Уділення Святої Тайни Хрещення передбачає необхідність присутності хресних батьків або хоча б одного з них.
Хто вони такі?

В часах раннього християнства вони відігравали роль поручителів, а також духовних провідників тих, хто приймав Тайну Хрещення в дорослому віці. Але досить швидко почали брати участь в хрещенні дітей.

Як знаємо, прийняття цього Святого Таїнства (як і інших) неможливе без віри. Роль хресних батьків в обряді Хрещення, крім тримання дитини на руках під час обряду, полягає в тому, що вони виступають від імені дитини, яку хрестять. Від її імені вони заявляють про відречення від сатани і з’єднання з Христом. Вони представляють церковну спільноту, яка приймає у вірі нового члена Церкви через Хрещення і разом з батьками, які також є членами цієї спільноти, беруть на себе відповідальність перед Богом і Церквою за християнське виховання дитини. В той спосіб вони стають тими, через кого передається дитині ця Божа благодать. І це їхня головна роль в обряді хрещення.

Однак, з цього випливає їхній головний і суттєвий обов’язок: опікуватися християнським, духовним життям свого похресника. Це насамперед вони повинні забезпечувати його потрібним «духовним кормом», без якого життя благодаті згасатиме. Так само, як дитина потребує опіки тих, хто виховує її до життя фізичного і психічного, так потребує і тих, хто дбатиме про її духовні потреби. Хресні батьки мають дбати про те, щоб дитина, підрісши, розвивала закладений в ній завдаток віри, пізнавала Бога, який полюбив нас настільки, що віддав за нас своє життя; щоб вона жила цією вірою і любов’ю. Вони повинні провадити свого похресника до прийняття Христа в своє життя як Вчителя і до життя в послусі йому.

Найважливіший спосіб дбати про духовний розвиток дитини – це бути прикладом для неї. Це в свою чергу вимагає від хресних батьків того, щоб вони самі були глибоко віруючими людьми, практикуючими християнами. Бо людина не може дати іншому того, чого сама не має. Це – їхній перший і підставовий обов’язок. Вони мають показати похреснику, чим на практиці є життя з Богом і яке багатство Божих дарів приготоване для неї. А також підготувати до труднощів, з якими він зустрінеться в своєму християнському житті. «Якщо діти виросли в правдиво християнській атмосфері, якщо вони відчули – не тільки розумом дізналися, як добре жити в Бозі, то вони і визначать самі свій життєвий напрямок в повній свідомості» (Тівольє).

На хресних батьках, разом з рідними батьками дитини, лежить завдання прослідкувати, щоб для їх похресника християнство не було лише культурною традицією, набором зовнішніх обрядів, а щоб його віра була живою і сильною, провадила до глибоко духовного життя в Бозі. Щоб його віра мала своє вираження в кожному аспекті його цілісного життя. Дитина, вирісши, має сама підтвердити те, що за неї (в її імені) «зробили» інші в Тайні Хрещення: дозволити благодаті Божій повноцінно діяти в ній і прийняти на себе всі обов’язки, які випливають з Божого синівства, яке вона прийняла. І за це хресні батьки несуть найбільшу відповідальність разом з рідними батьками.

Вимоги до хресних батьків

На жаль, в реальності ставлення хресних батьків до своїх обов’язків не завжди така, якою б мала бути. Усвідомлення хресними батьками своєї ролі в житті похресника і відповідальності перед Богом, Церквою і самим похресником часто є не повноцінним або дуже низьким. Для декого все завершується святковим обідом після Хрещення присутністю на урочистому Святому Причасті, подарунками на дні народження... Така ситуація негативно відображається в житті охрещеної в дитинстві людини. Тому Церква, перед тим, як дозволити бажаючим бути хресними батьками, ставить перед ними певні вимоги, які окреслені в Кодексі Канонів Східних Церков (к. 685). Вони повинні:

– самі прийняти всі Таїнства християнської ініціації (Хрещення, Миропомазання, Євхаристія);

– бути свідомими обов’язків, які на себе беруть і мати твердий намір їх виконати;

– мати відповідний вік, відповідно до приписів партикулярного права (16 років);

– бути призначеними батьками або служителем Тайни;

– не бути батьками похресника чи в подружжі з ним;

– не мати жодної Церковної кари, яка унеможливлює стати хресним батьком/матір’ю;

– бути глибоко віруючими і практикуючими християнами;

– пройти перед хрещенням співбесіду зі священиком.

о. Назар Саврас, редемпторист