Мабуть, тим, хто не знав за життя Романа, важко повірити у те, що 19-річний юнак з пофарбованим то у зелене, то у біле волосся, сьогодні з довгою, завтра з короткою зачіскою, так серйозно і добросовісно ставився до саморозвитку. Для багатьох перехожих він був диваком, одним з тих підлітків, яким день у день потрібне самовираження.
Насправді ж Роман став яскравим прикладом того, як пагубно діють видумані суспільством стереотипи. Саме тому боровся з ними щодня. Хлопець мав пірсинг на язиці, у носі, вухах, до десяти різних татуювань на руках, ногах, грудях, серед яких 3 шпилі карпатських гір, які означали 3 найосновніші цінності людини: її сім'я, земля і держава. Як на свій юний вік, Роман був добре начитаний: окрім психології полюбляв фантастику, зберігав біографії, записи відомих політичних діячів, психологів тощо. Згодом у Романа з'явилося власне бажання написати книгу. Це мала бути книга, яка б допомагала людям краще зрозуміти світ.
"Я досі відслідковую його записи в соціальних мережах, але вони здебільшого жартівливого, молодіжного характеру. Більш серйозні нотатки він зберігав у файлах у комп'ютері. Так він починав: "Я Роман Гурик і ось моє власне бачення світу". Теперішній час мене часто повертає до наших з ним розмов, а перечитуючи його записи, я повертаюся до свідомості, про яку він так часто мені говорив", – розповідає батько Романа.
Своєрідна філософія життя була простою, проте з неабияким сенсом. Власне, так і хотілося юнакові, котрий казав: "Усе повинне бути доступним для людей". Він вважав: людина може називатися людиною тільки в тому разі, коли за своє життя не нашкодила іншій.
Роман вирізнявся у компанії унікальністю. Тепер пригадують, як юнак спонтанно міг організувати поїздку, кожна з яких яскраво запам'ятовувалася.
За своє коротке, утім наповнене яскравими емоціями життя молодий Герой встиг пізнати щире кохання. З дівчиною Олею часто розмовляли про майбутнє як спільне, так і держави. Хлопець відчув потребу заробляти гроші, тому влаштувався барменом. До роботи ставився відповідально: переглядав навчальні відео, купував різні дозатори – поринув у професію з головою. Останній раз, коли дівчина бачила свого коханого, став символічним – на День закоханих. "Роман дуже любив мене. Казав, ніколи не покине. Тепер ходжу сварюся, чого обманув", – розповідає Ольга.
Батьки зізнаються, що якогось особливого патріотичного виховання хлопець не мав. Намагалися виховати сина свідомою людиною. "У 2004 році я і дружина брали участь у Помаранчевій революції, були у столиці з перших днів. І коли вже у Романа виникло бажання їхати до Києва, а Ірина (матір) відмовляла, він спитав її: "А де Ви, мамо, були свого часу?"
З перших днів ще мирного мітингу Роман відслідковував новини, а після побиття студентів й мови не могло бути – хлопець вирушив до столиці. На Революції побував до 7 разів, повертався додому на навчання.
Як зізналася матір, декілька тижнів до смерті Романа молодша сестричка Йордана відчула трагедію: розпитувала матір про смерть та чи потрапляє людина в "кориті", себто домовині у космос. У той час Роман брав участь у Революції Гідності: довбав бруківку, підкидав шини – всім серцем вірив у перемогу. По телефону заспокоював матір, мовляв, стоїть подалі від усього, проте батько був впевнений: син у перших лавах. Коли його закликали повернутися додому, лунала фраза: "Якщо не я, то хто?"
"15 грудня у нас з Романом відбулася розмова. Він сказав: "Я відчуваю, що маю зробити щось велике". Він тоді мав на увазі написання своєї книжки..." – тихо мовить батько.
19 лютого хлопець мав повертатися додому, для нього вже взяли квиток. Проте близько 18 години зв'язок з юним Героєм обірвався. У той день Роман врятував не одне життя, зокрема закрив собою дівчину-медика, яка тягнула пораненого. В останньому записі у соціальний мережі хлопець написав: "Зараз або ніколи. Всі на Грушевського. На смерть!" Коли витягував свого побратима, потрапив під вогонь снайперів, один з яких вистрілив у скроню... як наслідок, відкрита черепно-мозкова травма, від сильної кровотечі Ангел Небесної Сотні знепритомнів.
Мабуть вся Україна лила сльози в той день, коли читала запис лікаря швидкої допомоги, яка намагалася врятувати життя юнакові: "Поки я притримувала його руку, щоб поставити крапельницю, він без тями, рефлекторно стиснув мої пальці в своїй долоні. Я ніколи не забуду цю свого роду спробу втриматися за життя. Ніколи не забуду це останнє рукопотискання".
У сім'ї Гуриків Роман шостий, хто поклав голову за волю України. Дідові брати числилися в УПА, загинули 19-річними. Залишився 90-річний дід, який після смерті онука досі не може прийти до тями.
Щоб вшанувати пам'ять Ангела Небесної Сотні на його честь була названа вулиця Івано-Франківська, встановлено обеліск, відкрито пам'ятну дошку, удостоєно орденом "Золота Зірка". У меморіальному сквері Романові Гурику відкрили пам'ятник.
Викладачі пророкували хлопцеві долю відомого вченого, або ж психолога чи філософа. Дівчина Оля вірила у те, що Романові таки вдасться винайти вічний двигун, поміняти систему опалення. Батько гадав: на сина чекає власна книга... Усе ж не підвела інтуїція тільки самого Романа, який казав: "Я відчуваю, що маю зробити щось велике".
[caption id="attachment_45980" align="alignnone" width="617"]
Пам'ятник Роману Гурику в рідному Івано-Франківську.[/caption]
Матеріал був підготовлений "Дзеркалом Коломиї" у лютому 2016 року у рамках проекту "Пам'яті прикарпатських Героїв Небесної сотні".
Читайте також: Герой Небесної сотні Сергій Дідич: “Ми маємо зруйнувати систему, навіть ціною власного життя”.
Пам'ятник Роману Гурику в рідному Івано-Франківську.[/caption]
Матеріал був підготовлений "Дзеркалом Коломиї" у лютому 2016 року у рамках проекту "Пам'яті прикарпатських Героїв Небесної сотні".
Читайте також: Герой Небесної сотні Сергій Дідич: “Ми маємо зруйнувати систему, навіть ціною власного життя”.