Упродовж століть у Коломиї найбільшою етнічною спільнотою, окрім гебреїв, були поляки. У самій Польщі  своїх одноплемінників, які стало осіли на "околицях" -  східних "кресах" колишньої Речі Посполитої України, Білорусії та Литви, називали й називають кресов'яками. Після 1939-го року й у перших повоєнних роках поляки масово, як з примусу, так і добровільно, з Коломиї виїжджали. З проголошенням незалежності України нащадки місцевих поляків заснували польське товариство. Товариство групувалося довкола відновленого костелу. Духовним життям громади керують ксьондз і його помічник вікарій, призначені римо-католицьким архиєпископом у Львові. Нині у Коломиї зареєстровано два польські осередки, більший з яких називається "Польське культурне товариство імені Адама Міцкевича". Голова товариства Надія Копачевська з огляду на тривалу відсутність довірила свої функції заступникові Володимиру Гулаю (на знімку). У жилах пана Володимира тече польська кров упереміш з українською, як і в більшості членів товариства. По маминій лінії коломийський польський рід його предків Нєрадків губиться у нетрях 18 століття. А від 1809 року Нєрадкі вже зареєстровані в коломийських документах. "Дзеркало Коломиї" запросили на розмову про польську общину нашого міста потомственого коломиянина.     - Чистокровних поляків у Коломиї набереться до десятка осіб. У жилах усіх інших римо-католиків міста польський сегмент змішаний з українським. Мої предки по татовій лінії всі українці, - розповідає Володимир Гулай. - Щодо нашого культурного товариства, то реально до нього належить до ста осіб. При товаристві діють дитячий танцювальний ансамбль, хор, суботня школа, яку відвідують десь 80 дітей. Повірте, ці діти розмовляють чистішою польською мовою, аніж їхні бабусі. Природно, як і кожна меншина у світі, всі ми тісно прив'язані до релігійного життя при костелі. Прихожан - до трьохсот осіб. Служба правиться як польською, так і українською мовами. Адже римо-католиком може бути й українець.     - Чи конче мати польське коріння, аби належати до товариства? - Переважна більшість наших членів має доведене документально польське коріння. Карта поляка дозволяє їм безкоштовно навчатися у польських вишах. На жаль, ті, що від'їжджають на навчання до Польщі у більшості за кордоном і осідають, додому приїжджають лише в гості. Попри те, до товариства належать і декілька неполяків: скажімо, українець (або представник іншої національності) має жінку польку й вони обидва причетні до культурного життя нашого товариства. Щоби неполяк отримав карту поляка, йому треба брати активну участь у житті польського товариства, бездоганно володіти польською мовою, мати рекомендацію голови товариства, відтак отримати рекомендацію в Києві від голови федерації польських організацій і наостанок пройти успішно співбесіду з польським консулом.     - До війни міську інфраструктуру розбудовували переважно поляки, навіть за правління цісаря. Тлінні останки ваших предків спочивають на старому польському кладовищі. Чи польська громада опікується ним і в який спосіб? - Болюча тема. Здається, ще в 2001 році тодішній наш ксьондз Альфонс Гуровскі добився в міської влади передачі кладовища під опіку польській громаді. За власні кошти ми збудували там частину огорожі, відновлювали стародавні гробівці, наводили порядок, допомагали науковим працівникам Музею історії міста відчитувати на могилах написи і встановлювати ідентифікацію похованих. До речі, музейні працівники зробили неоціненний внесок у скарбницю історичної спадщини міста - описали й видрукували прізвища й особисті дані понад 400 осіб, похованих на кладовищі. Матеріально допомагали й поляки з-поза меж України. Великий фанат відновлення первісного вигляду кладовища - Збігнєв Сагановскі з Вроцлава. Але наш ентузіазм програє в довготривалій боротьбі з вандалами, п'яницями й наркоманами, котрі оскверняють душі й пам'ять предків. - Як польська громада міста реагує на ускладнення українсько-польських стосунків на історичному грунті? - Я вже казав, що більшість римо-католиків Коломиї не є стовідсотковими поляками. Однак, навіть моя мама - чистокровна полька (до речі, вона й заснувала у Коломиї польську школу) - ніколи погано про українців не відзивалася, навіть у час збройного взаємопоборювання в 40-х роках. Мабуть тому, що у Коломиї, де вона мешкала, якихось серйозних конфліктів між поляками й українцями не було. Але навіщо сьогодні витягувати з минулого спірні його сторінки? Ментально українці й поляки дуже схожі. А непорозуміння чомусь найчастіше стаються між найближчими сусідами й родичами. Так уже ведеться в світі. Коріння двох наших народностей надто тісно переплелося, аби його можна було  розрубати. Спілкувався Андрій МАЛАЩУК