську владу у недостатній увазі, яку та приділяє учасникам АТО. Для порівняння він навів цифри з Калуша. Там з міського бюджету бійці отримують по 5 тисяч, а поранені – 10-15 тисяч. На ці закиди відповів перший заступник Коломийського міського голови Сергій Коцюр. «За сумою виплат ми дійсно поступаємося деяким містам області, – сказав він. – Однак ситуація не така вже однозначна. Калуш, Івано-Франківськ, Яремче мали проблеми із виділенням землі учасникам АТО. Власне, щоб не нагнітати соціальну обстановку, там прийняли рішення підвищити грошові виплати. Ми пішли іншим шляхом – кожному учасникові АТО місто виділило земельну ділянку, як того й вимагає закон». Земельна ділянка – це добре, погоджується із С. Коцюром учасник АТО Ігор Лазарук. Втім, і тут є проблема – більшість учасників АТО не мають зараз можливості будуватися, а ті, хто й хотів би, величезні кошти мусять витрачати на підведення комунікацій – води, каналізації, світла та газу. Тому, пропонує пан Ігор, місто мало б розробити якусь програму і допомогти учасникам АТО у цьому питанні. Крім цього, як каже пан Ігор, є нез’ясовані питання щодо фізичної та психологічної реабілітації учасників АТО. Кудись поїхати відпочити ще можна, але тільки самому без дітей та сім’ї (за них потрібно платити), а от соціальна та психологічна реабілітація не проводиться. Загалом ставлення з боку міста до учасників колишній боєць 51 бригади оцінює на «трійку». Не висловлює особливого захоплення від співпраці з міською радою і голова Коломийської міськрайонної організації учасників АТО Володимир Кобилецький. «Немає задоволення від співпраці ні з міською, ні з районною радами, бо нема результату. Однак з районною владою хоча б є контакт, а з міською лише непорозуміння. Якщо виставляти оцінки, то район працює з учасниками АТО на «трійку», а місто навіть до «одиниці» не дотягує», – каже очільник спілки АТОвців. І справа навіть не в питаннях матеріальної підтримки чи соціально-психологічної адаптації. Дивно – каже пан Володимир – але непорозуміння стаються навіть в питаннях вшанування загиблих та увіковічення їх пам’яті. На підтвердження цих слів наводить два випадки. Перший пов'язаний із встановленням пам’ятника загиблим учасникам АТО. За словами пана Кобилецького, спілка учасників АТО хотіла такий монумент встановити на площі Скорботи. Однак міський голова Ігор Слюзар сказав, що там цього робити не можна, адже на цьому місті поховані енкаведисти, і це, мовляв, буде негарно, коли в одному місці спочиватимуть і вони, і захисники України. Натомість запропонував місце біля пам’ятника «Борцям за незалежну Україну», однак тут категорично проти виступив провід ОУН. Далі була пропозиція з боку міськради поставити пам’ятник біля першої школи, та проти цього виступили вже самі АТОвці. Там, кажуть вони, постійний автомобільний рух, стоянка. Не зовсім те місце, де можна було б вшанувати пам'ять тих людей, які загинули на війні. Пізніше з боку спілки учасників АТО було ще дві пропозиції – площа перед «Писанкою» та парк імені К. Трильовського, на місці згорілого кінотеатру «Комсомолець». Однак на ці пропозиції відповіла відмовою влада – це, мовляв, відпочинкова зона, тут проводяться фестивалі тощо. На сьогодні виходить так, що хлопці за нас віддали життя, а належного місця, щоб вшанувати їхню пам’ять, в Коломиї нема, – підсумовує Володимир Кобилецький. Натомість заступник міського голови з гуманітарних питань Володимир Бойцан радить не драматизувати ситуацію із встановленням пам’ятника. За його словами, робота у цьому напрямку триває, міська рада із сім’ями загиблих запропонувала місце та вибирає найкращий ескіз монументу. Влада пропонує встановити пам'ятник поблизу єпархії УГКЦ, а також влаштувати там цілий сквер. Вже після написання цієї статті стало відомо, що 16 червня, у четвер, міський голова Ігор Слюзар зустрівся із родичами загиблих Героїв АТО. Радилися, де розмістити меморіальний комплекс пам’яті українським воїнам. Обирали між алеєю перед СШ №1, що по вулиці Мазепи, та сквером біля Коломийсько-Чернівецької єпархії по вулиці Франка. Матері та вдови загиблих бійців визначилися з місцем - пам’ятник буде встановлено перед першою школою, одразу за зупинкою. Відтак міська рада готує проект конкурсу на будівництво меморіалу. [caption id="attachment_18235" align="alignnone" width="717"] Фото: прес-служба Коломийської міськради[/caption] Інша ситуація склалася довкола стенду з фотографіями загиблих. Власне такий банер виготовив Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського. Однак 8 травня якісь покидьки частину фотографій з нього позривали. Володимир Кобилецький двічі просив міську владу поновити банер, йому пообіцяли, але так нічого й не зробили. І лише пізніше стараннями деяких депутатів міської ради банер перенесли на стіну музею, яка виходить на Народний дім. Однак коломияни кажуть, що й тут не найкраще місце для нього. Чи не можна знайти більш значиме місце для стенду зі світлинами загиблих у війні з російськими загарбниками краян, ніж місце поряд з стоянкою велосипедів та авто, гучною музикою з кафе, яке знаходиться зовсім поруч? – запитують вони. На сьогодні це питання залишається без відповіді… Як і багато інших, які стосуються допомоги учасникам АТО. Віктор ФІТЬО