Минуло півроку, як на мистецькій орбіті Коломиї почав набирати розгону альтернативний театр під назвою "Franco-театр", який базується в мистецькому центрі "Світовид". Можливо, слово "альтернативний" не зовсім влучне, якщо розуміти під альтернативою щось протилежне звичному. "Franco-театр" ні естетично, ні формально себе не протиставляє канонам академічного театру. Єдине, в чому він відрізняється від академічного, – неприналежністю до державних структур. "І ще одне, – поправляє мене шеф-драматург Ігор Юзюк, – наш театр є соціально активним театром. І відповідно зорієнтована репертуарна політика. Люди, які тут працюють, давно перестали цікавитися стецьками й шельменками на українських сценах. Сучасний театр має бути детонатором суспільної думки..." –    Маєте на увазі соціальний театр? Так можна скотитися й до громадсько-політичного театру. А як же мистецька складова? Загальнолюдські цінності? –    Та ні! Я не кажу про обігрування "лобових тем". Але сьогодні щось з нашою державою відбувається, правда ж? Це необхідно творчо осмислювати й, відповідно, виносити на сцену в драматургічних формах. Візьміть нашу прем'єрну виставу "Панна, що возить фортепіано на возі" про Соломію Крушельницьку. Головна ідея – жінка жертвує особистим щастям заради служіння своїй нації, заради популяризації українства у світі. На 10 червня ми готуємо нову прем'єру – мою інсценізацію відомої повісті Леопольда фон Захер Мазоха "Дон Жуан з Коломиї". Це перша спроба сценічного втілення повісті. У творі представлені колоритні українські типажі, як типові європейці, а не кумедні або нещасні селяни, змальовані українськими класиками кінця 19-го – початку 20-го століття. Провокативний, зате яскравий твір. Приходьте подивитися, не пошкодуєте! –    А як виникла ідея створення в нашому місті "Franco-театру"? Хто був рушієм? –    Кожна новорозпочата справа повинна мати енергетичну установку, а театр – просто ядерну установку. Ідея створити в Коломиї окремий театр належить Ірині Ярмоленко та її чоловікові Сергієві. Підключилися актори й працівники, котрі з різних причин звільнилися з академічного Коломийського театру, в їхньому числі я. Іра зібрала нас усіх й запропонувала нову концепцію театру. Матеріальну базу нам надав мистецький центр "Світовид". І левову частку розбудови нашого театру бере на себе, власне, "Світовид" разом зі своїм директором Михайлом Бережницьким. А також – голова культурологічного проекту "Коломия – наше місто" Михайло Петрів. –    Кожна театральна постановка – це чималі фінансові затрати. Хто матеріально підтримав вашу нову постановку "Дон Жуана"? –    Справді, постановка потягнула значні кошти. Фінансами нам підсобили сам Михайло Бережницький, той же Михайло Петрів, а також підприємці Юрій Овчаренко, Ростислав Куб'як, Ярина Стахів, Ігор Табанюк, Максим Дем'янюк. –    Як ви підібрали режисера для постановки? –    Непроста історія. Бачите, наш театр наразі сприймається, як експериментальний. Так воно й є. Ми не маємо ні державної, ні муніципальної підтримки і ще не «засвітилися» в театральних колах України. Деякі режисери нам відмовили, не наважуючись ризикувати своїм іміджем. Погодився режисер з Чернівців Іван Данілін. У процесі роботи виникали певні труднощі. Довелося окремо працювати над сценічною мовою, оскільки сам характер твору вимагав лексичної корекції, довелося окремо працювати над хореографічними сценами. Для всього цього були запрошені фахівці. У виставі задіяні шість акторів. У "Світовиді" тривають будівельно-реконструктивні роботи зі спорудження сценічної зали. Нова прем'єра про коломийського Дон Жуана відбудеться вже в новому приміщенні. Андрій МАЛАЩУК Читайте також: Неколомиянин, якому завдячує Коломия: до 180-річного ювілею Захер-Мазоха