Депутат розповіла "Дзеркалу Коломиї" про можливість лобіювання членами провладної коаліції приватних інтересів, а також про свій 22-ий виборчий округ. –          Як працюється, пані Ольго, в міській раді депутатові від Блоку Петра Порошенка «Солідарність»? Судячи з того, що ви представляєте президентську партію, мало б легко працюватися. –          Президентську партію я представляю формально, оскільки не є членом «Солідарності» й не входжу в міській раді до жодної з наявних фракцій. І мушу сказати, що зовнішнє враження про якесь домінування пропрезидентської політичної сили в нашій місцевій раді є помилковим. Тон у Коломиї, на відміну від столиці, задають зовсім інші політичні сили. –          Які ж це сили? –          Вони вже стали загальновідомими, це передусім «Батьківщина» і «Самопоміч». За моїми спостереженнями, вони сконсолідувалися навколо міського голови і створили щось на кшталт коаліції. –          Нас, виборців, завжди переконували в тому, що об’єднання прогресивних сил навколо першої особи громаді вигідне, оскільки сприяє кращому розв’язанню поставлених перед містом завдань. І яке значення має для виборця назва партії, що зуміла вибитися в перші ряди? Аби не занедбувала свого обов’язку вести громаду в правильному напрямку… –          У тому й річ, що «аби не занедбувала». Я ж маю підстави підозрювати, що за цією коаліційною ширмою створене добре середовище для лобіювання власних інтересів. Багато земельних справ залагоджуються одноголосно, не беручи до уваги тих, хто не числиться серед обраних. А це не стільки демократія, скільки подоба демократії. –          Цікаво знати ваше ставлення до будівництва біля «Писанки», з приводу якого багато полемізують. –          Моє ставлення неоднозначне. З одного боку, в самому середмісті занедбана ділянка, що не додає середмістю привабливості, тож обіцяний сучасний готель був би тут доречним. З іншого боку, погано те, що пішли всупереч закону, не виділивши ділянку на конкурсній основі. Значить, хтось нагрів або має намір нагріти на цьому руки. Через нашу комісію, а я очолюю депутатську комісію з регуляторної політики, архітектури, містобудування, транспорту і зв’язку, ці документи не проходили, розглядала їх містобудівна рада. Особисто я, отже, проекту ще не бачила, а після прочитання інвестиційної угоди складається враження, що вона написана хіба для замилювання очей громадян. –          Належали б ви до провладної більшості, можливо, й вам якісь бонуси перепадали б… –          Але я, повторю, позафракційна, а нам, позафракційним, у міській раді доводиться весь час нагадувати про себе. Я не беру участі в погоджувальній раді, куди входять голови фракцій. Щоб довідатися, коли засідає якась комісія, мушу проявляти власну ініціативу. Вважаю, що це неправильно, так не мало б бути. –          А як мало б бути в ідеалі? Що заважає органові місцевого самоврядування працювати як швайцарський годинник? –          Передусім – дещо недбало виписана законодавча база на загальнодержавному рівні. Це я стосовно процедури надання земельних ділянок, питань архітектури чи містобудування. Цією недбалістю законодавців можна легко користуватися на місцевому рівні, тобто створено поле для індивідуального підходу, а насправді підхід має бути для всіх однаковий. Один керівник відчуває в собі достатньо моральних сил, щоб утриматися від спокуси, пильно стежити за тим, щоб міські регуляторні акти були обов’язковими для виконання, вибиваючи таким чином ґрунт з-під ніг охочих пролобіювати свій інтерес, – а іншому керівникові протистояти спокусі важко. –          У ході останніх виборів ми, виборці, тому й звертали посилену увагу на вік кандидатів у депутати, розраховуючи на їхню молоду й нерозтрачену ще енергію. Ви ж теж, пані Олю, молода людина, разом з вами голосують на сесіях немало таких же молодих людей. Невже неможливо зламати цей хитромудрий механізм, невже надія тільки на морально чистоплотного керівника? –          Це запитання легше поставити, ніж відповісти на нього. Так, серед депутатів нинішнього скликання є молоді й навіть харизматичні обличчя. Однак щоб сформувати більшість, молодих і харизматичних, яких заледве набереться добрий десяток, замало. Із розмов зі своїми колегами з дуже важливої бюджетної комісії знаю, що не всі вони підтримують у душі деякі рішення, винесені на голосування. Але не протестують, не лізуть, так би мовити, на амбразуру. Чому? Бо кожна комісія сформована так, що кворум з потрібних депутатів завжди буде. Це формування виглядає трохи по-єзуїтськи, та тут нічого не вдієш, потяг, як кажуть, рушив. –          Звідси недалека дорога до сумнозвісного правила: друзям усе, ворогам закон. –          Можливо не так категорично, але якщо говорити про процес створення об’єднань співвласників багатоквартирних будинків, лише недавно стало відомо, що комунальники більше не зобов’язані капітально відремонтувати будинки перед тим, як передавати їх на баланс цих об’єднань. Проте кошти в бюджеті на капремонт були все ж закладені, але з невідомої причини тендер на капітальний ремонт виграли десять будинків із 600-а. За яким принципом надавали перевагу одним будинкам над іншими – можна лише здогадуватися. Та ж сама картина з розміщенням дитячих майданчиків. Але попри все, якась конструктивна розмова депутата з органами виконавчої влади все одно мусить бути, адже люди на окрузі скажуть, що лінивий депутат, не ініціативний. –          До речі, як справи у вашому окрузі? Виборці не мають підстав проявляти незадоволення? –          Хотілося б вірити, що особливих підстав не мають. У мене 22-ий округ, тобто частина вулиці Січових Стрільців, бульвар Лесі Українки, вулиця Святослава Гординського… Проблемним до виборів вважався будинок під номером 12 на Січових Стрільців, частину якого займають кооперативні квартири. Там 8 під’їздів, і в чотирьох з ни[ протікали дашки. Мешканці справедливо обурювалися: комунальні послуги сплачуємо, а зробити бодай нормальне покриття дашків нікому. Завдяки благодійному фонду «Покуття» нам вдалося закупити бляху, я звернулася до міського голови з проханням посприяти з ремонтом. Голова відгукнувся, залучив до ремонту пана Михайлищука. Станом на сьогодні всі роботи виконані. –          Це не єдине ваше депутатське звернення від початку роботи в ратуші? –          Звернулась я і з приводу дорожнього покриття на вулиці Ольги Кобилянської. Святкуватимемо невдовзі 775-ті роковини міста, а вулиця вся у вибоїнах. Причому це вулиця вздовж парку Трильовського, якого урочистості також не обминуть. Без допомоги з міського бюджету не обійтися. А все решту робимо своїми силами. –          Що саме, наприклад? –          Хоча б передвеликодні толоки. Доводиться самій забезпечувати учасників толок фарбами, вапном, щітками, організовувати роботу. Хочу похвалити мешканців 27-ого будинку на бульварі Лесі Українки, вони дружні, усвідомлюють потребу чистоти. Є, отже, з кого брати приклад іншим людям. Маю надію, що певну байдужість до вигляду своїх будинків і прибудинкових територій вдасться подолати після того, як запрацюють ОСББ. Тоді якщо людина не матиме можливості заплатити членські внески, вона зможе компенсувати брак грошей працею на впорядкуванні території і таким чином «втягнеться в процес». –          А що там новенького чути з містобудівної ради, членом якої ви є, стосовно згаданих уже 775-их роковин? –          Окрім того, що наша родзинка – писанки, думаємо й над іншими можливостями привабити туристів. Працівники музеїв обдумують експозиції тематичних виставок, які планують винести перед святами на вулиці, біля СШ №1 імені Василя Стефаника буде відкрито пам’ятник Небесній Сотні, оголошено конкурс на благоустрій скверу біля кінотеатру «Джерело». Не можу не згадати також іншу немаловажну річ – на серпень у нас намічається ще одне свято, 150 років вокзалові. Його відзначатимуть вокзали на всій лінії Чернівці – Івано-Франківськ, адже саме півтораста літ тому між цими містами вперше запрацювало залізничне сполучення. Розраховую на те, що це буде свято не тільки колійовців, але й усіх наших краян. Біографічна довідка. Ольга Петрів народилася в Коломиї 6 березня 1985 р. Закінчила СШ №1, Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту. Близько двох років працює начальником вокзалу в Коломиї. Одружена, разом з чоловіком виховує 5-річного сина.