Лук’ян Тимофіїв – колишній головний архітектор Коломиї. Саме за його каденції у 2000 році місто перетворилося на місто-писанку. В інтерв’ю для "Дзеркала Коломиї" пан Лук’ян розповів про унікальність нашої архітектури, міцність австрійської цегли, шедеври сучасного зодчества та протистояння МАФів і скверів, у якій перші отримали перемогу. – Пане Лук’яне, дуже часто можна почути фразу про те, що Коломия – це маленький Париж, маленький Львів, натякаючи в першу чергу на архітектурну схожість. Розкажіть, як фахівець, про унікальну мистецьку цінність нашої архітектури. – Коломия в плані архітектурному унікальна тим, що тут повністю збереглася цілісність всього центру. Мається на увазі не якісь окремі будівлі, а весь архітектурний комплекс. В Україні таких міст дуже мало, а якщо говорити про такі міста, як наше, то Коломия, напевне, єдина. Коли у 2000 році ми робили реконструкцію центру, то нарахували 300 об’єктів архітектури, які мають історичну та мистецьку цінність. Після фестивалю до Коломиї приїжджали представники комітету Шевченківської премії і були цим вельми здивовані. Казали, що навіть і не уявляли, що в Україні є такі перлини. – В якому стані сьогодні перебуває наша архітектура? – Те, що було зроблено перед згаданим фестивалем, те й залишилося. Планомірного відновлення, хоча б по 5 фасадів на рік, немає. Хоча цілком реально щороку закладати кошти на відновлення декількох об’єктів. Як на мене, то ніхто її й не підтримує. За цим потрібно стежити щодня, і де тільки виникає якась маленька проблема, одразу ж вирішувати. На це не потрібно ні багато грошей, ні матеріалів. У нас чомусь не так – чекають, поки проблема матиме серйозні масштаби, і тоді вже думають за її розв’язання, яке вже потребує значно більше ресурсів. Хоча загроз втратити якусь пам’ятку наразі немає. До аварійного стану ще не дійшла жодна будівля – подякуємо за це австрійській цеглі. Єдине, про що варто згадати у цьому контексті, – це казарма на Чайковського. Прекрасний зразок мілітарної архітектури, який зараз напівзруйнований. Хоча, якщо буде бажання, його можна відновити. – Коли ми говоримо про коломийську архітектуру, то переважно маємо на увазі часи Австро-Угорщини. Скажіть, за часи української незалежності у Коломиї було збудовано щось, що можна назвати цінними об’єктами архітектури? – Позитивним рішенням було привезти до Коломиї представників львівської архітектурної школи. Вони спроектували низку гарних будівель. Зокрема, я б відзначив новобудову на вулиці Валовій, що навпроти квіткового ринку, на вулиці Січових Стрільців, де розташований "Байґель", і також згадаю будівлю навпроти "Пошти". Це дуже хороша і вдала будівля. Ну й, звичайно, катедральний собор УГКЦ. Це дійсно велична споруда. – Коломия увійшла до десятки міст із найвищим темпом забудови, випередивши багато обласних центрів. Як ви можете це прокоментувати? – На це є об’єктивні причини. В нас багато заробітчан, які хотіли кудись вкласти зароблені кошти. Попит породжує пропозицію – от і все. Щодо якості житла, то у мене є великі сумніви. Воно будується бігом, щоб швидше здати та продати. – Як ви ставитесь до забудови центральної частини міста? – Якщо вона вписується в архітектурний ансамбль середмістя, то не бачу проблем. На "сотці", наприклад, є так званий залізний магазин. Це проблема, і її потрібно вирішити. Ще будучи головним архітектором, я шукав якогось замовника, щоб збудувати там хорошу будівлю. Є багато одноповерхових будівель, які можна добудувати. Зробити в лінію, щоб не було так званих "стрибків". Та головне, щоб усі новобудови органічно вписувались у архітектурний ансамбль центральної частини міста. – Чи відчувається, що місто має архітектурну стратегію чи концепцію, яка б регулювала усі будівельні роботи у місті, змушувала забудовників дотримуватись певних правил чи все робиться хаотично? – Стратегія не відчувається, бо її немає. Все робиться спонтанно і залежно від того, хто будує. – Чому так довго не вдавалося вирішити проблему спотворення архітектури зовнішньою рекламою і чи покращилася ситуація з часу прийняття нових правил її розміщення? – На це питання я відповім одним прикладом з мого професійного життя. Один з відомих коломийських політиків свого часу почепив у центрі на фасади і балкони різноманітну рекламу. Побачивши це, я дав припис її зняти. Не минуло й дня, мене кличуть у прокуратуру, де з претензіями запитують: "Що ви собі дозволяєте?". От маєте відповідь чому. Зараз, треба відзначити, ситуація трохи покращилася, дещо почистили цю рекламну захаращеність. – Тепер торкнімось питання парків та скверів. Чому площа зелених насаджень у Коломиї щороку зменшується і у якому стані наші відпочинкові зони? – За останні кілька років у Коломиї з’явилося понад 400 "кубиків", як я їх називаю, – МАФів. Починаючи із залізничного вокзалу і закінчуючи автостанцією, все заліплене. А раніше там були зелені насадження. Кожен з тих "кубиків" розміром приблизно 8 на 8. Додайте загальну площу, яку вони займають. Це все втрачена площа скверів і зелених насаджень. Що стосується парків, то, наприклад, парк Трильовського – це унікальний парк з унікальними деревами, кожне з яких потребує догляду. Чи звертає влада увагу на парк? Можливо тоді, коли там потрібно провести якісь масові гуляння: столики поставити, виносну торгівлю чи розважальні атракціони. Ситуація в парку по вулиці Чехова взагалі обурлива. Чесно кажучи, я не розумію, як можна було дозволити комусь обгородити частину парку, повирубувати там дерева, збудувати меморіальний комплекс… Або нещодавно люди обурювалися, що пустили під ніж усі верби на озері. Почистити, звичайно, потрібно. Але треба також розуміти, що верба – дуже цінне дерево, особливо біля водойми. І перш ніж все зрізати, потрібно було там щось посадити. – І наостанок: що потрібно для того, щоб унікальна коломийська архітектура збереглася ще на довгі роки? – Насправді дуже мало: по-перше, потрібно владі любити своє місто, по-друге – потрібні гроші і по-третє – на усі посади призначати фахівців. Віктор ФІТЬО Фото: Андрій КАНЯ