Незабаром Хоткевич заснував при красноїльській “Січі” аматорський театр, де зібралося 17 горян, які ніколи не бачили сцени, проте мали неабиякий акторський хист, інформують ”Вікна”. Вивчивши побут і звичаї карпатців, режисер вирішив, що актори говоритимуть на сцені місцевою говіркою. ”Першою п’єсою, яку поставили аматори, — продовжує розповідь про гуцульський мистецький феномен головний режисер театру Марія Дідушко, — була адаптована драма польського письменника Коженьовського “Антін Ревізорчук”, яка мала назву “Верховинці”. Згодом Хоткевич написав “Непросте” та “Гуцульський рік” — п’єси, в яких показані усі найважливіші свята та віхи життя горян: Різдво, Великдень, Івана Купала, весілля, похорон і т д. Після першого вдалого виступу були гастролі у Жєб’єму (нині Верховина — авт.), Надвірній, Долині, Стрию, Кракові, Львові, Бродах та інших містах, де упродовж 90 днів актори дали 68 вистав у 61 місті. У 1912 році в театрі працював Лесь Курбас. Пізніше красноїльці разом з Хоткевичем подорожували до Харкова, де не тільки показували вистави, але й з великим успіхом продавали різноманітні вироби з дерева. Побачивши карпатське диво, відома акторка Марія Заньковецька передала нашим людям гроші для заснування на Слобожанщині гуцульської майстерні. Актори ж гастролювали далі. Їм аплодували одесити, кияни, херсонці, а під час виступів у Москві високу оцінку гуцулам дали Станіславський та Немирович-Данченко. На жаль, після Першої світової війни театр занепав. Відроджений у 30-их роках Василем Костинюком, він уже не мав такої шаленої популярності. Лише у 1988 році, на святкуванні 110-ої річниці від дня народження Гната Хоткевича красноїльці знову вийшли на сцену. Сьогодні у гуцульському театрі грають 39 осіб. Є доросла та молодіжна групи. Театр — лауреат багатьох фестивалів, має звання народного. Але багато акторів-чоловіків час від часу мусять покидати село у пошуках заробітку в столиці чи закордоном.