Вона була донькою хазяйки квартири, яку він – вже відомий і велелюбний знімав. Коли він заселився, йому було 25, їй 16. У нього – купа романів, і «панна Інна», і донька Коцюбинського. А в неї – лише чисте захоплення його талантом: вона бігала в бібліотеку йому за книжками, була першим слухачем віршів, давала поради… Вони звертались одне до одного на «Ви», але в щоденнику він уже писав «моя» перед її іменем. І поринав у нові романи, відчайдушно й пристрасно. Вона тим часом дорослішала й віддано його підтримувала, хоч і називала відверто «дівчачуром», бабієм тобто.
Їхні спершу платонічні почуття переростали у зовсім не платонічні дуже поволі. Офіційно вони зареєстрували шлюб аж через 20 років після знайомства і то завдяки майбутній тещі – тій самій хазяйці квартири. А на 40-річчя знайомства він написав їй: «Дивлюсь на тебе я не надивлюся – на очі сірі й брови в формі дуг, для мене ти, як з пісні «біле гуся», – кохана, люба і дружина, й друг».
Вона – це Лідія Папарук. Він – Павло Тичина, сьогоднішній іменинник. Багатьом він запам’ятався хіба нудним уславленням комуністичної партії. Але це несправедливо: крім «в полі трактор дир-дир-дир» він писав прекрасну лірику. Любовну. І добре знався на почуттях. Не лише до своєї Лідусі.
Про всі перипетії його особистого життя