Про розвиток релігійного життя міста Коломиї свідчить документ з Коронної метрики, датований 1522 роком, з якого дізнаємось про розвинену структуру церкви “руського обряду”, яка мала свої намісництва (деканати), серед яких був і Коломийський. У 1530 році з дозволу коломийського старости Отто з Ходча у Коломиї засновується монастир Святого архангела Михайла (“священикам чи калавурам (монахам) обряду руського монастиря в Коломиї в хвалу Михайла архангела, через чесного Лавра русина, міщанина і митника коломийського коло міста Коломиї створеного, для (відома) кожного цензора даю (дозвіл) і відпускаю (їх) вільно (без податку)”).
Про роль нашого міста у релігійному житті регіону свідчить і кількість священиків, про яких дізнаємося з королівських люстрацій. Проте, розташування міста на торгових шляхах поблизу небезпечних сусідів не сприяло йому в збереженні укріплень, сакральних та жилих будівель, враховуючи ще й те, що всі вони були дерев’яними. Найбільше знищення Коломия пережила у 1589 році під час турецького нападу, коли всі укріплення та будинки були спалені, а мешканці вибиті та взяті в полон. Ймовірно, що у цьому році, внаслідок знищення, перестав існувати і монастир св. Арх. Михайла.
Ґрунтовні наукові обстеження свідчать, що із залишків церкви, зведеної у 1587 році на території монастиря, збереглась повздовжно-вісьова частина, яка в минулому мала вигляд одноверхової трьохзрубної. Відомо також, що новий монастир Благовіщення Пресвятої Богородиці постав щойно на початку XVII століття, проте документів точної дати його зведення, на жаль, немає.
Зате нам достеменно відомо, що у середині XVII століття він належав до Манявського Скиту. Цей монастир проіснував до 1732 року.
У відділі рукописів Національного музею ім. А. Шептицького у Львові зберігся опис монастиря, в якому згадуються дві монастирські церкви та збережена донині дзвіниця. У цьому ж 1745 році, у звіті візитатора читаємо: “Одна церква під посвятою Благовіщення Пр. Богородиці, з однією банею середньою збудована, невелика, в усьому добра”. Напис на надпоріжнику південних дверей в давній бабинець, а тепер західне рамено церкви, подає дату 1709 рік та ім’я майстра зі Снятина.
Церква мала південний вхід в бабинець при відсутності західного входу. Ця особлива прикмета характерна для певної території і сягає своїми коренями до XIII - XIV століття. Церкви з південним плануванням входу були характерні для цього часу тільки на території Галицько-Волинської Держави, точніше - у його Галицькій частині і Коломийська церква Благовіщення Пресвятої Богородиці до перебудови є тією ланкою, що зв’язує нас з початком історії християнізації Галицької Руси. Церкви з південним входом в бабинець відсутні тепер на теренах Коломийського, Косівського та Снятинського районів, що вказує на їх далеко пізніше походження. Ще однією цікавою рисою церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці до перебудови був безпосередній вхід у вівтар у південній стіні.
До початку XIX століття церква зазнала щонайменше двох перебудов та реставрацій. У специфікації 1804 року знаходимо повідомлення про її відновлення та вартість 250 ринських. Якщо порівняти вартість церкви з вартістю інших коломийських церков - парафіяльної св. Арх. Михайла (43 ринських) та філійної Богоявления Господнього (95 ринських), то вона була найдорожчою, а отже, і в найкращому технічному стані.
Відомо також, що у 1837-1854 роках отець Іван Озаркевич здійснив перебудову церкви. Про це свідчив напис на надпоріжнику дверей в новий південний бабинець, на жаль, знищений при влаштуванні дверей на початку 1990 року після того, коли церкву передали в користування парафіян Руської православної церкви. Церква вся зведена з протесаних смерекових плениць на дубових підвалинах, покладених на підмурівок з лупаного каменя. З’єднання вінців виконане простим замком з одностороннім вирізом з випустом.
Власне, під час цієї перебудови, на замовлення о. Івана Озаркевича у церкві був встановлений новий чотириярусний різьблений і золочений рококовий іконостас. Дата - 1800 рік - знаходилася на іконі “Тайної вечері” (тепер замальована), яка, ймовірно, залишилась з попереднього іконостасу, образи на якому були писаними на полотні. Іконостас церкви надзвичайно цікавий та оригінальний своєю побудовою та формою: його стіна не пряма, а ввігнута у бік вівтаря—Намісні образи відсутні. Всі ікони гарного професійного малярства II половини ХІХ століття, виконані тоді молодим талановитим художником Корнилом Устияновичем (1839-1903).
Після цієї перебудови церква отримала сучасний вигляд - одного з класичних зразків сакральних будівель гуцульського типу. Церква стала хрещатою в плані, хрест якої утворений перетином двох прямокутників. Колишні короткі північне і південне рамена нави майстер витягнув у великі рамена, влаштувавши у північному вівтар, а в південному - бабинець з вузькими хорами над дверима. Два вікна зі старої південної стіни нави перенесли на південну стіну бабинця. Всі рамена вкрили двосхилими причілковими дахами з широкими острішками і невеликими прямокутними вікнами в причілках. Гребені дахівки прикрасили сліпі восьмибічні ліхтарі з маківками. Наву, як і давніше, увінчала наметова баня, поставлена на низький світловий восьмерик, що виростає з четверика залому. Церкву оперезали великим піддашшям на потужних профільованих випусках, під яким сховалася невелика прямокутна ризниця при східній стіні нового вівтаря. На чільному тепер південному фасаді бабинця, піддашшя підперли чотирма дерев’яними стовпами. У новому вигляді церкви домінують розвинені бічні зруби, а не баня. Це створює враження, що церква ніби стелиться по землі.
Впродовж XIX і І половини XX ст. громада і парохи дбали за церкву, постійно здійснюючи професійні поточні ремонти. Настінний орнаментальний олійний стінопис походив з 1940-х років. Про це свідчить напис на першій затяжці бабинця над хорами: “Під проводом о. А. Русина малювали під час боїв 1944-1945 років Ксеня Кічура і Жигмонт Оріховський”.
На початку 1960-х років церкву зняли з реєстрації і закрили. Деякий час вона стояла без догляду і руйнувалася. Після її обстеження у 1968 році під керівництвом Григорія Логвина та Петра Юрченка на неї звернули увагу, визнали унікальною пам’яткою гуцульського типу сакральної архітектури, яка потребує охорони. Її включили в реєстр пам’яток країни під № 233. Тоді ж визнано, що необхідно провести ремонтно-реставраційні роботи. У 1980 році церкву реставрували за проектом і під наглядом львівських архітекторів Богдана Кіндзельського та Івана Могитича, а у 1980-1982 роках її іконостас реставрували Петро та Андрій Лінинські разом з Романом Фіголем зі Львова. Як один з можливих в умовах атеїстичного режиму способів зберегти пам’ятку, 1987 року у приміщенні храму відкрили музей писанкового розпису. Проте, після виходу з підпілля Української Греко- Католицької Церкви, представники коломийської громади у серпні 1989 року вирішили церкву Пресвятої Богородиці передати громаді руської православної церкви, а численнішій греко-католицькій громаді повернути, відібраний під час радянської окупації, великий Святомихайлівський храм.
Рішення коломийського виконавчого комітету за № 215 мало наступне формулювання: “Передати зареєстрованому релігійному об’єднанню Святомихайлівської руської православної церкви м. Коломиї каплицю на кладовищі по вул. Димитрова для використання під приміщення по виконанню церковних потреб”.
Станом на 1990 рік це була єдина православна громада міста Коломиї. (З того часу у місті сформувались ще три православні громади, зокрема, збудовано в центральній частині міста великий Микільсько-Успенський собор з монастирем УПЦ (МП) та дві парафії УПЦ (КП). Даним рішенням було знехтуване тогочасне законодавство щодо охорони пам’ятки архітектури. Так 8-го лютого 1990 року церкву та її вистрій, серед якого царські ворота, іконостас з 27-ма іконами, павук XVIII ст., кивот XVIII ст., скульптури тощо передали представникам православної громади Д. Гуцуляку та М. Деркачу. Акт передачі зберігається в архіві Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського. Але з того часу церква не покращила свого стану, а навпаки, набагато погіршила. Цьому сприяло замащення цементним розчином кам’яного підмурівку та продухів під підвалинами, оббиття внутрішніх стін диктою, яку пофарбували, закриття вентиляційних отворів мінеральною ватою, будівництво під дахом церкви цегляної котельні і проведення системи опалення, яка порушила її мікроклімат і створила загрозу пожежі.
20 травня 2009 року, враховуючи звернення громадськості міста (товариства “Просвіта”, “Союзу Українок” та ін.), а також на підставі зібраних 245 підписів греко- католиків, мешканців району, в якому знаходиться церква Благовіщення Пресвятої Богородиці, та, зважаючи на факти руйнації церкви, сесія Коломийської міської ради прийняла рішення “передати Греко-Католицькій Церкві Коломийсько-Чернівецької Єпархії пам’ятку архітектури та історії XVI століття церкву Благовіщення, з метою збереження та проведення ремонтно-реставраційних робіт”.
Міськрада “рекомендувала Коломийсько- Чернівецькій Єпархії УГКЦ не проводити богослужінь до закінчення ремонтно- реставраційних робіт, які повинні бути проведені за кошти УГКЦ згідно з рекомендаціями ЮНЕСКО”. В акті огляду стану пам’ятки архітектури церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці, здійсненого групою експертів Національного комітету ІКОМОС України та Польщі 12 травня 2009 року зазначено: “Визнати стан пам’ятки за аварійний і такий, що вимагає негайного проведення реставраційно-консерваційних рятувальних робіт. Причиною такого стану є протиправна діяльність релігійної громади УПЦ, яка використовує пам’ятку без належної документації і здійснює самовільні перебудови та інші втручання в матеріально-технічну субстанцію пам’ятки. Місцеві органи охорони культурної спадщини з незрозумілих причин виявили повну бездіяльність та відсутність контролю за станом унікальної пам’ятки та ходом робіт на ній. Все це може призвести до втрати пам’ятки”.
У відповідь на прийняте рішення міської ради, єпископ Івано-Франківський і Коломийський УПЦ (МП) Пантелеймон у своєму рапорті настоятелю УПЦ (МП) Митрополиту Володимиру не згадує факт сприяння міською владою у наданні православній громаді земельної ділянки та коштів на виготовлення проектної документації. Водночас він наголошує на тому, що громада підтримує старовинний храм у належному стані.
“Ми не заперечуємо необхідності реставрації цього пам’ятника архітектури, але при цьому не повинні попиратися законні права православних віруючих - громадян України”, - говорить православний владика. (У 2007 році державним науково-реставраційним управлінням Івано-Франківської області розроблена проектно-кошторисна документація на проведення ремонтно-реставраційних робіт). Листи із закликом посприяти захисту законних прав православних віруючих Прикарпаття на здійснення богослужінь у приміщенні церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці єпископ Пантелеймон направив також на ім’я Патріарха Московського і всієї Русі Кіріла, глави УГКЦ Блаженнійшого Любомира Кардинала Гузара, єпископа УГКЦ Івано-Франківського Володимира, а також представників світської влади України та Росії від президентів двох держав до міського голови міста Коломиї.
На інформаційному веб-поргалі Української Православної Церкви (МП) 25 травня 2009 року з'явилась інформація під заголовком “ОДИН ІЗ ОСТАННІХ У МІСТІ ПРАВОСЛАВНИХ ХРАМІВ - ДРЕВНЮ БЛАГОВІЩЕНСЬКУ ЦЕРКВУ - МІСЬКА ВЛАДА НАМАГАЄТЬСЯ ПЕРЕДАТИ ГРЕКО- КАТОЛИЦЬКІЙ ГРОМАДІ”. Як зазначалось вище, у Коломиї є кілька православних храмів, а пам’ятка архітектури XVI століття тільки одна, і тому, без огляду до конфесій, громада і держава зобов’язані дбати про її збереження і охорону. Тому, у червня 2009 року сесія Коломийської міської ради звернулась до відповідних служб Обласної Державної Адміністрації з вимогою заборонити будь-яке втручання у пам’ятку архітектури. Разом з тим, громада, у користуванні якої перебуває історична пам’ятка, зобов’язана укласти із відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.
Впродовж двадцяти років такого договору не було. І тільки після двох рішень сесій міської ради та звернення від сесії до відповідних виконавчих служб центральних та обласних органів влади, 5-го жовтня 2009 року був укладений охоронний договір. У Законі України “Про охорону культурної спадщини”, у стаття 18 йдеться: “Пам’ятка національного значення, що перебуває у державній чи комунальній власності і потребує спеціального режиму охорони, може надаватися у користування за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини“.
Стаття 22 цього Закону забороняє зносити, змінювати та замінювати деталі чи частини пам’ятки. 201 стаття Кримінального кодексу України звучить наступним чином: “Умисне знищення, зруйнування чи зіпсування пам’яток історії і культури, взятих під охорону держави…, - карається позбавленням волі на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років...”. Нехтуючи законодавством України, віряни храму на Монастирку, після заключення договору, взялися його “ремонтувати” і привели до спотворення національної пам’ятки.
На початку 1960-х років церкву зняли з реєстрації і закрили. Деякий час вона стояла без догляду і руйнувалася. Після її обстеження у 1968 році під керівництвом Григорія Логвина та Петра Юрченка на неї звернули увагу, визнали унікальною пам’яткою гуцульського типу сакральної архітектури, яка потребує охорони. Її включили в реєстр пам’яток країни під № 233. Тоді ж визнано, що необхідно провести ремонтно-реставраційні роботи. У 1980 році церкву реставрували за проектом і під наглядом львівських архітекторів Богдана Кіндзельського та Івана Могитича, а у 1980-1982 роках її іконостас реставрували Петро та Андрій Лінинські разом з Романом Фіголем зі Львова. Як один з можливих в умовах атеїстичного режиму способів зберегти пам’ятку, 1987 року у приміщенні храму відкрили музей писанкового розпису. Проте, після виходу з підпілля Української Греко- Католицької Церкви, представники коломийської громади у серпні 1989 року вирішили церкву Пресвятої Богородиці передати громаді руської православної церкви, а численнішій греко-католицькій громаді повернути, відібраний під час радянської окупації, великий Святомихайлівський храм.
Рішення коломийського виконавчого комітету за № 215 мало наступне формулювання: “Передати зареєстрованому релігійному об’єднанню Святомихайлівської руської православної церкви м. Коломиї каплицю на кладовищі по вул. Димитрова для використання під приміщення по виконанню церковних потреб”.
Станом на 1990 рік це була єдина православна громада міста Коломиї. (З того часу у місті сформувались ще три православні громади, зокрема, збудовано в центральній частині міста великий Микільсько-Успенський собор з монастирем УПЦ (МП) та дві парафії УПЦ (КП). Даним рішенням було знехтуване тогочасне законодавство щодо охорони пам’ятки архітектури. Так 8-го лютого 1990 року церкву та її вистрій, серед якого царські ворота, іконостас з 27-ма іконами, павук XVIII ст., кивот XVIII ст., скульптури тощо передали представникам православної громади Д. Гуцуляку та М. Деркачу. Акт передачі зберігається в архіві Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського. Але з того часу церква не покращила свого стану, а навпаки, набагато погіршила. Цьому сприяло замащення цементним розчином кам’яного підмурівку та продухів під підвалинами, оббиття внутрішніх стін диктою, яку пофарбували, закриття вентиляційних отворів мінеральною ватою, будівництво під дахом церкви цегляної котельні і проведення системи опалення, яка порушила її мікроклімат і створила загрозу пожежі.
20 травня 2009 року, враховуючи звернення громадськості міста (товариства “Просвіта”, “Союзу Українок” та ін.), а також на підставі зібраних 245 підписів греко- католиків, мешканців району, в якому знаходиться церква Благовіщення Пресвятої Богородиці, та, зважаючи на факти руйнації церкви, сесія Коломийської міської ради прийняла рішення “передати Греко-Католицькій Церкві Коломийсько-Чернівецької Єпархії пам’ятку архітектури та історії XVI століття церкву Благовіщення, з метою збереження та проведення ремонтно-реставраційних робіт”.
Міськрада “рекомендувала Коломийсько- Чернівецькій Єпархії УГКЦ не проводити богослужінь до закінчення ремонтно- реставраційних робіт, які повинні бути проведені за кошти УГКЦ згідно з рекомендаціями ЮНЕСКО”. В акті огляду стану пам’ятки архітектури церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці, здійсненого групою експертів Національного комітету ІКОМОС України та Польщі 12 травня 2009 року зазначено: “Визнати стан пам’ятки за аварійний і такий, що вимагає негайного проведення реставраційно-консерваційних рятувальних робіт. Причиною такого стану є протиправна діяльність релігійної громади УПЦ, яка використовує пам’ятку без належної документації і здійснює самовільні перебудови та інші втручання в матеріально-технічну субстанцію пам’ятки. Місцеві органи охорони культурної спадщини з незрозумілих причин виявили повну бездіяльність та відсутність контролю за станом унікальної пам’ятки та ходом робіт на ній. Все це може призвести до втрати пам’ятки”.
У відповідь на прийняте рішення міської ради, єпископ Івано-Франківський і Коломийський УПЦ (МП) Пантелеймон у своєму рапорті настоятелю УПЦ (МП) Митрополиту Володимиру не згадує факт сприяння міською владою у наданні православній громаді земельної ділянки та коштів на виготовлення проектної документації. Водночас він наголошує на тому, що громада підтримує старовинний храм у належному стані.
“Ми не заперечуємо необхідності реставрації цього пам’ятника архітектури, але при цьому не повинні попиратися законні права православних віруючих - громадян України”, - говорить православний владика. (У 2007 році державним науково-реставраційним управлінням Івано-Франківської області розроблена проектно-кошторисна документація на проведення ремонтно-реставраційних робіт). Листи із закликом посприяти захисту законних прав православних віруючих Прикарпаття на здійснення богослужінь у приміщенні церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці єпископ Пантелеймон направив також на ім’я Патріарха Московського і всієї Русі Кіріла, глави УГКЦ Блаженнійшого Любомира Кардинала Гузара, єпископа УГКЦ Івано-Франківського Володимира, а також представників світської влади України та Росії від президентів двох держав до міського голови міста Коломиї.
На інформаційному веб-поргалі Української Православної Церкви (МП) 25 травня 2009 року з'явилась інформація під заголовком “ОДИН ІЗ ОСТАННІХ У МІСТІ ПРАВОСЛАВНИХ ХРАМІВ - ДРЕВНЮ БЛАГОВІЩЕНСЬКУ ЦЕРКВУ - МІСЬКА ВЛАДА НАМАГАЄТЬСЯ ПЕРЕДАТИ ГРЕКО- КАТОЛИЦЬКІЙ ГРОМАДІ”. Як зазначалось вище, у Коломиї є кілька православних храмів, а пам’ятка архітектури XVI століття тільки одна, і тому, без огляду до конфесій, громада і держава зобов’язані дбати про її збереження і охорону. Тому, у червня 2009 року сесія Коломийської міської ради звернулась до відповідних служб Обласної Державної Адміністрації з вимогою заборонити будь-яке втручання у пам’ятку архітектури. Разом з тим, громада, у користуванні якої перебуває історична пам’ятка, зобов’язана укласти із відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.
Впродовж двадцяти років такого договору не було. І тільки після двох рішень сесій міської ради та звернення від сесії до відповідних виконавчих служб центральних та обласних органів влади, 5-го жовтня 2009 року був укладений охоронний договір. У Законі України “Про охорону культурної спадщини”, у стаття 18 йдеться: “Пам’ятка національного значення, що перебуває у державній чи комунальній власності і потребує спеціального режиму охорони, може надаватися у користування за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини“.
Стаття 22 цього Закону забороняє зносити, змінювати та замінювати деталі чи частини пам’ятки. 201 стаття Кримінального кодексу України звучить наступним чином: “Умисне знищення, зруйнування чи зіпсування пам’яток історії і культури, взятих під охорону держави…, - карається позбавленням волі на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років...”. Нехтуючи законодавством України, віряни храму на Монастирку, після заключення договору, взялися його “ремонтувати” і привели до спотворення національної пам’ятки.
Текст: Ярослава ТКАЧУК
Нагадаємо, у Коломиї активісти порушили питання про вихід Благовіщенської церкви з-під Московського патріархату, наголосивши, що на Сході триває російсько-українська війна. Також вони вимагають збереження історичної цінності храму, адже досі церковна громада належно не доглядала за будівлею.
Читайте також: Благовіщенська церква під Московським патріархатом: чи буде поставлено крапку?