18 червня - 5 років, як пішов з життя очільник області, коломиянин Михайло Вишиванюк.

До цієї сумної дати продовжуємо цикл спогадів про Михайла Васильовича. Родина, журналісти, митці, духовенство,  колишні колеги та земляки мають що сказати про його добрі справи та мудре наставництво.

Богдан Кучер, Заслужений журналіст України, культурний діяч

«Він знав ціну рідного краю»

Біда не в тому, що нема, а у тому, що вже ніколи не буде… Це про нього, про Михайла Васильовича Вишиванюка. Життя – як спалах, життя – як свіча. І хто б міг подумати?.. І коли гортаєш книгу пам’яті, розумієш, що важко об’єднати увесь фактаж знаного про Михайла Васильовича – людину мудру від народження, професійно здібного керівника, надто чутливого до характерних особливостей людей.

 Він мав, як кажуть у селі, той «магнус» у собі, що дуже часто виявляв – де добро, а де зло. Глибинна філософія батьківсько-материнської науки, що йде ген-ген звідти, з рідних Іванівців Коломийського району.

Не раз на сільських урочистостях бачилося, як люди, односельці з гідністю і повагою ставилися до нього. Хтось просив поради, хтось допомоги, хтось – просто співчутливого розумного слова. Не відмовляв нікому. Допомагав чим міг. І не тільки тому, що звідси, з його рідного села родовідне коріння.

У багатьох селах ще довго будуть люди з теплотою згадувати Михайла Васильовича. Колись на обласному радіо, а тепер ТРК «Карпати», у нашій фонотеці зберігається чимало інтерв’ю, записаних мною з Михайлом Васильовичем. Такі бесіди актуальні і сьогодні. Відчувається розмах його думки – простої, селянської і разом з тим філософської, але конкретної, реальної, без пустопорожніх фраз і слів.

Вишиванюк фахово розмірковував про сільське господарство, промисловість, економіку, нафтові й газові чинники, не обходив соціальних, моральних питань, духовності, культури, мистецтва. І часто в його відповідях звучало основне підґрунтя – Людина – найвищий Божий архітвір. На запитання журналіста відповідав лаконічно. Михайло Васильович вдало поєднував у собі багатогранність села і людини, яка добре розуміла тяглість поколінь, родоводу, власного призначення на землі.

Він був особистістю неординарною, почасти суперечливою, інколи надто категоричною.

Якось кажу йому: «Михайле Васильовичу, шемрають люди, що і круте слово можете вжити?». «Це вже, якщо нічого не доходить до людини,  – відповідає, посміхаючись,  – мушу чимось зрушити людину…».

… Він казав правду. Це теж була його особлива властивість. Питаєте, чи був без гріха? Та ні. Бо немає людини, щоб жила і не згрішила. М. Вишиванюк був людиною тієї державної системи, коли починав зароджуватися олігархат. Правду про цю сторінку його життя хай розкажуть ті, що ішли з ним пліч-о-пліч…

Але чи пам’ятає читач святкування 1100-ліття Галича? А обнови Рогатина, Надвірної, Верховини, Коломиї? Писанкове Прикарпаття! І це було за Вишиванюка! Це справа його думки, стратегії, тактики і вміння залучити кошти на розбудову рідного краю. Одним словом – Господар, у простонароді – Ґазда.

Роман Андріяшко, Заслужений журналіст України,

генеральний директор ІФ ОДТРК в 1990-2008 рр.

«Символ людської доблесті»

Світ, за висловом класика, цінує оригінали, і кожен з нас – оригінал, створений Богом. Михайло Вишиванюк – великий оригінал (мало сказати: неординарна особистість). Була в нього якась особлива чарівна притягальна сила, тепер кажуть «харизма».

Він володів широчезним діапазоном якостей і властивостей. Вміння співчувати поєднувалося у нього з відстороненістю, сентиментальність – з жорсткістю, доброта – з холодністю, геніальні здібності керівника – з прикрими кадровими помилками. Гнів і категоричність міг раптово змінити на лагідність і чуйність.

З ним і складно було, і легко. Зручно і незручно, зате завжди надійно, цікаво! Міг осоромити, зганьбити і вмів підняти до зірок. Любив пожартувати, підколоти, створити комедійну ситуацію. Був, як правило, душею компанії, але й міг у ній розчинитися. Славився щирою гостинністю, щедрою хлібосольністю і активною меценатністю.

З ним фахівець відчував себе фахівцем, а людина – Людиною. Він гарячкував, сварився, матюкався, а потім своїм аналітичним розумом і щирим серцем це усвідомлював і виправляв.

У багатоликості обов’язків і клопотів умів вибрати найбільш головне і злободенне, довести до кінця розпочате, виконати обіцяне і успішно стартувати до нових, вагоміших результатів.

І коли в рідкісні хвилини слабкості я дозволяю собі подумати про безуспішність наших бажань змінювати щось у навколишньому світі на краще, то згадую Вишиванюка.

Він змінював цей світ на краще самим фактом свого існування, тим, що був таким, яким був, – ні на кого не схожим, сильною і сміливою людиною.

Ні під кого не підлаштовувався, ні перед ким не запобігав, не перелицьовувався. В умовах мітингових пристрастей, огульного критиканства він, людина різка і деколи категорична, непоступлива і не схильна до компромісів, закликав не впадати в крайності, виходити на розумні, конструктивні рішення, сповідувати християнську мораль.

Можна назвати десятки прикладів, коли завдяки мудрій гуманній і активній позиції Вишиванюка вдалося уникнути негативних проявів і гірких наслідків. Він, по суті, створив свою технологію примирення антогоністичних сторін, нівелювання в області загрозливих супільно-політичних явищ.

Однак для частини і партократів, і демократів, він не став своїм. Та Михайло Васильович був толерантним та великодушним, умів прощати, забувати про образи. І в скрутну годину багато хто з опонентів звертався саме до Вишиванюка, бо точно знав, що тільки він допоможе.

... Оригінальний, самовідданий у своєму неспокої і бунті, він завжди буде з нами, з тими, хто його знав, поважав, цінував, для кого він став символом людської доблесті.

Роман Фабрика,

Заслужений журналіст України, Почесний громадянин м. Івано-Франківська

«Людина слова і діла»

Минають дні, тижні, місяці, але з моєї пам’яті не стираються невимовний жаль і сум, спричинений короткою звісткою, почутою червневої днини 2016 року про смерть Михайла Вишиванюка…

Я понад піввіку життя на теренах рідного Прикарпаття вірою і правдою служив друкованому слову, радіоефіру, телевізійному каналу. На моїх репортерських стежках зустрічалися багато різного рангу керівників, господарників, директорів. Багатьох уже й призабув, але й досі перед очима образ Михайла Вишиванюка. Це була людина рідкісної харизми, людина слова і діла, справжній патріот нашого краю, неньки-України.

Його зустрічі з пресою, з медійниками завжди були цікавими, насиченими актуальними новинами. В перемішку з дотепними висловами, інколи присмаченими гострим слівцем з народної говірки…

Він знав життя, був досвідченим аграрієм, а ще – народним дипломатом, економістом, юристом, архітектором, садівником, щирим і сумлінним вихователем молодих кадрів.

Це була добра, щира людина, справжній лідер, який у багатьох проектах, новаціях бачив перспективу, підтримував доцільність, реалізації, новизну. І люди йшли до нього. Йшли, бо вірили йому, його зверненням, ґаздівському хисту, доброзичливості.

Офіційно я не працював у його команді. Але як власний кореспондент Укрінформу в Івано-Франківській області дуже часто спілкувався з ним чи то в його кабінеті, або по телефону. Михайло Вишиванюк був не тільки керівником високого рангу, це була людина стратегічного мислення і бачення перспектив нашої області. У полі його зору був широкий діапазон економічного розвитку нашого краю. Він добре знав аграрний сектор, економіку, будівництво, дбав про розвиток медицини, освіти, культури, туризму, спорту.

Оце пишу ці слова і ніяк не можу повірити, що уже немає серед нас цієї людини, яка 12 років очолювала нашу область... Кажуть, що це своєрідний рекорд. Бо, окрім Михайла Васильовича, ніхто в Україні не може похвалитися, що очолював ОДА такий тривалий термін. З цього приводу у моїй пам’яті зберігаються його слова стосовно такого довгого перебування в кріслі губернатора.

Зокрема, на одній з прес-конференцій після повернення з Києва, де він брав участь у засіданні Кабінету Міністрів України, на якому нашу область згадували з кращої сторони, Михайло Васильович тоді тричі повторив вислів: «Найважливіше на посаді голови ОДА – вміти знайти компроміс».

Дмитро Кіращук,

Редактор Верховинської районної газети «Верховинські вісті»

«Поважав і розумів журналістів»

На початку моєї праці в районній газеті вперше побачив Михайла Васильовича Вишиванюка, коли перебував на так званих курсах підвищення кваліфікації в Івано-Франківську. Нашу групу повезли в колгосп, яким керував тоді ще молодий Михайло Вишиванюк.

Нас він зустрів привітно і дуже цікаво, аргументовано розповідав про працю на селі, про економічні механізми, які роблять працю в колгоспі прибутковою, про зарубіжний досвід аграрників.

Михайлу Васильовичу було чим похвалитися, бо вже тоді очолюване ним господарство було фінансово й економічно успішнішим на Прикарпатті.

Михайло Вишиванюк дуже цінував працю журналістів. Чи не єдиний з голів облдержадміністрації, котрий щороку з нагоди професійного свята зустрічався з журналістами. Після урочистої частини і щедрих нагород відбувалася зустріч за «круглим столом».

Тоді була можливість поспілкуватися з першим керівником виконавчої влади області віч-на-віч. Любив жартувати, розумів, що журналістська праця нелегка. Саме в той час, спільно з обласною радою, запровадили підтримку місцевих засобів масової інформації.

Тодішні керівники управління преси ОДА Роман Стринадюк, Іван Дячишин спілкувалися з редакторами місцевих видань, дізнавалися їхні проблеми, і за кошти обласного бюджету купували комп’ютерну техніку, яку безкоштовно передавали редакціям.

Тоді, наприкінці 90-х років, редакції переживали теж нелегкі часи. Галопуюча інфляція, проблеми з папером, пластинами, невеликі тиражі. Техніка з області ще й до сьогодні служить у деяких редакціях.

Ще однією хорошою для журналістів справою запам’ятався тодішній керівник облдержадміністрації – організацією прес-турів у кожен район, деколи за участю Вишиванюка. Відбувалося спілкування з владою, бачення проблем і добрий досвід в інших районах ставали темами майбутніх матеріалів у місцевих газетах.

Василь Добрянський, журналіст і письменник

«З точки зору вічності»

Михайло Васильович не раз енергійно казав: «Не озирайся в минуле!». Він мав на увазі – не вагайся, не сумнівайся, не топчись на місці, йди вперед, добивайся більшого. Що не є, все на краще. Навіть помилки твої мають слугувати кращому поступу. Нема помилок, які можуть збити політ обдарованої людини. Це було в його бурхливому стилі: ні хвилини спокою, ні дня без руху.

Сьогодні, коли його нема, доречно буде згадати, що в цьому заклику, виявляється, є продовження: «Не озирайся в минуле, якщо тільки в ньому ти не був щасливий».

Я сьогодні озираюсь у минуле і бачу, що там був щасливий. Тільки може не цінував того всього, що мав. Тих людей, які мене оточували. І серед них – Михайла Васильовича. Якщо добре подумати, то так може сказати кожен, бо в кожного є свої яскраві картини, виразні фарби, що освічують минулі дні і роки.

Ми не просто живемо. Ми впливаємо на долі інших людей. Людська доля залежить від зустрічей. Зустрічі – це як вузлики, які зав’язуються на довгій линві людського життя.

… Справді, ми всі українці і нам нічого ділити. Мусимо працювати на рідну країну. Так працювати, так трудитись, так упрягатись у шлею, щоб аж жили напружувались. Як це робив неспокійний Вишиванюк.

Читайте також: П’яті роковини без Михайла Вишиванюка: журналісти Прикарпаття діляться своїми спогадами (Частина 1)