ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

Хто такі "айтішники" та що роблять в Коломиї

Програміст – одна з найактуальніших професій сьогодення. ІТ-фахівцям пропонують найвищі гонорари, тож не дивно, що українські виші щороку випускають тисячі студентів. Але Україна досі потребує спеціалістів у цій сфері. Чому так відбувається, з чого варто почати навчання та своїми "лайфхаками" з читачами "ДК" поділилися коломийські програмісти.   

Ігор Марціновський: "Кожен проект – це вивчення чогось нового" 

Я вже близько 4 років займаюсь розробкою сайтів. Навчався на деревообробника, але у вільний час, за допомогою Інтернету, самостійно вивчився на програміста. Спочатку дивився відео, потім пробував втілювати теорію на практиці.  На початку минулого року вів 11 проектів одночасно. За результативністю – трошки забагато. Найкомфортніший варіант – вести два-три проекти, щоб контролювати повністю все. Можна вести й 20, якщо адекватні клієнти: своєчасно надають інформацію, відповідають на дзвінки тощо.  Найцікавіший проект, над яким працював, – труни на експорт: розробляв сайт для представлення зарубіжним клієнтам. До найвибагливіших можу віднести проект, де червоний колір кнопки змінював до 30 разів, бо тон не підходив. Від таких клієнтів краще відмовлятися одразу. Серед найскладніших проектів – ті, де велика база товарів. Але взагалі найскладніші проекти були на початку, коли база знань була мінімальною. Коли починаєш розбиратися, вже не все так складно, як здавалося на перший погляд.  У Коломиї ринок IT-шників розширюється. Щодо конкуренції – досі не стикався. Зараз "сарафанне радіо" працює краще, ніж будь-яка реклама – 90% клієнтів як у Коломиї, так і Києві звертаються до нас саме тому, що хтось із знайомих порадив.  Для того щоб навчитися розробляти сайти, потрібно мати базові знання html, css, потім починати вивчати скрипти та пробувати, братися за все. Якщо справа подобається навіть без грошей – в результаті воно дасть свої плоди. Шукайте однодумців.  Фрілансери можуть починати працювати через фріланс-біржі. Вони беруть комісію, але й гарантують безпеку. Досягнувши якогось рівня, можна переходити на приватного підприємця.    

Андрій Золотарьов: "Приємніше робити не суто комерційні проекти, а ті, від яких щось покращиться" 

Свої перші курси я пройшов у 2002 році. На перший погляд, фрілансерам легко, бо робочий графік і навантаження можна максимально підлаштовувати під себе, але немає соцзахисту. Окрім того, деякі біржі створюють додаткові перепони, зокрема PayPal в Україні досі немає. Компанії дбають про внутрішні курси: запрошують менторів і коучерів. Коли ж працюєш сам, мусиш займатися самоосвітою за власний кошт. Хоча з кожним роком ІТ-галузь в Україні розвивається, відбувається багато різних цікавих заходів.  Можна працювати у великій компанії якийсь період, а потім, на базі власного досвіду, створювати щось нове, адже коли людей більше – працювати легше. Інша проблема – коломийські клієнти не хочуть працювати за договором. Ніхто не хоче платити податки.  30% моїх клієнтів – коломияни, решта – з-за кордону. Є й кілька з Києва, з якими співпрацюємо вже роками. Загалом, немає значення, з якого міста працювати. Перевага Коломиї в тому, що менше часу витрачаєш на дорогу до клієнта. Більше часу залишається для життя. Але іноді це місто замале. Тут мені комфортно, хоча інколи жалкую, що не обрав Івано-Франківськ або Львів – там потужніший ІТ-кластер. У Коломиї важко, бо часто після того, як навчив людину, вона приймає рішення виїхати до Європи, доводиться починати все заново. Хоча уже є тенденція серед ІТ-шників повертатися до України. Це пов’язано з податковим навантаженням. Та й адаптуватися до нового середовища складно.  А ще в ІТ існує певне вигорання. Я вже це відчуваю. Від комерційних проектів втомився. Гроші вони приносять, але задоволення – не завжди. Можливо, стану проджект-менеджером. Мені було б цікаво співпрацювати з містом. Маю ідею зробити додаток для міської ради, щоб видно було відсоток виконання, відповідальних тощо за розвиток нашого міста в різних сферах.  Якщо міській владі буде цікаво, можна створити сайт про гуртки, події, різні заклади Коломиї. Зручно, коли все це буде в одному місці. Раніше ми пробували робити щось подібне, але коли нашу роботу почали плагіатити, натхнення зникло.  Класно, що в ІТ можна досягнути будь-яких висот. Це – сфера, де постійно потрібно самовдосконалюватися, бо технології дуже швидко змінюються. Я відчуваю, що сам не завжди встигаю. Раніше було простіше: у 2002 році ІТ-шник і перевстановлював Windows, і ремонтував принтер, і писав сайт. Зараз над одним лише сайтом працюють кілька людей. Тепер ІТ-сфера трансформується. Через кілька років, думаю, сайти взагалі будуть непотрібні. Іноді важко це сприйняти. Потрібно постійно вчитися, слідкувати за новими тенденціями та сфокусуватися на якійсь одній галузі.    

Андрій Гулай: "Відповідальність може замінити навіть деякі знання" 

Усім здається, що більшість програмістів – інтроверти. В принципі, воно так і є, бо коли шукаєш виходи із ситуації, то замикаєшся в собі.  У школі мені погано давалися мови. Я писав із помилками – доводилося наймати репетиторів, щоб я здав ЗНО. Вступив на юридичний факультет, але весь час трошки займався комп’ютерною технікою. Я почав вивчати мови програмування, робити маленькі програмки. Мені було цікаво розвиватися. У своїй роботі я дотримуюсь графіка "з 9 до 6". Це допомагає працювати постійно та без перегорань.  Перша комерційна програма, яку я створив і продавав, – "Телефонний довідник Коломиї". Зараз це виглядає доволі смішно, але на той момент існуючий довідник був у жахливому стані та з мінімальним функціоналом.  Близько 80% українців тривалий час працюють на закордон, бо наші фахівці значно дешевші, у них хороша репутація. Єдине, що потрібно починаючим ІТ-шникам зараз – це трішки бажання і часу. Ми постійно проводимо навчальні івенти, куди привозимо спеціалістів з інших міст. Вони розповідають про технології, їхнє застосування. А ще проводимо навчальні курси кілька разів на рік. Вони допомагають людині швидше навчитися.  ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дівчина з Коломиї створила мобільний додаток, який завантажили 6 млн користувачів. Автор: Юлія МАРЦІНОВСЬКА  Фото: Ярослав ВАРЦАБ'ЮК