У Коломиї біля Цифрового меморіалу пам’яті знову було людно і тихо водночас. Місто зібралося, аби не просто згадати — відчути. Зупинитися серед буденності, аби подивитися в обличчя тим, хто понад десять років тому вийшов на Майдан і не повернувся додому.

Герої Небесної Сотні — це не абстрактна сторінка підручника. Це 107 історій. Підприємці й викладачі, будівельники й студенти, чоловіки різного віку, з різними мріями, планами, родинами. У кожного — своє життя, яке мало тривати. Але в момент випробування вони обрали не тишу, а гідність. Не страх, а відповідальність.

Тоді, у лютому, їхній вибір став точкою неповернення для всієї країни. Кулями й кийками намагалися зламати прагнення бути вільними. Та зламати не вдалося. Бо свобода — це не гасло, а внутрішній стрижень.

Сьогодні їх називають Небесною Сотнею. Сотнею, що стала совістю нації. Сотнею, що піднялася над буденністю і стала мірилом нашої стійкості. Вони віддали найдорожче — щоб Україна не відступила.

Біля меморіалу звучали слова вдячності й молитви. Люди приносили квіти, запалювали лампадки. У цій тиші було більше, ніж у промовах: пам’ять, біль, і водночас — обіцянка. Продовжувати. Не зрадити. Вистояти.

Бо боротьба, яку вони розпочали, триває. І кожен наш крок на своїй землі — це крок із ними.

Пам’ятаємо.

 Автор: Ірина Зверід

фото зі сторінки міського голови Богдана Станіславського