Нещодавно Михайло Арсак, директор Музею історії міста Коломиї, на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook оголосив збір коштів на реставрацію дверей до музею.

"Дзеркалу" він розповів про те, чому вже кілька місяців головний вхід зачинений, скільки коштів потрібно на реставрацію та про юних благодійників, які вже зробили свій вклад в архітектуру рідного міста.

Причин зачинити парадний вхід було дві. Перша – ґанок в аварійному стані: згори в будь-який момент може впасти штукатурка з оздоблення. Самотужки працівники музею не можуть його закріпити, але не хочемо й знімати той шматочок ліпнини – може він все-таки достоїть до часу, коли будуть кошти, щоб реставрувати його в тому вигляді, якому він був.

Друга причина – двері. Будинок збудований 1875 року. Річна підшивка газети "Руська Рада", що зберігається в фондах музею, буквально двома рядочками повідомляє про те, що Повітова рада придбала новий будинок для бурси та канцелярії. Йшлося про цей будинок. Він був збудований, імовірно, приватною особою. Цей район міста був забудований переважно одноповерховими будиночками-особняками.

З того часу двері ніхто не міняв. Так принаймні нам вдалося дослідити. Є одна фотографія, яку ми знайшли в інтернеті, датована приблизно 1919 роком. На ґанку стоять 2 австрійські вояки. Ймовірно, світлина могла бути зроблена й у листопаді 1918 року. Маємо ще 1 – 2 світлини радянського часу, коли тут була міська бібліотека та районний комітет комуністичної партії.

Нині там – шпари на 2 – 3 пальці. Не збереглося автентичне скло, замки вставляли хто, коли і які хотів. Вони просідали, бо завіси не витримували дубових дверей, тож їх підрізали, щоб вони не шарпали по підлозі.

Вітер, сніг і порохи завівали у фойє, з якого працівники вже своїми силами зробили музейну вітальню. Ми тут працюємо та любимо цей музей. Ми користуємося службовим входом, хоча й ці двері не є автентичні: їх у 2000 році, коли ми проводили ремонт, зробили як тимчасові з простої ялової дошки.

Я допускаю варіант зробити їх металопластиковими, адже вічного нічого немає, але Уляна Мандрусяк наполягає, що не можна змінювати архітектурний вигляд. Якщо будуть кошти, варто зробити нові дубові двері, як були. Ті страшні, поламані, які вже прогнили, під час ремонту я забрав додому. Не для того, щоб порубати на дрова, а щоб зберегти. Вони стоять у піддашші, щоб хоч можна було зняти розміри та відтворити.

Тому ми оголосили акцію зі збору коштів на реставрацію дверей. Директор ліцею №9 одразу подзвонила мені та сказала, що вони б хотіли прийти з дітьми та зробити свій внесок. Першим прийшов 2-Г клас. Ці маленькі дітки зібрали символічну суму – 230 грн. Це був перший внесок. Натепер ліцей №9 зібрав 2500 грн. Класи приходять, я їм розказую цю нашу ідею, а вони роблять доброчинний внесок. Ми вручаємо їм подяку з печаткою, де зафіксовано, що вони є учасниками цієї акції.

Були приємно вражені, коли прийшов перший заступник міського голови з працівниками відділу економіки і туризму. Вони зробили благодійний внесок та одночасно подивилися музей, але не для того, щоб дізнатися щось, а з огляду на те, що потрібно було б зробити, по-господарськи: які ремонтні роботи тощо. Ми своїми силами цього зробити не можемо. Заходили й депутати міської ради.

Я кілька місяців тому спілкувався з людьми з Івано-Франківська, які займаються реставрацією дверей. Тоді вартість одних дверей була майже 50000 грн. Спробуємо зібрати. Коли зберемо, почнемо шукати людину, яка оглянула б двері й визначила вартість робіт. Станом на минулий тиждень зібрали 3745 грн. У мережі Facebook багатьом людям ініціатива дуже сподобалась, але я їх ще не бачив у музеї. Можливо цього року прийдуть, і ми разом завершимо розпочате.

АВТОР: Юлія МАРЦІНОВСЬКА