Як запевняє один мій трохи нехарапутний товариш, жити в Коломиї з тверезою головою не тільки неможливо, але й непотрібно. Як рішучий противник перебору із «зеленим змієм», цей його погляд на життя я аж ніяк не поділяю, хоча бувають, не приховаю, моменти, коли починаю признавати за товаришем певну рацію.
Останній такий момент продиктований наміром ратуші позбутися в місті газетно-журнальних кіосків. У них, як запевнив у телевізійному інтерв’ю заступник міського голови Тарас Яворський, «невідповідний вигляд», тому Коломия може прекрасно обійтися й без кіосків. Не буду сперечатися, своїм виглядом вони, можливо, й не відповідають високим естетичним запитам найкращої частини коломийської громади. Особисто мені не подобається постійно зачинений, весь обклеєний клаптиками різноманітних оголошень кіоск біля колишнього гастроному «Верховина» на Січових Стрільців. Однак це не є приводом для того, щоб його, а разом з ним і інші малозначимі з погляду класичної архітектури об’єкти стерти з лиця землі. Можна розпорядитися просто їх підфарбувати, підмарафетити, вдихнути в ці об’єкти, так би мовити, друге життя.
[caption id="attachment_1541" align="alignnone" width="640"]
Перший заступник міського голови Тарас Яворський хоче демонтувати газетні кіоски через їхній "невідповідний вигляд"[/caption]
Як уже, мабуть, зрозумів читач, я віддаю перевагу змісту, а не формі. У наших газетно-журнальних кіосках мене, на відміну від п. Яворського, не влаштовує саме зміст. Якби я був на місці держслужбовця, звернув би найпильнішу увагу на продукцію, якою торгують кіоскери. По-перше, там майже все російськомовне. По-друге, там багато такого, що без вагань можна здавати, не читаючи, в макулатуру. І виправдання, що ось люди, мовляв, купують, читають, неприйнятні, бо державна політика в сфері культури мала б усе-таки бути спрямованою на вдосконалення читацьких запитів, а не на те, щоб пускати цю сферу у вільне плавання. Ми вже доплавалися до того, що інколи, бачачи, який непотріб купує відвідувач кіоску, думаєш собі: краще б він узагалі не брав у руки журнал чи й книжку, ніж таке читати…
Мушу із жалем визнати, порівнюючи «колись» і «тепер», що комуністи куди відповідальніше ставилися до внутрішнього наповнення газетних кіосків. І були в цьому плані куди цнотливіші. У Коломиї колись можна було придбати польські, чеські, навіть французькі газети. З ідеологічним, правда, душком, проте зарубіжна періодика таки була. Пригадую, в 1970-их «Жицє Варшави» помістило на першій шпальті репортаж про прибуття до Варшави Папи Римського Івана Павла ІІ. Що мені, трохи далекому тоді від газетярства, було вдивовижу. Хіба насмілилася б якась українська газета винести на першу чи навіть на останню сторінку репортаж про Папу?! Значить поляки, робив я нескладний висновок, можуть дозволити собі більше, ніж ми. А чому ми такі зацофані?..
Сьогодні, в надзвичайно відповідальну державотворчу пору, коломийські, як і загалом українські, кіоски заповнені здебільшого дешевим чтивом. Ви можете уявити, що в Коломиї можна купити, наприклад, The Economist? Я теж не уявляю. А це видання, за яким можна стежити за логікою розвитку світової політики й світової журналістики. Там дають одну точку зору, не забуваючи дати водночас і альтернативний погляд, часто аргументація навіть не двостороння, а тристороння. Корисно було б почитати, правда?
Зрештою, The Economist і в Києві, і в Москві не купиш, повернімося краще на нашу грішну землю. Не продовжити договорів оренди з кіоскерами, не дати оформити землю під кіоск і позбавити таким чином можливості заробляти на сіль до оселедця ще якусь частину зайнятих працею людей – на це в наших держслужбовців завжди знаходиться час і натхнення. На щось креативніше, інноваційніше – ні часу, ні натхнення.
А ми ж не чуємо, щоб з Києва давали команду ліквідовувати в Коломиї кіоски. З Києва кажуть: беріться за дерегуляцію! Тобто робіть так, щоб якомога менше дозволів, узгоджень і погоджень потрібно було людині для відкриття власної справи, щоб якщо не за п’ять хвилин, то за годину-дві людина все вирішила. А в нас замість дерегуляції, вибачте за неоковирний неологізм, – декіоскизація.
Дмитро КАРП’ЯК
P.S. В той же час Коломийська міська рада ніяким чином не реагує і не демонтовує кіоск з морозивом біля універмагу, який всупереч всім правилам і нормативам легко встановила чернівецька фірма.
Замість дерегуляції – декіоскизація | Коломия МАФ
Перший заступник міського голови Тарас Яворський хоче демонтувати газетні кіоски через їхній "невідповідний вигляд"[/caption]
Як уже, мабуть, зрозумів читач, я віддаю перевагу змісту, а не формі. У наших газетно-журнальних кіосках мене, на відміну від п. Яворського, не влаштовує саме зміст. Якби я був на місці держслужбовця, звернув би найпильнішу увагу на продукцію, якою торгують кіоскери. По-перше, там майже все російськомовне. По-друге, там багато такого, що без вагань можна здавати, не читаючи, в макулатуру. І виправдання, що ось люди, мовляв, купують, читають, неприйнятні, бо державна політика в сфері культури мала б усе-таки бути спрямованою на вдосконалення читацьких запитів, а не на те, щоб пускати цю сферу у вільне плавання. Ми вже доплавалися до того, що інколи, бачачи, який непотріб купує відвідувач кіоску, думаєш собі: краще б він узагалі не брав у руки журнал чи й книжку, ніж таке читати…
Мушу із жалем визнати, порівнюючи «колись» і «тепер», що комуністи куди відповідальніше ставилися до внутрішнього наповнення газетних кіосків. І були в цьому плані куди цнотливіші. У Коломиї колись можна було придбати польські, чеські, навіть французькі газети. З ідеологічним, правда, душком, проте зарубіжна періодика таки була. Пригадую, в 1970-их «Жицє Варшави» помістило на першій шпальті репортаж про прибуття до Варшави Папи Римського Івана Павла ІІ. Що мені, трохи далекому тоді від газетярства, було вдивовижу. Хіба насмілилася б якась українська газета винести на першу чи навіть на останню сторінку репортаж про Папу?! Значить поляки, робив я нескладний висновок, можуть дозволити собі більше, ніж ми. А чому ми такі зацофані?..
Сьогодні, в надзвичайно відповідальну державотворчу пору, коломийські, як і загалом українські, кіоски заповнені здебільшого дешевим чтивом. Ви можете уявити, що в Коломиї можна купити, наприклад, The Economist? Я теж не уявляю. А це видання, за яким можна стежити за логікою розвитку світової політики й світової журналістики. Там дають одну точку зору, не забуваючи дати водночас і альтернативний погляд, часто аргументація навіть не двостороння, а тристороння. Корисно було б почитати, правда?
Зрештою, The Economist і в Києві, і в Москві не купиш, повернімося краще на нашу грішну землю. Не продовжити договорів оренди з кіоскерами, не дати оформити землю під кіоск і позбавити таким чином можливості заробляти на сіль до оселедця ще якусь частину зайнятих працею людей – на це в наших держслужбовців завжди знаходиться час і натхнення. На щось креативніше, інноваційніше – ні часу, ні натхнення.
А ми ж не чуємо, щоб з Києва давали команду ліквідовувати в Коломиї кіоски. З Києва кажуть: беріться за дерегуляцію! Тобто робіть так, щоб якомога менше дозволів, узгоджень і погоджень потрібно було людині для відкриття власної справи, щоб якщо не за п’ять хвилин, то за годину-дві людина все вирішила. А в нас замість дерегуляції, вибачте за неоковирний неологізм, – декіоскизація.
Дмитро КАРП’ЯК