18 червня - 5 років, як пішов з життя очільник області, коломиянин Михайло Вишиванюк.
Не з біографії, а з пам’яті. До цієї сумної дати розпочинаємо цикл спогадів про Михайла Васильовича. Родина, журналісти, митці, духовенство, журналісти, колишні колеги та земляки мають що сказати в честь його добрих справ та мудрого наставництва.
Згадуємо разом з ними.
Тамара Лейбюк, Заслужена журналістка України, упорядник книги «Спогади і роздуми про Михайла Вишиванюка»
«Людина живе доти, поки її пам’ятають …»
Моя журналістська доля подарувала мені почесну місію – писати, розповідати, коментувати про справи, які робив М. В. Вишиванюк для області. А їх було безліч! Життя в тогочасній Івано-Франківській ОДА вирувало, справи – виконані і розпочаті під патро натом та особистим контролем «шефа» – щодня красномовно говорили самі за себе. Моїм колегам-журналістам ніколи не бракувало інформації. Як і критичних газетних публікацій, часом явно необ’єктивних, а то й замовних, інколи із перекрученими фактами та надума ними історіями, зокрема про Вишиванюкові маєтки за кордоном… Михайло Васильович ніколи нікому не дорікав. Особливо поважав тих журналістів, які мають свою точку зору й уміють її відстояти. Популярними у моїх колег – представників ЗМІ були ініційовані Ви шиванюком (за першої та другої каденцій) інформаційно насичені, пізнавальні прес-тури в кожен район нашої області та інші регіони. Ми дружили, обмінювалися творчими візитами із черкащанами, сумчанами, донеччанами. Було цікаво, змістовно, взаємопізнавально.
Двічі на посаді голови Івано-Франківської обласної державної адміністрації (загалом 12 років, з шестирічною перервою), Михайло Вишиванюк газифікував села, будував школи, дитячі садочки, котельні, ремонтував сільські клуби, дороги, допомагав у спорудженні церков різних конфесій.
З особливою шаною і піклуванням ставився Михайло Васильович до учасників Другої світової війни, вояків ОУН-УПА, «афганців», до учасників АТО та їхніх родин. У житті області його цікавило все: проблеми й досягнення науки, освіти, медицини, стан справ у підприємництві. Особливо опікувався сільським господарством, створенням сприятливих умов для розвитку фермерства в нашому краї. Турбувався про кращі умови побуту трударів-селян, які «годують місто», «аби хліборобам жилося не гірше, як в місті».
За задумом і сприянням очільника краю Вишиванюка відбулися очевидні інфраструктурні зміни у ряді райцентрів області: проведено масштабну реконструкцію древнього Галича і середмістя Коломиї. Оновлено центральні вулиці, площі й старовинні будівлі інших прикарпатських міст, що є свідками європейської історії Галичини, Покуття, Опілля, Гуцульщини. У ряді міст замінено (на нові) зношені міські комунікації хрущовської доби. Писанковою столицею стала мистецька Коломия, а Прикарпаття – інвестиційно привабливим регіоном, в якому почала набирати обертів індустрія перспективного в краї «зеленого туризму».
Кажуть, людина живе доти, поки її пам'ятають. Вдячні за безліч добрих справ прикарпатці, зокрема "милі його серцю" коломияни, пам'ятатимуть Вишиванюка завжди!
Галина Добош, Залужена журналістка України, журналіст ТРК «Карпати» і Радіо Свобода
«Якби міг – зробив би Коломию столицею...»
Вже не згадаю, від кого почула такі слова про Михайла Вишиванюка – не то поблажливо-іронічні, не то ностальгійно-заздрісні. Але не один з нас так якщо не стверджував, то думав, знаючи про особливе ставлення Михайла Васильовича до своєї малої батьківщини. В Іванівцях народився, у Турці розпочав трудовий шлях міцного господаря і господарника, в Іванівці повернувся на вічний спочинок. Це все Коломийщина з найкращим в Європі, як сам стверджував, містом над Прутом.
Мало просто любити землю, де народився, – треба самому зробити для неї, що у змозі. Не завжди навіть зізнавався у своїй причетності до тієї чи іншої доброї справи. Можливо, боявся докорів у певному протекціонізмі, соромився «надмірної любові», не потребував слави. Не підлаштовувався під модні віяння, не приписував собі чужих заслуг, не піарився. Хоча Вишиванюк двічі був лауреатом Державної премії України в галузі архітектури – за проєкт громадсько-торговельного центру села Турка (1992 рік) та за відбудову, реставрацію та комплексний благоустрій Коломиї (2001 рік). Той випадок, коли слово «будівничий» – влучне і доречне.
За сприяння Михайла Вишиванюка (за першої каденції на посаді голови обласної держадміністрації) у 2000 році в Коломиї було збудовано і урочисто відкрито у часі Х міжнародного гуцульського фестивалю єдиний у світі Музей писанкового розпису, зроблений у вигляді великої писанки. Два в одному – і музей, і пам’ятник сакральному символу українського Воскресіння. «Писанку», здається, спорудили за 90 днів. І сумніваюся, що без підтримки влади і отого «сприяння Вишиванюка» це вдалося б так швидко, оригінально, яскраво зробити. Про це якось менше згадують. Але хто в тій кухні варився, той може це оцінити.
А вже після «Писанки», яка ось уже понад 20 років є візитівкою Коломиї, була ідея «Писанкового Прикарпаття». Бо всю область Михайло Васильович хотів зробити гарною, привабливою для інвесторів і туристів, комфортною для краян, яскравою як писанка, в якій закодована історична пам’ять наших батьків і магічне замовляння добра для наших дітей.
Вікторія Плахта, Заслужена журналістка України, секретар Національної спілки журналістів України
«Сильний духом»
Сумно, гірко, тяжко… Немає більше поміж нас Михайла Васильовича Вишиванюка, чоловіка з абсолютним відчуттям своєї значущості, надзвичайно доброзичливого, розумного, сміливого, аж занадто самостійного, з непоказною, але глибокою любов’ю до рідного краю, до своєї держави, з невичерпною душевною відданістю рідним і друзям.
Усі, мабуть, погодяться, що це людина, яка захоплювала з першого погляду. Це дуже цінна і виграшна для керівника здатність. А коли за нею ти помічаєш неабиякі організаторські здібності, багатий досвід, широку ерудицію, вміння мислити стратегічно, діяти фундаментально, високість національного духу і глибокий гуманізм, то бачиш лідера з Божої милості, державного діяча, який щиро віддавався на благо рідної держави. Наділений від природи гострим розумом, кмітливістю, він чітко орієнтувався в складних суспільних процесах, своєчасно і вміло реагував на неординарні ситуації, мав дар провидця.
Пам’ятаю натовпи людей, які стояли в чергах, щоб потрапити до нього на прийом. Не всім міг допомогти, це не завжди було в його силах. Та вони йшли і йшли, щоб розповісти, пожалітися, поділитися. Йшли з вірою, що Вишиванюк зарадить. Думаю, що такої кількості людського горя, яке прийняв у себе Михайло Вишиванюк, вистачило б на декілька людських життів.
Хтось сказав: талант – це поцілунок Бога. Михайло Васильович був, безумовно, талановитою людиною. Та, по-моєму, головне в ньому – талант сильного духом лідера. Він був лідером не за посадою, а за покликанням та способом життя. І дорого платив за своє лідерство. Його оббріхували, ганьбили, обливали брудом. Але його відкритість, доступність, правдивість, принциповість, самоіронія, велика сила волі завжди перемагали в цьому двобої. Він багато знав про себе сам. Був дійсно жорстким та, водночас, дуже чуйним, дуже добрим, благородним. Він, знаючи про людську сутність більше, ніж хто-небудь (негативної інформації до високопосадовця надходить більше, ніж позитивної), прагнув знайти, утвердити в кожній людині – підлеглому, відвідувачу – краще. На жаль, ніхто з них йому так і не сказав, як сильно ми його любили…
Тамара Приходько, головний редактор телерадіокомпанії «НТК»
«Коломия мала «свого» керівника області»
Коломия мала привілей – «свого» керівника області Михайла Вишиванюка. Інші міста заздрили. Тепер не заздрять…
Своє найперше інтерв’ю з Михайлом Вишиванюком я записала у своєму рідному Сопові. Не пригадую, що знімали, можливо, зустріч з мешканцями села. Люди тоді говорили про відсутність автомобільного моста через річку Сопівку, яка розділяє село навпіл.
«Коли у вас празник у селі? На Покрову, кажете, – тоді й відкриватимемо новий міст», – запевнив селян Михайло Васильович. І через декілька місяців новий міст з’єднав береги нашої Сопівки. Відкривали вкрай необхідний об’єкт на Покрову. Дотримав слова. Керівник області Михайло Вишиванюк завжди так робив. А як не міг виконати, то не обіцяв. Це я бачила й чула, працюючи тележурналістом, часто фільмуючи різні виїзди, зустрічі чи наради керівництва Івано-Франківщини. Михайло Васильович знав область досконало, кожне село, кожну проблему. Був справді «народним губернатором». Переконана: на Прикарпатті не було людини, яка б не знала Михайла Вишиванюка в обличчя чи не чула його прізвища. Його могли любити, могли ненавидіти, але з його авторитетом не сперечався ніхто. Мав таку харизму, що притягував до себе увагу людей, наче магнітом. Зрештою, говорити з людьми любив. Це видно було по прямих ефірах у нашій студії. Приймав усі запитання. Жодних фільтрів, Боже збав. Зазначу, що відгукувався на наші пропозиції поспілкуватися з глядачам охоче, не відмовляв ніколи. Можна було запросто подзвонити до Михайла Вишиванюка на мобільний і домовитися про інтерв’ю, запис, прямий ефір. Його телефон мав чи не кожен журналіст області.
Ольга Ткач, директорка Державної студії “Калуське міське телебачення”
«…коломияни для нього – Всесвіт»
Цьогоріч минає п’ять років, як немає з нами Михайла Вишиванюка - людини-епохи, глиби думки, мудрого керівника й господаря. Він умів аналізувати на десятиліття вперед, а ще саме від нього можна було почути пораду “на всі випадки життя”. Як нині нам бракує його далекоглядності, сили думки й не тільки.
За керівництва Михайла Васильовича відбувалося багато заходів, чимало прес-турів усією областю. Пригадую один із них – у с.Турка, що на Коломийщині. Яблуневе диво побачили там: маленькі деревця з величезними “гронами” соковитих плодів, на будь-який смак. Тоді ми ще не знали, що то сад, висаджений Вишиванюком. Все ходили, розглядали, дивувалися. А тоді, хтось із гідів екскурсії, сказав: “Зривайте плодів досхочу, скільки зможете донести” – такою була воля Михайла Васильовича. Ми раділи, як діти, фотографувалися. Він умів дивувати. Завжди робив якісь неординарні речі, з повагою ставився до людей різних професій, а особливо - творчої. Зустрічі з ним завжди були пам’ятними. Любив свій край, працьовитих людей, у кожному інтерв’ю підкреслював, що коломияни для нього – Всесвіт. Старався зробити для своєї батьківщини все що міг, а то й більше. І відомий музей Писанки у Коломиї – його заслуга. Михайло Вишиванюк мріяв усе Прикарпаття зробити писанковим, не втомлювався повторювати, який потенціал у цього краю.
Скільки ідей, втілень, планів, всього й не перелічити. Людина слова, з феноменальною пам’яттю, блискавичною властивістю розв’язування складних завдань, особливою харизмою. Надзвичайно боляче говорити про Михайла Васильовича у минулому часі. Переглядати архіви програм із ним, вслухаючись у кожне слово, яке дійсно має вагу. А ще, його батьківське: “Дитино, ти чого? Чого похнюпилася? Життя продовжується. Все буде добре”. Так і лунає воно досі у споминах. І назавжди - у нашій пам’яті.