ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

Начальниця вокзалу в Коломиї Ольга Петрів: Коли людина відчуває захист на рівні «Укрзалізниці», вона старається шанувати свою роботу

«Усі люди, – казав письменник, – це пасажири, що їдуть в одному вагоні. Різниця між ними лише в тому, що одні вже виходять, а інші тільки-но збираються ввійти в цей вагон». Сказано, звичайно, метафорично, у реальному житті, як знаємо, є багато вагонів, потягів, вони зупиняються на вокзалах, пасажири зустрічаються чи прощаються, і вагони їдуть далі. Саме сюди, на цілком реальний коломийський вокзал, і завітав кореспондент «Дзеркала», щоб розпитати, як живеться-працюється його керівникові, які плани на день завтрашній. Отже, до вашої уваги – інтерв’ю з начальницею вокзалу, кандидатом у депутати Коломийської міської ради Ольгою Петрів.  

ДОЛЯ ВИПАДКУ

–          Мушу розпочати нашу розмову, пані Олю, з компліменту вашій молодості й вроді, бо навряд щоб у країні було багато молодших за вас начальниць залізничних вокзалів. Цікаво знати, як може потрапити вчорашня школярка й студентка на таку серйозну посаду? –          За комплімент дякую, а стосовно такої не зовсім звичної для жінки професії, як залізничник, то це доля випадку. Я закінчувала 11-ий клас Стефаникової школи, обдумувала подальше життя, аж тут один батьків товариш, сам колійовець, порадив батькові звернути увагу на професію залізничника. Це були часи Георгія Кирпи, галузь тоді була на піднесенні, професія престижна. І хоча в нашому роду ніколи колійовців не водилося, я все ж подала документи в Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту, на економічний факультет. –          І що, зразу ж після університету на посаду начальниці вокзалу? –          Ні, це був би дуже прямий шлях, у житті буває трохи звивистіше. Спочатку працювала в Івано-Франківській дирекції залізничних перевезень, інженером з комерційної діяльності, а це вже півтора року тут, на вокзалі в Коломиї. Чим задоволена, бо люблю своє рідне місто, як може любити корінна коломиянка. Моя мама з давнього роду Кукурбів, що мене також зобов’язує. –          Сам вигляд вашого кабінету засвідчує, що патріотизм для вас не порожній звук. Бачу на стіні й портрет Тараса Шевченка, і широке полотно з потягом на тлі мальовничих Карпат… До речі, хто автор цієї картини? –          Коломийський художник Олександр Коваленко. Але це не моя заслуга, картина тут ще від 2000-ого, коли відкривали наш оновлений вокзал.  

УЖЕ БЕЗ ЛІНІЙНОЇ МІЛІЦІЇ

–          Не боязно було сідати в крісло начальника? –          Якби я зразу оцінила весь масштаб роботи, що стояв переді мною, можливо, й завагалася б. Тоді якраз тривав ремонт вокзалу, відкривали ресторан, буфет, залізниця ввійшла в фазу реорганізації. Ремонт завжди означає, що якість наданих пасажирам послуг аж ніяк не поліпшується, тож довелося звертати увагу й на цей бік справи, на якість послуг. –          Тут самого знання економіки, напевно, виявилося замало… –          Економічна грамотність ніколи не зайва, проте визнаю, що на перший план вийшла потреба ставати добрим менеджером. Працювати з людьми складно, це вам скаже перший-ліпший керівник. Інколи, коли трапляється якась важка ситуація, я думаю: а як же дають раду шкільні вчителі з дітьми? І приходить розуміння того, що все ж у нас тут серйозні, відповідальні працівники. –          Скільки їх у штаті? –          На сьогоднішній день 35. –          А це правда, що чужій для вашої галузі людині складно влаштуватися працювати на залізницю? –          Трохи правда, але на це є свої причини. Наші працівники не знають, що таке невиплата зарплатні, регулярно двічі на місяць отримуємо зароблене, є й преміальні. А коли людина відчуває захист на рівні «Укрзалізниці», вона старається шанувати свою роботу. –          Бачу, продавці сільгосппродукції взяли потихенько в облогу й вокзал, торгують уже перед самим центральним входом. Намагаєтеся щось із цим робити? –          Без міліції важко дати раду. Від 1 вересня лінійний відділ міліції в нас уже не працює, вечорами патрулює тільки міська міліція, двоє патрульних. Ми й цьому раді, бо якби їх не було на вокзалі, не уявляю, як і справлялися б. –          Так звані безхатченки дошкуляють? –          І без них не обходиться. На вокзалах великих міст створюють холодної пори року для соціально незахищених пункти обігріву, обстеження, ми ж не можемо собі дозволити такі витрати. У більших містах з цим легше… –          Спостерігав я минулої зими на івано-франківському вокзалі, наскільки їм легше. Міліціянт вижене типів з червоними носами в одні двері з почекальні, а вони обійдуть залу й заходять в інші двері. –          Потрібна, мабуть, координація дій залізничників і соціальних працівників, самі ми не справимося. Добре вже те, що в нас працює медпункт, першу невідкладну допомогу завжди можна одержати. –          Коломийський вокзал, наскільки відомо, належить до вокзалів другого класу, було б дивно, якби не діяв медпункт. –          Другий клас – це коли вокзал обслуговує на добу не менше 500 пасажирів. До їхніх послуг вісім кімнат відпочинку з 16 ліжко-місцями, є навіть номер люкс – дві кімнати і санвузол. –          Читав, що в деяких вокзальних залах світу практикують і естетичне виховання пасажирів. Кооперуються з музеями і влаштовують у залах виставки, наприклад, розміщують на стендах світлини героїв літературних творів і акторів, які втілювали їх на екрані. Світлини пов’язані, ясна річ, з поїздами, вокзалами. У нашій літературі чого лише вартує Сосюрине «Рушив потяг в дорогу далеку…». Не думали над цим? –          На жаль, ні. Але ідея цікава. –          Раніше, до окупації Росією Криму, з квитками в той напрямок було важкувато. Як це виглядало нинішнього літа? До Одеси багато охочих набиралося? –          Дуже багато, не всіх могли й задовольнити, хоча влітку щодня курсував потяг Чернівці – Одеса, 18 вагонів. Як альтернативу можна було розглядати додатковий потяг Львів – Одеса, але для цього потрібно було добиратися до Львова.  

ІСПИТ СКЛАДАТИМЕ І ВИБОРЕЦЬ

Чомусь не всі наші підприємці, відкривши приватні крамниці, вважають своїм обов’язком прибирати закріплену за ними територію. Новообраний склад депутатів мав би рішучіше вимагати тут порядку, впливати на недбайливців і штрафами, і через засоби масової інформації.

–          Наостанок перейдімо, пані Олю, до вашого наміру балотуватися в міськраду. Що вас не влаштовує в місті, яке є вашим родинним гніздом? –          Я хотіла би бачити Коломию щодень чистішою, привабливішою, естетичнішою. Поки що вигляд міста бажає бути кращим, чомусь не всі наші підприємці, відкривши приватні крамниці, вважають своїм обов’язком прибирати закріплену за ними територію. Новообраний склад депутатів мав би рішучіше вимагати тут порядку, впливати на недбайливців і штрафами, і через засоби масової інформації. Часто потрапляють на очі непідстрижені газони, живоплоти, кущі, навіть на загалом симпатичному бульварі Лесі Українки, де збереглися ще давні будівлі. –          Практично кожен кандидат у депутати і раніше запевняв, і запевняє тепер, що все зробить задля туристичної привабливості Коломиї. А як ви стосовно активнішого розвитку туризму? –          Двох думок тут не може бути, я теж однозначно за те, щоб наші гості сповна відчували принадність міста над Прутом. Якщо в ратуші збереться критична кількість людей, націлених на те, щоб зробити Коломию туристично привабливою, – справа зрушить з місця. Вирішальна роль, отож, за виборцями, за їхнім умінням зорієнтуватися в тому, «хто є хто» з кандидатів.   Минулої суботи, зразу ж після розмови кореспондента «Дзеркала» з п. Петрів, у Чернівцях відбулось урочисте відкриття маршруту нового швидкісного експресу Чернівці – Львів, перша зупинка якого передбачена в Коломиї. В урочистостях, широко висвітлених телебаченням, взяв участь прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк. Подія для коломийського вокзалу знаменна, адже маємо відтепер можливість добиратися до міста Лева за рекордно короткий час, дві з половиною години! На правах реклами