Днями в коломийському видавництві «Вік» вийшла з друку повість-детектив Миколи Савчука «Коломийська історія Шерлока Голмса». Відомий майстер смішних творів дебютував у цілком іншому жанрі. Книжка викликала ажіотаж ще задовго до виходу у світ – десятки читачів заздалегідь замовляли видання. Про захопливу сюжетну лінію, історичну Коломию та ілюстрацію у стилі Дойля – у інтерв’ю «Дзеркала Коломиї» з Миколою Савчуком. –       Пане Миколо, чому Ви раптом зрадили гуморові й сатирі? –       Я не зрадив, просто дав трішки відпочити. Гадаю, більшість письменників пробує, або хоча б мріє, творити в різних жанрах. Це може вдатися або ні, може за першим разом не вдатися, але за другим. Детективний жанр у нашій літературі доволі скромний і молодий. Він, до речі, легше піддається екранізації, є привабливим і для читача, і для глядача. Якщо, звісно, цікавий сюжет, легке письмо... –       Кілька слів про сюжет Вашої книжки. –       Якщо коротко, то подія відбувається 1901 р. в нашому місті. Сюди з Лондона приїжджає відомий детектив Шерлок Голмс зі своїм вірним приятелем, лікарем Ватсоном розслідувати таємниче зникнення анґлійського інженера Гаррі Джексона. Підозра падає на іншого інженера, Едвіна Карлайла, з відомого анґлійського роду... –       У Коломиї тоді були анґлійські інженери? –       Так, вони тут мешкали, а працювали на нафтових промислах у с. Слободі, або як воно тоді називалося – Слобода Рунґурська. –       Отже, Ви використовуєте історичну інформацію? –       Так, і Коломию я намагався відтворити такою, якою вона була 1901 р. Вулиці, якими ходять анґлійські вистежники, мають тодішні назви, як і готелі, ресторани, каварні. –       А прізвища Ваших героїв? –       Звичайно, вони вигадані, але на реальній основі. Тобто, я уважно вивчив польські, єврейські, чеські, німецькі прізвища й імена. Щодо анґлійських, то тут я не лише імена й прізвища вивчав, але й найбагатші анґлійські роди, ба навіть до кого вони звертаються «містер», до кого «мілорд», а до кого «сер». –       А чому власне Голмс, а не Холмс? –       Тому що в перших українських перекладах детективних оповідань видатного анґлійського письменника Артура Конана Дойля фіґурує тільки Гольмс (Голмс). А ці вельми цікаві детективні історії вперше читали в ориґіналі, а потім перекладали українці в США й Канаді та українці в Галичині ще до 1920-х років. А вже потім, 1928 р. в Харкові, з’явився перший радянський переклад якогось М. Іванова. Підозрюю, що він Дойлеві твори переклав українською не з анґлійської, а з російської, де звично такі анґлійські прізвища передають через Х. Так у нас з’явився Холмс. Прикро, що найновіший український (повний!) чотиритомник про відомого детектива, який побачив світ 2010 р., знову пише «Холмс», а не Голмс. Зрозуміло, від цього кумир любителів детективів ніскільки не втратив своєї приваби й ваги. [quote_box_right]"Мрію, щоб книжку не лише розкупили, але й прочитали. А вершиною став би сценічний чи екранний варіант «Коломийської історії Шерлока Голмса»".[/quote_box_right] –       Ваш Голмс і в Коломиї зберігає свої манери? –       Авжеж. Його манери й смаки я вивчив також. Правда, в Коломиї я його більше годую та відволікаю новими обставинами. Як-не-як, а він у Галичині, а в не у Британії, і мусить тут цікавитись побіжно і новими реаліями. Може, хтось колись знайде його сліди коло ратуші? –       А як виникла ідея написати детектив саме про Шерлока Голмса? –       Я родом з читацько-телевізійного покоління. Пригадую, що про «Собаку Баскервілів» і «Пістряву стрічку» чув ще в школі, але єдину в сільській бібліотеці книжку з історіями Голмса та доктора Ватсона до бібліотеки не повертали – вона десь ходила по ключівських хатах і я так її й не бачив на власні очі. Вже згодом я навіть придбав собі книжку Конана Дойля і дещо прочитав. Ну а потім був знаменитий радянський фільм (1979-81 рр.) за участю Василя Ліванова і Віталія Соломіна. У 1994 р. я перебував у Лондоні, де відвідав музей Шерлока Голмса не Бейкер-стрит, 221б і навіть залишив там свою візитівку. І, врешті, я двічі передивився великий анґлійський серіал про Шерлока Голмса, в якому роль легендарного детектива блискуче виконав Джеремі Бретт. І раптом я запалився ідеєю й самому написати детектив... про Шерлока Голмса... і запросити його до Коломиї... Були тут анґлійські інженери, місто наше було європейським, мало колію, готелі, гасові ліхтарі. Тут був цісар, то чому тут не міг бути Шерлок Голмс? –       Стиль Вашої повісті новаторський? –       Ні, це радше класичний, спокійний, стиль, щось подібне до Дойлевих творів його часу. Гадаю, повість буде цікава не лише сюжетом, але й історичним та етнографічним тлом. –       А якою мовою спілкувалися Голмс і Ватсон з коломийцями? –       О, тут треба було їм перекладача, бо ж, знаєте, що 1901 р. в Коломиї був цілий Вавилон. Мешкали тут різні нації і лунали різні мови, і тому анґлійський дует доповнив перекладач Стефан Левицький – наш студент з Відня, якого вони називали Стівом... –       Переконуюся, що не лише стиль книжки витриманий у Дойлевій манері, але й ілюстрації нагадують класичні Дойлеві детективи. –       Так, найславнішим художником його книжок був Сідней Пейджет. А мою книжку проілюстрував викладач Коломийсьокї дитячої художньої школи Микола Яцурак. Тут він уперше дебютує як графік-ілюстратор, бо переважно малює натюрморти. Для мене цей талановитий молодий приятель дорогий тим, що він, як і я, народився у Великому Ключеві. Щодо якоїсь приблизної творчої тяглості від Дойлевих часів, то навіть друк книжки виглядає, як давній, трохи затертий. Як-не-як, а перші Дойлеві детективи про Голмса з’явилися ще в 1880-і. –       І про що Ви мрієте тепер? –       Щоб книжку не лише розкупили, але й прочитали. А вершиною став би сценічний чи екранний варіант «Коломийської історії Шерлока Голмса», переклади. До речі, детектив можна набути в коломийських книгарнях та в автора, а також на репрезентаціях. Дещо я вже роздарував, а примірник моєї книжки передав на Бейкер-стрит 221б у Лондоні, де її вручить місіс Гадсон мій давній приятель. –       Пане Миколо, кого з літературних героїв думаєте ще заманити до Коломиї? –       Наразі торгуємося з одним відомим героєм ... Інтерв’ю взяла Вікторія МАРТИНЮК