Додому Новини Економіка Leoni – день сьогоднішній. А “Прикарпаття” – вчорашній?

Leoni – день сьогоднішній. А “Прикарпаття” – вчорашній?

0
Поділитися

До офіційного відкриття німецького концерну Leoni в Коломиї була прикута, без перебільшення, вся увага ЗМІ. Однак практично не поміченою громадськістю залишилася інша подія на економічній мапі міста — збори акціонерів ПАТ “Прикарпаття”, а простіше — металозаводу, які відбулися  тижнем пізніше, 6 жовтня.

На цих зборах, як передбачали стурбовані працівники потужного раніше заводу, власники контрольного пакету акцій мали продемонструвати присутнім акт самоліквідації підприємства. Виходить так, що один закордонний інвестор у Коломиї завод збудував, а один місцевий власник завод зруйнував.

Don Yapon

Що думають про такі методи промислової політики фахівці “Прикарпаття”, які опинилися сьогодні поза виробничим процесом, оскільки підприємство кілька останніх років практично простоює?

Дзеркало Коломиї” запросило до розмови з цього приводу колишнього голову правління  ПАТ “Прикарпаття” Наталю Гринів, колишнього головного конструктора Віктора Корчинського і колишнього начальника відділу зовнішньоекономічних зв’язків Юрія Козлана.

Хотілося б спочатку, перш ніж приступити до головної теми розмови, нагадати трохи передісторію конфлікту на заводі. Хто міг би висвітлити, бодай схематично, цю передісторію?

В. Корчинський: Дозвольте мені. Яка була потреба в  створенні в Коломиї заводу металовиробів? Щоб краще забезпечувати людей товарами народного споживання. Великим підприємствам, на яких базувалася радянська економіка, було не до цих товарів, тому й побудували в системі Міністерства місцевої промисловості металозавод, призначений для виробництва оцинкованого посуду, вентиляторів, садових поливачок, електропаяльників, граблів, кабеля…

Десь до 1990-ого “Прикарпаття” працювало більш-менш успішно, а коли законодавство незалежної України дозволило створювати т. зв. народні підприємства, з ініціативи директора Івана Долішняка, вічна йому пам’ять, став народним і металозавод. Тобто майже тисяча тодішніх працівників викупили його за свої кошти в держави. Організували закрите акціонерне товариство, домовилися, що сертифікати мають право вкладати не лише працівники заводу, але й пенсіонери, навіть по одному представникові сім’ї працівника дозволили стати акціонером. Платню тоді виплачували регулярно, була й тринадцята…

І доки тривала ця ідилія?

В. Корчинський: Доти, доки один з цехів не взяли в оренду. Орендар продав потім цех приїжджим з Тернополя, а тернопільський купець залучив до процесу управління майном свою родину. Потім заводські на власній шкурі відчули, що таке рейдерський наїзд, рейдери скупили акції й стали власниками контрольного пакету. Заводське майно потихеньку розбазарювали, але люди з цим не мирилися, знайшли управу на рейдерів у судах. Акції відтоді концентруються в одних, тоді в других, тоді в третіх руках…

Тут акціонерам теж, напевно, потрібно було згуртуватися, виступити, так би мовити, єдиним фронтом.

Н. Гринів: Ми й знову спробували згуртуватися, це вже йшов 2011-ий. Тоді на зборах акціонерів обрали нові керівні органи — наглядову раду товариства, правління. Більшість акціонерів підтримала пропозицію обрати головою правління мене. Однак виконувати свої посадові обов’язки було майже неможливо.  Весь 2013-ий я б назвала роком кадрової колотнечі. Протоколом наглядової ради на початку року мене усунули з посади, причому на сьомому місяці вагітності. До речі, Вищий господарський суд України визнав пізніше цей протокол недійсним. У липні я поновилася на посаді, наприкінці року посаду голови правління знову обіймає Валентин Штопко. Новий 2015-ий розпочався тим, що пан Штопко звільняє всіх працівників і зупиняє завод.

На кому, на вашу думку, лежить відповідальність за всі ці пертурбації і в кінцевому підсумку за зупинку заводу?

Н. Гринів: Насамперед — на голові наглядової ради Вікторові Подвірному з Тернополя. Він зобов’язаний був встановити ринкову вартість однієї акції, однак не встановив, чим позбавив акціонерів можливості розпоряджатись пакетом акцій.

Ю. Козлан: Шість останніх років ніхто й не думав скликати збори акціонерів, хоча керівництво зобов’язане звітувати про свою діяльність щороку. Не зроблено інвентаризації заводського майна, переоцінки обладнання згідно з нормативами. Долар значно зріс, а оскільки переоцінку не зробили, керівництво купуватиме тепер майно, враховуючи колишню вартість долара, вісім гривень. Дуже вигідна комерція.

В. Корчинський: Особисто в мене акцій мінімум, 0.6 %. Таких, як я, на заводі приблизно 400 осіб. Ніхто не потрудився нам пояснити, що відповідно до нових правил нам слід укласти договір із зберігачем акцій, тобто внести гроші за відкриття рахунку і зберігання. Лише в такому разі зберігач активізував би наші акції. На недавніх зборах 6 жовтня, єдиних за шість років, голосували вже тільки активізовані акції. Ми ж, не активізувавши, просто сиділи в залі без права голосу.

На цих зборах ледь не дійшло до самоліквідації підприємства. Для чого власники проштовхують таку ідею?

В. Корчинський: Тут можна хіба здогадуватися. Можливо, завод хочуть довести до повного банкрутства. Його, як знаємо, уже зупинено, податки не платять. Майно можуть розподілити по акціях, від чого основна маса акціонерів програє. Можливо, є намір порізати устаткування на брухт і продати, як було зроблено свого часу на “Електрооснастці”. А можливо, що керівництво скупить усі акції і стане повноправним власником підприємства. Контрольний пакет акцій, тобто майже 60 %, уже в них. Ці люди скуповують акції, протягують у керівні органи тільки своїх, перевірених. Причому робиться це, як на мене, цинічно, з використанням нестійких морально фахівців.  Згуртовані раніше акціонери поділилися на два табори, з’явилися ті, що їх називали колись, за панування Польщі, хрунями.

А чи не вступаємо ми таким чином у новий індустріальний період, коли порятунок бачиться в приході закордонних інвесторів на кшталт Leoni, а металозавод — це вже прожите, вчорашній день економіки?

Ю. Козлан: Не можу погодитися з цією тезою. Від 1996-ого, коли я очолив відділ зовнішньоекономічних зв’язків, ми активно відправляли продукцію на експорт і в ту ж Німеччину, і в Фінляндію, Швецію, Польщу… За валюту продавали вироби з оцинкованої бляхи, посуд. Податкова повертала нам ПДВ, працювати було вигідно. Завдяки співпраці із зарубіжними партнерами ми освоїли свого часу кілька десятків нових виробів. Цьогоріч з Німеччини також приїздив покупець. Побачив, у якому стані завод, — і за голову схопився. Поїхав від нас до Хмельницького, укладати договір на постачання продукції там.

Н. Гринів: П’ять років тому мені пощастило побувати на виставці кабельно-провідникової продукції в Берліні. Там були виробничники з усього світу, я ознайомилася з новими для нас ринками, зі стандартами. У Баварії нам запропонували виготовляти невеликі вази для квітів. Хочу сказати цим, що Leoni для Коломиї, звичайно, далеко не зайве, однак і про свого виробника необхідно дбати. У нас наразі своє чомусь нищать.

В. Корчинський: Беруся стверджувати, що при належній модернізації виробництва ми в себе цілком могли б виробляти кабельну продукцію аналогічну тій, що її виробляє Leoni. Пані Наталя тому й їхала на берлінську виставку, що мала на меті модернізувати кабельне виробництво. На цих останніх зборах акціонерів голова наглядової ради не без іронії запитував залу: а хто тепер відновить виробництво? Упевнений, що іронія тут недоречна. Все можна, якщо поставити собі за мету відновлювати, а не нищити. Ви погляньте, скільки коштує нині звичайне відро. А де виготовляють оцинковані відра, знаєте? У стодолі в Чернівецькій області. Тоненьке воно, це відро, хоч і дорогуще, довго не послужить.

До вас запитання, пане Корчинський, як до колишнього голови міськради: міський уряд міг би зацікавитися станом справ на “Прикарпатті”?

В. Корчинський: Взагалі-то міськрада не має повноважень втручатись у виробничу діяльність підприємств на її території. Проте в підготовці майданчика для німецького заводу міська рада, як знаємо, брала участь. То чому не могла б бодай поцікавитися, що ж там діється, на цьому металозаводі, який лише 2012 року заплатив майже мільйон гривень податків? Свого часу я побував на одних зборах акціонерів у Великобританії. І ось нам відрекомендовують керівний склад фірми: це директор такий-то, це такий-то… У них там, як я зрозумів, усі керівники називаються директорами. А генерального директора відрекомендували зовсім не того, що ми його знали раніше. У чому річ?

З’ясувалося, що міські урядовці проаналізували річну діяльність фірми і дійшли висновку, що планових показників не досягнуто. Ні, фірма не стала збитковою, просто не вклалася в намічені плани. Міські урядовці призначили тоді менеджера, завдання якого було домогтися планових показників. Це як допомога генеральному директорові. Менеджер, наскільки знаю, своє завдання виконав і пішов, а генеральний, врахувавши його досвід, працював і далі. Оце відповідальний, державний підхід до виробництва.

Розмовляв Дмитро КАРП’ЯК

Читайте також: Якого покарання заслуговує винуватець у знущанні над державним прапором у кафе “Дзвенислава”? ОПИТУВАННЯ