Микола Кукурба не тільки танцюрист. Коломиянин пише власну книгу спогадів

Миколу Кукурбу в Коломиї хоча б один раз бачив чи не кожен мешканець міста. Завжди усміхнений і привітний, обов’язково з навушниками, в яких завжди лунає рок-н-рол. Йому майже 70 років, а енергії хоч відбавляй. Молодому поколінню слід брати приклад, бо цей чоловік вже організував танцювальний марафон для тих, кому за 50, готується до прем’єри власної вистави, окрім того він ще й поет та письменник. Зараз закінчує власну книгу спогадів.

Зустріч для інтерв’ю «Дзеркалу медіа» пан Микола призначав сам. Запросив нас до Музею історії міста, бо саме тут, в архівах, знаходяться єдині фото, які й будуть ілюстраціями до його книги. До слова, отримавши їх у спадок від батька, Микола Кукурба сам віддав їх до музею на зберігання, щоб не загубити з часом. А це ж історія, яка близька не тільки йому, вона також важлива й для міста.

«Оце Чопановський! Це мій тато! Це вони в зрілому віці вже десь в 60-х роках. А оце коломийські спортовці! А он на лижах знову Чопановський!» – каже Микола Кукурба, показуючи кожне фото окремо.

Отож, пан Микола пише книгу про коломийських спортовців 30-х років минулого століття, з якими був знайомий особисто та якими захоплювався, коли ще був малим хлопчиком. Зокрема, це будуть такі герої, як Кирило Трильовський, Петро Франко, Юрій Чопановський, Василь Симчич.

Найбільше уваги Микола Кукурба звернув на видатного спортовця Юрка Чопановського, бо ж з ним був знайомий особисто та так любив слухати історії від «людини-павука» та «людини-мухи». Саме так Чопановського називали в ті часи.

Він був одним з перших, хто займався паркуром у Коломиї, а також лижами й ковзанами, любив бігати зверху на потягах й витворяти багато інших трюків. Всіх занять, якими займалася ця людина, не перелічити.

«Приїжджаю я в Коломию зі Львова. Йду містом, бачу його, а він мені: «О, Микольцю, сервус!». То таке вітання тоді було. А потім почав розповідати різні історії. Показує на теперішню школу №1 імені Василя Стефаника, тоді це була гімназія, й каже: «Дивись, це гімназія, це мур. Я по ньому ліз. Бачиш, там угорі карниз, а я на ньому робив стійку». А я собі думаю, як таке можливе. Саме такі розповіді цікавили мене найбільше», – з неймовірним захопленням згадує Микола Кукурба.

Пізніше вони вже не зустрічалися так часто, на жаль, з кожним разом все рідше. Але іноді пан Микола заходив до Чопановського в гості. Жив Юрій колись на теперішній вулиці Івана Франка.

Натхненний історіями Чопановського, малий Миколка ніяк не міг збагнути, як можна було одночасно займатися і футболом, і хокеєм, і легкою атлетикою… Хлопець хотів мати таке ж підтягнуте тіло, як його кумир, тому намагався навіть зробити сальто. Багато разів падав, аналізував помилки, слухав порад Чопановського й щоразу підводився та робив ще раз.

Після розповіді про свого кумира Чопановського пан Микола витягує зошит з рукописом книги й зачитує: «Мій тато також був спортовцем. Грали копаний м’яч, плавали на каяках, грали в хокей, бокс, боролися. Всі учні гімназії, котрі підростали, активно займалися руханкою Петра Франка. Також я брав приклад із старшого покоління: як жити в майбутньому…».

Вже близько року йде сам процес написання, а ще рік до цього пан Микола збирав матеріал. Тобто протягом останніх двох років триває клопітка праця над книгою. Здебільшого це його спогади з розповідей батька та власні спостереження з дитинства. Також він черпав інформацію з книг Петра Франка «Руханка», а також Василя Нагірного «Як в Коломиї футбол грали».

Ярина БАЛАБАНИК