До повномасштабного вторгнення, а тим більше з його початком, Українське Військо отримує багато нових технологій протореним шляхом — спершу нові типи номенклатури проходять сито волонтерського середовища, а потім це починає купувати держава.
Так було на початку з малими комерційними дронами на кшталт мавіка.
Так було і з FPV-дронами увесь 2023 рік, коли волонтери закривали потребу в них від кількох штук до партій в тисячі.
Так було і з роботизованими платформами – для медичної евакуації чи з турелями під крупнокаліберні кулемети.
Так само просто зараз відбувається із окопними РЕБами і ударними FPV-дронами літакового типу.
З одного боку ця модель показала себе ефективною: волонтери швидші в логістиці і закупівлях, передають у Військо нові технічні рішення десятками і сотнями, не чекаючи на сертифікати, ліцензії та інші дозвільні документи. Якщо щось працює добре – воно має бути на фронті. І завдяки волонтерським потугам бізнес, який працює в сегменті оборонки, отримує необхідні кошти, які реінвестує у виробництво.
Держава спостерігає за процесом і підтягується, закуповуючи ці засоби вже тисячами і сотнями тисяч. І за цим нашим прикладом певну технологію починають впроваджувати у своїх арміях наші західні країни-партнери.
Але я ще раз наголошую: волонтери точково затикають ті проблемні ділянки, на які держава не встигає реагувати. Водночас тільки на рівні державного бюджету ми зможемо масштабувати ці закупівлі і забезпечувати ними весь фронт.
Ми будемо ефективними у забезпеченні війська, тільки якщо у нас працюватиме трикутник взаємодії між державою, бізнесом і волонтерами. Позитивні зрушення в цьому, звісно ж, є.
До прикладу, проект нашого фонду з обладнання командно-штабних машин. Позаяк наші західні партнери перед відправкою техніки в Україну знімають з неї свій захищений звʼязок та інше обладнання, Військо отримує порожні машини. Ми тут їх дообладнуємо. Одна КШМка обходиться в 400-600 тисяч гривень. Могло б бути дорожче, але завдяки співпраці з Командуванням військ зв’язку маємо економію, бо КВЗ забирає на себе виконання робіт. Ми покриваємо матеріали і обладнання. Таким чином у синергії з державою ми передали на фронт вже 282 КШМ.
Якщо держава не заважає, бізнес активно створює пропозицію у відповідь на запит фронту. І конкуренція між виробниками грає на руку всім учасниками процесу. Так, у грудні 2022 наш фонд контрактував далекобійні БПЛА по 4 млн грн за одиницю. Минає рік, і в листопаді 2023 ми контрактуємо безпілотники з ідентичними технічними характеристиками — тепер вдвічі більше штук і за меншою ціною 1,75 млн грн. Усе тому, що зʼявилася конкуренція, з’явилися нові виробники, інженерія розвивається. І далі в чергу за такими виробами після волонтерів вже стає держава.
Але ми ще далекі від ідеальної взаємодії держава-бізнес-волонтери. Нам треба максимально прискорювати цей процес, адже час у нашому випадку — це життя наших захисників на фронті.
І затримка у налагодженні взаємодії точно не за бізнесом чи волонтерами!
Мав можливість долучитися до розмови про цю проблематику з представниками усіх трьох спільнот. Дякую колегам за дискусію та виданню Лівий Берег - LB.UA за запрошення.
Джерело: Сергій Притула