Культура

Михайло Арсак - про музей, експонати та відвідувачів. ФОТО

28 Грудня 2018

Коломия - давнє місто. Вона гостинно зустрічає кожного впродовж століть. Та чи багато хто виявляє бажання пізнати її душу? “ДК” завітало до Музею історії міста Коломиї, щоб дізнатися всі таємниці рідного міста. Директор музею, заслужений працівник культури Михайло Арсак радо зустрів нас і поділився мріями та планами. Про експонати Музей заснований 1990 року. Музейні експонати рахуються на одиниці збереження. В нашому основному фонді - понад 27 тисяч одиниць збереження. Ще є обмінний фонд тощо.

Щоб було простіше зрозуміти, от, наприклад, картка на столі - програма фестивалю, що відбувся. Це вже є експонат. Документи 1988 року - теж окремі експонати. Це - не мистецький музей, наш музей - паперовий, фотографований. Музей документів, речей і всього іншого.

Мені днями здали з редакції “Вільний голос” фотоапарат, на якім працював Іван Підлесецький - відомий фотограф, журналіст. Я мушу тепер зробити ще одну виставку.

Пишу в мережі Facebook, хто що музею подарував. Нещодавно написали, чи нам потрібні старі фото військової частини. Кажу: “Давай, із радістю!” А він має плівки. Частину оцифрував, питав, чи ми оцифруємо собі решту. А я не маю техніки. Він каже: “Я оцифрую.” Десь на різдвяні свята привезе нам той архів коломийської військової частини. Це - радянського періоду, але в Коломиї! Ми збираємо за Австрії, за Польщі, радянську, нинішню маємо військову частину, тож це така наша робота. Вона цікава. Здається, що ми нічого не робимо, але то треба й подумати, що зробити.

Про “фішку” музею “Фішки” як такої в нас немає. “Фішка” - це те, чого ні в кого немає чи на що всі біжать. Музеї історичного профілю все-таки мають бути консервативними чи, як то кажуть, ортодоксальними. Ми маємо зберігати історію часу. Музей історії міста Коломиї зберігає історію коломийського часу. Хотів би “фішку” зробити. Музей має цокольне приміщення, де знаходиться Коломийський музей національно-визвольної боротьби, перший, другий поверхи, де є постійна експозиція, фондові приміщення, де великий гарний зал для проведення різних виставкових заходів, зустрічей. Є шикарні, пишні сходи ще на третій. Всі люди цікавляться: “А що на третьому? Заходили в музей, бачили, що 2 поверхи”. То є сходи на горище. Мені б хотілося, щоб то було музейне горище - те, чого, принаймні в області, в музеях немає.

Горище - чудове: дерев’яні конструкції. Добре колись будівельники будували. Є дві причини для реконструкції. Перша - мати “фішку” музейну. Друга - проблема. Дахівка, що прикриває музей від дощу та снігу, стоїть із 1875 року - часу, коли побудували будинок. Документу немає, але ми ґрунтуємося на дописі в коломийській газеті “Руська рада” буквально в трьох рядочках: “Повітова рада придбала новий будинок для бурси та канцелярії”.

Вітражі, що видно в будинку - оригінальні, автентичні. В 2000 році вони були відновлені. Половину скла було втрачено - вони трималися “на чесному слові” вже. Архітектор - на жаль, ми прізвище його не можемо знайти - передбачив ці вітражі з бджілками, вуликами та квіточками. Дехто каже: “Масонський знак - бджола”. Та які масони? Коломия вже в ті часи була відома всій Європі, як місто, що торгує медом! Звідси його возили до Відня й інші столиці. Архітектор хотів показати, що Коломия - медоносна вже була в ті часи. То недурно ми й у 2010 році заснували фестиваль “Медовий Спас” у Коломиї. Музей провів 2 такі фестивалі. Нас тішить, що до Коломиї з того часу почали возити на Маковея, 14 серпня, та на Яблучний Спас, 19 серпня, мед і медовуху. Тобто, Коломия - не тільки писанкова, а й медова.

Треба перекрити музей повністю. Щороку ми маємо великі проблеми - почне танути сніг - і знову це все стікатиме нам по стінах. Дівчата підкладають ганчірки, у відра викручують, а цілу ніч сторож цим займається. Іншого в нас виходу нема. Це - проблема. Але з неї можна мати дві користі: перекрити будинок так, як сучасні перекривають - металочерепицею з утеплювачем - зробити вікна - там є можливість і, ймовірно, так колись було - постелити підлогу. А ще - взяти шліфмашинку та просто відшліфувати дерев’яні конструкції. Там колись були вимурувані димоходи, технічно можливо там навіть установити якийсь один чи два каміни. У не надто суворий холод можна було б приходити на каву на музейному горищі, та ще й при каміні! Гроші потрібно закласти в бюджет міста. В 2020 році нам буде 30 років, один із народних депутатів пообіцяв допомогти з цим.

Про відвідувачів Відвідувачі музею - то мій головний біль. Кажуть, Коломия - туристична. Різні чиновники збирають інформацію про те, скільки туристів відвідують різні міста. В нас організованих туристичних груп у музеї практично не буває. До Коломиї приїздять і йдуть дивитися Національний музей Гуцульщини - славний, вартий того музей, і музей Писанки. Це - 2 години. Турист більше, ніж на 2 години до Коломиї не приїжджає. Вони, в основному, навіть не обідають в Коломиї. Бо що вони таке з’їдять у Коломиї, що вони вдома не їли, що їм би варто було піти? Хай вибачають мене ресторатори. На ніч вони не залишаються в Коломиї. Чого? Що вони будуть робити вночі та ввечері в Коломиї таке, що вони не будуть робити в себе вдома? Вони повертаються, звідки приїхали, чи їдуть на Буковель. Тобто, говорити про Коломию туристичну нині трошки зарано. Ми працюємо для учнів, студентів міста, району, часом - із інших приїздять. Але вони щось подивляться. Хай зі 100% того, що вони почують, запам’ятають 5% - це вже дуже навіть добре.