Здається, більше ніхто з тих, хто брав безпосередню участь у святі Злуки 1919-ого в Києві, не прибув на Конґрес  українських націоналістів у Відні 1929-ого, крім полковника Євгена Коновальця. То було трагічне для українських визвольних змагань десятиліття як на Сході, так і на Заході країни. Осмислюючи його художньо, автор "Чорного Ворона" Василь Шкляр не відмовляє собі в задоволенні  вколоти нас, галичан. І люди наші не такі, як наддніпрянці, без "належної доброти й щирого милосердя", і великий гріх узяли на себе "галицькі жовніри", що судили Болбочана… Але не будемо довго виправдовуватися перед заанґажованим письменником. Героїчний літопис УПА, яка воювала  супроти двох озброєних до зубів потуг в основному на західних теренах, — переконливий доказ того, наскільки Шкляр не має тут рації. Так, "належної доброти й щирого милосердя" до невідомих, а отже підозрілих, прибульців тоді в Галичині могло  бракувати. Але хіба не саме надмірні доброта, милосердя й довірливість східняків спричинилися врешті-решт до страшного Голодомору? Повернімося краще до Відня, у 1929-ий.  Твердо пам’ятаючи все-таки про Софійську площу в Києві, організатори Конґресу подбали, щоб було однакове представництво учасників — 15 східняків, 15 західняків. Спільно вони уклали програму українського націоналізму, головною метою якої було — добро української нації. Здійснити програму мали вони, члени проголошеної ОУН на чолі з Коновальцем. У прийнятих Конґресом постановах наголошувалося на тому, що основою майбутньої Української держави стане місцеве самоврядування, тобто кожен край матиме свій представницький законодавчий орган і свою виконавчу владу. Селянські господарства будуватимуться на праві приватної земельної власності, однак держава регулюватиме вільний продаж і купівлю землі. Промислові підприємства, важливі для існування й оборони країни, будуть одержавлені, всі інші залишаться приватному капіталові. У країні запровадять загальну військову повинність, церкву відокремлять від держави, хоча держава сприятиме розвиткові української національної церкви, незалежної від чужоземних патріархів. Тепер про найважливіше і найскладніше — як здобути її, свою державу. Учасники Конґресу були  переконані, що держава постане в процесі національної революції, яка усуне з українських земель усіх займанців. Значно пізніше, 1950-ого, Степан Бандера в інтерв’ю західним журналістам так відповів на запитання, чи не розраховують українці на своє національне визволення після ймовірної війни між Америкою і СРСР: "Ми розраховуємо тільки на визволення власною боротьбою, протибольшевицькою революцією". А коли ж станеться революція в Україні? "Загальний революційний зрив в Україні і в інших підбольшевицьких країнах, — запевнив Провідник, — прийде у пригожий для того момент". З висоти сьогоднішнього дня видно, що це був чистої води ідеалізм. (Зрештою, націоналісти й не приховували, що вони ідеалісти). Союз розвалився без революції, Україна проголосила на його уламках омріяну незалежність. До речі, свідком проголошення незалежності став лише один-єдиний конґресівець,  Михайло Антоненко, який покинув цей світ у Франції 1993-ого. Цікаво було б знати, якби таке стало можливим, що думає він про 28-ий рік побудови нами держави. Та й не лише він, а й усі ті патріоти, що задекларували разом з Антоненком створення ОУН. Переважна більшість з яких після розколу приєдналася до ОУН мельниківської. А що думає про ці 28 років кожен з нас, в Україні сущий? Хотілося б вірити, що поруч з тобою проживають здебільшого самі оптимісти й ідеалісти, незгірш учасників Конґресу. Проте покладімо руку на серце, так воно не є. І соціологічні опитування напередодні президентських виборів змушують притомних людей дивитися в завтрашній день з тривогою… А можливо, наші страхи перебільшені? Дійшло ж до появи в Києві проспекту Степана Бандери. Дійшло до того, що Гімн ОУН "Зродились ми великої години", написаний учасником Конґресу Степаном Бабієм, став маршем Збройних сил України. Дійде, сподіваймося, і до багатьох інших важливих у державотворенні речей. Якщо ми всі цього дуже захочемо — неминуче дійде. АВТОР: Дмитро Карп’як Читайте також: Хочеш миру? Здавайся!