Колишній міський голова, дипломат у відставці та люблячий сім’янин. Хоча більшу частину свого життя він присвятив роботі, але у розмові помітно, що належну кількість часу приділяє родині. Про свою дружину, з якою, до речі, разом ще зі шкільних років, згадуватиме під час інтерв’ю не раз. Говорити з ним можна довго, зачіпаючи найрізноманітніші теми.
Героєм нашої історії став екс-мер Коломиї Ігор Довганюк. 15 лютого він відзначає 70-річчя. Саме з нагоди такого ювілею ми вирішили зустрітися з паном Ігорем за чашкою кави й поспілкуватися про життєві здобутки.
Нашу розмову розпочали з часів його роботи міським головою. Пан Ігор розповідає, що своє життя він умовно поділив на два етапи: “до незалежності” та “після незалежності” України. Період життя “до незалежності” для чоловіка був небезпечним. Пригадує, як КГБ чергувало біля його будинку. Було страшнувато. Але найважчим періодом у житті називає роботу в ратуші. Нагадаємо, Ігор Довганюк працював міським головою Коломиї з 1994 до 1998 року.
Вирішив балотуватися на цю посаду через один випадок: “Коли я ще працював директором коледжу, одного разу до мене прийшло 10 поважних громадян міста й кажуть: “Ми хотіли б, щоб ви пішли в мери”. А я ж знаю вже цю роботу, бо працював заступником перед цим. Я не міг дати відповіді відразу, радився з дружиною, з батьками. Але все ж таки вирішив спробувати заради громади”, – розповідає Ігор Довганюк.
Чоловік пригадує, що в той час зарплата міського голови була меншою, аніж його дружина отримувала в коледжі. Пан Ігор переконаний, що якщо б не той випадок, то він би й досі міг працювати директором коледжу.
Хочемо наголосити на тому, що на виборах пан Довганюк набрав більше голосів, ніж інших шість кандидатів разом. “Сказати по правді, я не очікував, що буде такий показник. Думав, що він буде в кілька тисяч більшим, але не настільки ж”, – каже колишній мер.
Протягом своєї каденції, коли проблем не тільки в місті, а й в цілій Україні було чимало, оскільки це були перші роки незалежності держави, зробити вдалося чимало.
Одним з ключових досягнень було завершення побудови об’їзної дороги. Теперішньому поколінню це важко уявити, але колись весь транспорт, який їхав з Чернівців у бік Івано-Франківська, в тому числі й вантажні автомобілі, проїжджав центральною вулицею попри ратушу.
Ще одним важливим рішенням стало створення в Коломиї прозорої малої приватизації. Запровадження аукціонів дало змогу не тільки отримати чималі надходження до міського бюджету, а й не допустити разову корупцію у цій сфері.
Також важливою роботою для міста стало будівництво полігону, який нині вже давно переповнений через неправильне захоронення сміття. Пан Ігор розповідає, що згідно з проектом колись викопували котловани, ніби "карти", кілька метрів завглибшки. Коли машини вивозили сміття, їх по черзі завжди пересипали землею. Цього вже давно ніхто не робить. Можливо, саме тому ця проблема в місті – одна з найболючіших.
Ще однією проблемою, над якою працював пан Ігор, стала допомога безхатькам: “Не міг спокійно проходити містом й дивитися на цих людей. Тоді скликав команду, банкірів. Колись біля ратуші було таке кафе “Марта”. Ми там час від часу обідали. Довелося просити Марту (власницю кафе – ред.), щоб вона готувала обід для безхатьків та людей з інвалідністю. Але я просив, щоб все було так само, як вони нам готували. І ось всі безхатьки міста, а їх тоді не дуже багато було - приблизно 20, та люди на інвалідних візках обідали в “Марті”. І що важливо - через місяць чи два вони всі приходили чисті. І це тривало доволі довго, допоки до Коломиї не почали привозити безхатьків з Чернівців, Івано-Франківська, Снятина”.
Наступним етапом у житті Ігоря Довганюка стала дипломатична кар’єра. Він працював у Міністерстві закордонних справ України, був Першим секретарем Посольства України у Грузії, керівником торговельно-економічної місії у складі Посольства України в Королівстві Марокко та радником Посольства України в Литовській Республіці. Потрапити до таких кіл для простого хлопця з маленького провінційного міста, здавалося б, було захмарною мрією.
Ігор Довганюк каже, що все його життя пов’язане з різноманітними щасливими випадками. Їх було багато. Розповідаючи про роботу дипломатом, згадує ще один: “Приходжу в Міністерство закордонних справ, а в кабінеті два столи: мій і ще один. Я вже сів за комп’ютер, почав працювати, а за той, інший, раптом приходить і сідає мій товариш Юра. Ми з ним вчилися у вищій комерційній школі у Франції. Це ж просто випадок. Він став дипломатом, і я став дипломатом. Шестиповерхова будівля, в якій працює 2000 дипломатів, а я з ним був в одному кабінеті. І одного разу він мене спитав, чи не хочу поїхати в Марокко зорганізувати та очолити торговельно-економічну місію. І я вирішив спробувати”.
Пропрацювавши в різних країнах світу, Ігор Довганюк має чітке бачення того, як можна змінити стан, в якому ми зараз живемо. І починати, власне, треба з таких малих міст, як Коломия. А такі зміни набагато легше робити, починаючи з вседержавного рівня.
Саме цій темі пан Ігор присвятив книгу “Наш Спаситель. Чекаємо”, яку нещодавно закінчив. Писати її він розпочав ще з часів, коли працював дипломатом у Марокко. Про що в ній йдеться - Ігор Довганюк в деталях не розповідає. Тільки каже, що там мовиться про державотворення, також показана стратегія розвитку країни і світу. Про презентацію автор не анонсує, тільки обмовився, що вона буде не для широкого кола. Збере Ігор Довганюк тільки найближчих для нього людей.
Авторка: Ярина БАЛАБАНИК
Фото: Андрій КАНЯ
