У побутовій лексиці коломиян часто Музей історії міста Коломиї ідентифікують з іменем його директора Михайла Арсака. Так і кажуть: "Йдемо до музею Арсака", або: такий-то захід відбудеться "в музеї Арсака". І жодного культу особи у цьому випадку нема. Просто Михайло Арсак у жовтні 1990-го створив цей музей і незмінно очолює його вже понад чверть століття. Музей історії Коломиї, це його дітище, це, якщо хочете, найбільше його досягнення і єдиний сенс та оправдання життя. Музей історії міста став центром коломиєзнавства, основний фонд якого становить понад 26 тисяч одиниць збереження. Не одна наукова робота писалася в цих стінах і не одне дослідження публікувалося на основі безцінних історичних свідчень, зібраних тут. Та, власне, й сам термін "коломиєзнавство" народився завдяки пошуковій роботі музею історії міста. Це вже ціла наукова галузь і про неї відомо у світі. 12 січня Михайло Арсак відзначає свій ювілей – 60 років. А з'явився він на світ у П'ядиках. Закінчив Чернівецьке культосвітнє училище та Івано-Франківський педінститут. До музейної справи мав нахил ще з підліткового віку: у шкільні роки був громадським екскурсоводом в літературно-меморіальному музеї Мирослава Ірчана у його п'ядицькій садибі. Працював відтак наглядачем народного музею у Шепарівцях, завідувачем науково-методичного відділу музею народного мистецтва Гуцульщини й Покуття, надавав методичну допомогу шкільним та громадським музеям Коломийського, Косівського, Верховинського районів; мав причетність до створення сільських музеїв, що сприяло збереженню старовинних церков. Михайло Арсак – редактор сайту музею, веде тематичні сторінки у фейсбуці, редактор кількох випусків літературного альманаху "Діл", редактор вісника музею історії Коломиї та "Літопису Коломийського". Він започаткував фестиваль "Медовий Спас у Коломиї". А крім того цей нестаріючий чоловік з лукавинкою в характері й поведінці організовує й проводить у своїй музейній вотчині численні мистецькі презентації та зустрічі з цікавими особистостями звідусюди, які мали, чи мають відношення до нашого міста. Побували тут навіть вінценосні особи королівської крові. І кожен залишив щось на згадку. Андрій МАЛАЩУК