ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

Відданість культурі краю. Роль Ольги Кратюк у житті Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття

Над творенням Національного музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття імені Й. Кобринського працювали цілі покоління самовідданих людей, про яких, на жаль, залишилося не так уже й багатого спогадів.

Засновником і багаторічним директором музею був Володимир Кобринський (1873–1958), залізничник за професією, палкий шанувальник і збирач творів народного мистецтва.

Під назвою "Український Народний музей ім. о. Йосафата Кобринського" від 1926 р. музей працював на громадських засадах. У 1930-их він став одним із перших обласних українських музеїв у Галичині, який дав поштовх до розвитку музейництва по всій Західній Україні. Після входження західноукраїнських земель до складу УРСР музей одержав статус державної установи. Від 1992 р. його перейменовано у "Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського", у структурі якого такі філії: музей писанкового розпису (1987), Косівський музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини (1970) і Яремчанський музей етнографії та екології Карпатського краю (2007).

На сьогодні кількість відвідувань наших музеїв сягнула понад 160 тисяч відві­дувачів за рік. Серед них багато іноземних туристів з понад 50 країн світу. За вагомий внесок у розвиток музейної справи, вивчення, збереження та популяризацію традиційного мистецтва Карпатського регіону, активну міжнародну та просвітницьку діяльність 20 жовтня 2009 р. Указом Президента України Віктора Ющенка Коломийському музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття надано статус Національного.

Історія нашого музею не обмежується діяльністю Володимира Кобринського, засновника та його першого директора. З цією знаковою персоною для усього галицького музейництва першої половини ХХ ст. пліч-о-пліч працювали патріотично налаштовані українці. Ентузіасти своєї справи, вони щиро пропагували національну культуру.

Авторам цієї статті дуже поталанило в житті: доля подарувала можливість працювати в нашому музеї з людьми, яких сьогодні називаємо старшою генерацією української інтелігенції. Серед них і КРАТЮК ОЛЬГА АНДРІЇВНА (1934 р.н.) – директорка музею від 1965 по 1992 рр. Ось короткі дані: закінчила історичний факультет Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича, була науковим працівником музею, директоркою, знову науковим працівником, потім вченим секретарем. Членкиня НСМНМУ (1991), заслужений працівник культури України (1992).

Ольга Кратюк – постать керівника, якому були притаманні великий політичний та державний ідеалізм, громадська свідомість, чесність і патріотизм. Доля її, як музейника і науковця, була непроста, але й щаслива, сповнена справжніх досягнень та здобутків. Життєвий шлях був складним, її родину спіткала трагедія сумнозвісної операції "Вісла", внаслідок чого її сім’я опинилася в Коломиї. Як директорка музею, зробила надзвичайно багато для популяризації та його розвитку. Невтомна і напружена праця О.Кратюк була спрямована на багато ділянок музейної роботи. Тривалі зв’язки директорки з народними майстрами, які захоплювалися різьбленням, керамікою, ткацтвом, вишиттям, мосяжництвом, писанкарством, спонукали їх до подальшої праці задля збереження традиційних ремесел Гуцульщини та Покуття.

У 70–90-их роках ХХ ст. розпочалась активна науково-дослідницька та експедиційна робота. Нам, тодішнім молодим працівникам, директорка наголошувала на важливості польових досліджень і наявності оригінального матеріалу, "…а теоретики пізніше знайдуться". Вона заохочувала до збору фактичних відомостей, казала, що "…треба спішитися зафіксувати все, що стосується тієї чи іншої теми, поки є ще старші люди – носії традиції". Щиро вболівала за поповнення фондових збірок музею новими експонатами, незрідка разом з колегами наполегливо вишукувала їх під час експедицій, відряджень. У своїх спогадах про ті часи О. Кратюк пише: "Особливо має бути відмічена самовіддана праця співробітників, у першу чергу – головного охоронця фондів Л. Кречковського, наукового працівника Г. Пудик та ін. Виїздів у наукові експедиції, часто по жахливих дорогах, тільки у 1965–67 роках було 54, придбано понад 600 цінних експонатів".

У 70-их роках розпочалася праця над новою експозицією музею. Розробляючи концепцію нової експозиції, О. Кратюк та її колеги ще не знали, що створюють один із найважливіших науково-мистецьких проєктів у своєму житті. Стара експозиція не відповідала вимогам часу.

На ту пору повсюдним було відзначення всіх державних політичних свят. Під конкретні ювілейні дати в закладах культури організовували багатолюдні заходи, наукові конференції, відкривали помпезні виставки. На це все партійні ідеологи виділяли значні кошти, за які, при розумному плануванні, можна було зробити капітальний ремонт, придбати будівельні матеріали і т. д. Враховуючи чергові державні святкування і скориставшись цією фінансовою можливістю, директорка й загорілась ідеєю розпочати роботу над створенням нової експозиції. За рекомендацією відомого науковця Львівського музею етнографії та художніх промислів Антона Будзана музей звернувся до креативного художника з Трускавця Михайла Біласа.

Згодом проєкт музейної експозиції Михайла Біласа викликав багато різних думок, розмов та емоцій. Грандіозну роботу над його втіленням у життя провели директорка і весь колектив музею. Експозицію докорінно перебудували, вона була визнана однією з кращих в Україні.

Чимало зусиль директорка прикладала до виховання молоді, радо залучала до музейної праці молодих людей, які навчались або завершили навчання у мистецьких та гуманітарних закладах України. Серед них були В. Стефанко, М. Базак, Б. Боднарук, В. Ровенчук, Р.Чубатий, М. Рибарук-Тищенко, М. Костюк, К. Каркадим, П. Абрам’юк, В. Ласійчук, Я. Ткачук, Р. Баран, Є. Ліскевич, О. Зотова, Л. Мехно, Н. Василинюк-Захарчук…

Ольга Кратюк багато зробила для відродження традиційних осередків народних художніх промислів. При її допомозі створено художню майстерню-філію Івано-Франківського художньо-виробничого комбінату, Коломийський осередок майстрів народного мистецтва України, гобеленовий цех, розпочато роботу з відродження коломийського гончарства. Вона підтримувала творчі зв’язки з багатьма народними майстрами, мистцями, науковцями та шанувальниками мистецтва. Завдяки подвижницькій праці О. Кратюк, Л. Кречковського та їхніх колег фондові збірки музею були суттєво укомплектовані творами високої мистецької ваги і сьогодні складають унікальне надбання нашої національної культури.

Коломийський музей стає учасником багатьох наукових конференцій у Києві, Вільнюсі, Москві, Львові, Тарту, Ризі. Неодноразово наш музей репрезентував мистецтво Гуцульщини зі своєї колекції у найбільших містах тодішнього Союзу. За ініціативою та активною участю Ольги Кратюк у Коломиї було створено єдиний у світі музей писанкового розпису і музей історії міста (1991).

Непросто було на той час видавати науково-популярну літературу. За період керівництва пані Кратюк було видано матеріали про народне й образотворче мистецтво: 25 каталогів, 3 альбоми, 1 фотоальбом, 4 проспекти, 5 буклетів, 2 комплекти листівок, а також знято низку документальних фільмів про народних майстрів Гуцульщини. Важливим було видання путівника 1975 року та вже раритетного альбому 1991 р. Збулась і давня мрія Ольги Кратюк – у 2008 р. видано опрацьовану нею у співавторстві з П. Серняком книжку "Рідне село Перегримка".

Нині О. Кратюк на пенсії. У музеї на посаді вченого секретаря працює її донька Леся Пискор, власне тому Ольга Андріївна завжди в курсі музейних подій. Вболіває за музей, переживає за його проблеми й радіє з досягнень. За мудрі поради й допомогу Ользі Кратюк сердечно вдячні учні, її пам’ятають, шанують за всі ті роки невтомної праці, які вона віддала музеєві, оберігаючи безцінні скарби наших предків.

Романна БАРАН, Катерина КАРКАДИМ, наукові працівники Національного музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття ім. Й. Кобринського