За переказом, перший кінотеатр у Коломиї відкрив на поч. ХХ ст. українець, учитель Школи деревного промислу Василь Дзюбинський (1866 – 1946) на спілку з місцевими гебреями. Він стояв на вул. Фарб’ярській, теперішній вул. Братів Білоусів. Це був кінотеатр, який демонстрував німі кінофільми в живому музичному супроводі (фортепіано). Тому коломийці називали його "німка". Однак документальних підтверджень цьому наразі не виявлено. Щодо самого Василя Дзюбинського, то це була свого часу передова людина, яка брала активну участь у громадському житті. Більше про нього можна прочитати в Енциклопедії Коломийщини або ж довідатися від нащадків, які живуть у нашому місті. Очевидно, ті перші кінотеатри були невеликими залами з невеликими екранами і демонстрували здебільшого прості фільми-слайди, а також німе кіно. Коломийська газета "Русская Рада" в ч. 2 за 1911 р. вмістила повідомлення про те, що син-одинак відомого видавця Михайла Білоуса – Корнилій у залі на згаданій вул. Фарб’ярській відкрив "кінематограф", у якому щоденно дає виставу образів (показує картини-зображення) релігійних, наукових і забавних. Сеанси тривають щоденно від 6-ої до 10-ої вечора. Ціна квитків хиталася від 15 до 50 кор., залежно від місць. Можливо, тут мова йде про той самий кінозал, що вище. Але хто відкрив перший – відповісти важко. У 1912 р. прохання на відкриття третього кінотеатру в Коломиї подала пані В. Байзінґер. Отже, тоді в нашому місті вже існували три кінозали. Мабуть, це був таки прибутковий, перспективний бізнес. За переказом, відомий коломийський фотограф Олександр Кіблер (1868 – 1964) у спілці з польським військовим полковником по вислузі теж заснували кінотеатр. Оскільки він був звуковий, то коломийці називали його "звунка". Тобто були "німка" і "звунка". Перед Першою світовою війною, як читаємо в польськомовному часописі "Gazeta Kolomyjska" за 21 лютого 1914 р., в Коломиї працювали чотири кінотеатри: "Кіно-Сокіл" (можливо, він містився в будинку польського спортивного товариства "Сокіл" на теперішній вул. С. Петлюри), "Кіно-Олімпія", "Кіно-Геліос" та "Кіно-Корсо" (це мав бути кінотеатр на вул. Січових Стрільців, бо слово "корсо" означало головну міську вулицю, якою прогулювалися містяни). У цих кінотеатрах демонстрували популярні світові кінофільми. Отже, містяни початку ХХ ст. були на світовій кіноорбіті, знали провідних кіноакторів і режисерів. Перша світова війна внесла свої корективи у коломийський кінобізнес. Тепер доводилося просити дозволу в окупаційної влади на відкриття кінотеатру чи продовження його функціонування. Так, 7 серпня 1916 р. представник російської окупаційної влади, начальник Коломийського уїзду Чернівецької губернії дозволив відродити в місті кінотеатр "Кіно-Олімпія". Він містився у будинку доктора Ю. Аллерґанда, за що йому щомісячно сплачували таку суму: 10 рублів за оренду приміщення, 6 рублів за використання техніки й крісел у залі, 5 рублів за динамік з приладами з крамниці "Гуманік", 50 рублів за комплект фільмових стрічок з кінотеатру "Геліос". Цей кінозаклад належав якомусь коломийцеві Іванкові. У той час в комунальній міській власності був також кінотеатр. Бурмистер С. Букоємський письмово просив російську владу відрядити за новими фільмами аж до Києва управителя кінотеатру Мар’яна Пташека. Цей маґістратський кінозаклад віддавав 25% прибутку на доброчинні справи в Коломийському уїзді. У січні 1917 р. дозвіл відкрити приватні кінотеатри отримали коломийці Йосиф Капко і Юліан Моравський. Перший був відомим нотаріусом і громадським діячем. Його кінотеатр містився в залі Щадничої каси, тепер Народний дім. Тут нараховувалося 120 плюшевих, 176 плетених і 73 дерев’яних місць для глядачів. Юліан Моравський, очевидно, поляк отримав також дозвіл відкрити кінотеатр на вул. Т. Костюшка, 11, тепер вул. Театральна, але з суворим приписом про те, що "картини сінематоґрафу будуть демонструватися виключно з російського життя". Мабуть, останній у часи російської займанщини кінотеатр відкрив після 25 червня 1917 р. Антон Віммер у приміщенні польського ремісничого товариства "Ґвязда", де тепер міститься Коломийський театр (за дослідженням історика І. Монолатія). *** У міжвоєнний період (1920-і – 1939) у Коломиї працювали такі кінотеатри: "Mars" ("Марс") на теперішній вул. В. Чорновола, в останній період цей кінотеатр мав назву "Джерело"; "Gwiazda" ("Ґвязда", укр. мовою "Зірка") на Вічевому майдані, в приміщенні однойменного польського ремісничого товариства; "Helios" ("Геліос") на теперішній вул. Театральній, очевидно, в теперішньому Народному домі. Військові у 1930-і мали також свій кінозал. У цей період українці вже не мали приватних кінотеатрів, бо їхній соціальний рівень тепер був значно нижчий, ніж за цісарського панування. У радянські часи представники влади воліли не згадувати, що в Коломиї вже на поч. ХХ ст. існував доволі потужний кінобізнес, працювали кінотеатри, в яких демонстрували світові кіношедеври. Комуністична влада намагалася переконати, що і кіно, і залізниця, і пошта, й освіта, і все на світі бере початок від 1939 року... Микола САВЧУК Спробуйте пройти тест "Як задобре ви знаєте історію Коломиї?"