Сьогодні перед Україною гостро стоїть проблема сепаратизму. І йдеться не тільки про проросійський тероризм на Донбасі, який підтримують та культивують кремлівські спецслужби, але також і про ускладнену ситуацію на прикордонних територіях країни. За час правління президента Порошенка відцентрові тенденції на заході та південному заході досягли критичної позначки. Про це мало говорять, але особливого розмаху епідемія сепаратизму набула в Закарпатській області, де розташовані райони компактного проживання угорської та русинської нацменшин. В деяких районах часто доходить до того, що корінне українське населення піддається дискримінації. Неодноразово були зафіксовані випадки, коли проти українців скоювалися злочини на національному ґрунті, а місцева влада замовчувала їх, або значно применшувала масштаб інцидентів. Поліція регулярно відмовлялася приймати заяви від потерпілих, бо самі поліцейські були членами угорської чи русинської громад. Кульмінаційним моментом став скандал з угорськими паспортами у вересні 2018 року, коли уряд Угорщини через своє посольство таємно від української влади організував масове надання угорського громадянства українцям. Тоді "дружня" Угорщина завдала нам удар у спину, оголивши свої хижацькі амбіції щодо наших територій. Сьогодні хвилю сепаратистських настроїв ще вдається стримувати, що у першу чергу є заслугою патріотів України та бійців націоналістичних підрозділів, які негайно виїжджають на місця подій для урегулювання виникаючих конфліктних ситуацій. Але слідом за Угорщиною голову підняли також і інші "добрі сусіди" України: Польща, Молдова та Румунія. Ці країни досі не відмовилися від своїх територіальних претензій, зачаївшись в очікуванні відповідного моменту, щоб знову про них заявити. Про це ми постійно повинні пам'ятати та бути готовими встати на захист територіальної цілісності України. Цілком можливо, що разом зі зміною влади в країні цей момент вже настав. Немає жодних гарантій, що новому гаранту вистачить рішучості, жорсткості та й взагалі навичок державного управління, щоб зберегти суверенітет України, утримати її території та захистити конституційний лад. Разом з обранням Зеленського для України настала епоха хиткості та політичної невизначеності, однак і в неї є свої приховані плюси та переваги. Ослаблення політичних еліт нарешті дало українському народу можливість взяти ситуацію в свої руки, стати джерелом держаної влади не тільки формально, але й на практиці. Україна не для того проливала кров і піт за демократію та європейське майбутнє, щоб і далі, "по російські", сподіватися на "батюшку-царя". Українці вибрали "слугу народу" - ну що ж, нехай служить. Прийшов час самим встати у керма і творити Історію. Пліч о пліч, єдиним фронтом затулити Україну від будь-якого агресора. Для цього необхідно, в першу чергу, збільшити присутність громадських ініціатив та об'єднань в усіх регіонах країни та розширити їхні повноваження. Добровольчі місії повинні бути надіслані не тільки на Донбас, але й у західні прикордонні райони. Прийшов час нагадати нашим угорським та румунським гостям, чиї це землі та навчити їх поважати українські закони, традиції та культуру. Націоналістичні організації повинні бути реабілітовані у своєму статусі, а саме поняття "націоналізм" - очищене та надійно захищене від кремлівського наклепу. Необхідно донести до суспільної свідомості, що націоналіст - це в першу чергу людина, яка пишається своїм корінням та стоїть на варті своєї національної культури та самобутності. Це велика честь та велика відповідальність, яка вимагає від людини свідомості та самовідданості. Нинішня українська молодь має обидві ці якості та свободу - свободу вибирати, любити та захищати свою країну.