Здається, відомий вислів «Реклама – двигун торгівлі» придумали не філософи чи літератори, а самі виробники реклами. Самі ж його й поширили поміж народами, видаючи за аксіому. Тимчасом ми можемо навести безліч прикладів, коли зовнішня реклама не спрацьовує. А чи хтось колись досліджував хосен від реклами на нашому, місцевому, рівні? Яка ефективність від вуличної реклами, наприклад? Туристам вона не цікава, середнього і старшого віку сільські люди здебільшого без окулярів добре не бачать рекламні шрифти та й носять собою по місті, переважно дивлячись під ноги або в далину. Молодь не любить читати, не має пам’яті і ходить з плеєрами у вухах. Невже реклама просто гріє душу самих замовників?
А коли реклами занадто багато, то вона починає і втомлювати, і дратувати. Особливо це стосується телевізійної реклами. Є навіть карикатура з пеклом, де в казанах киплять рекламники і при тому змушені постійно переглядати рекламні ролики.
Реклама з традиційно газетної тепер стала й інтернетною, але найприкріше, що вона перетворилася на пошесть українських середмість. Чому кажу українських? Та тому, що ніде в світі нема такого рекламного засилля, як у нас. Той, хто мандрує країнами і подорожує закордонними містами, може вам розповісти, що в Єрусалимі, наприклад, який відвідують мільйони туристів і прочан, реклама знає своє надто скромне місце. В європейських державах попри автобани й гайвеї зрідка можна побачити великі банери та білборди. Доведено, що вони мимохіть відволікають увагу водіїв. А в нас на шляху від Тисмениці до Івано-Франківська що кілька метрів зиркають на вас реклами з кандидатами в депутати та з ресторанами й супермаркетами. Подібне і на вул. Карпатській у Коломиї. А на маленьких вуличках реклами іноді суттєво заважають водіям і ті мусять натягати шиї, аби розгледіти перспективу вулиці...
А що вже казати про коломийське середмістя... Здається, ми повинні б вживати не «
Писанкова Коломия», а «Рекламова Коломия». Тут багато торговельних закладів намагаються свій шильд-вивіску продублювати ще й переносним рекламним щитиком, який називають спотикачкою. Хоч точніше це мало б називатися спотикачем чи спотикачами з наголосом на другому складі. А якщо використати наші сільські говірки, то ці виносні рекламки треба б назвати зашпотка (від слова «шпотатисі»). Гадаю, ви зрозуміли, що мова йде про невеликі рекламні таблички, які виносять на хідники (тротуари) і які дублюють або розкривають назву крамниці. Можливо, власники спеціально й залишають на день ті спотикачі/зашпотки, щоб люди в них зачіпалися, а потім дивилися у що вони зашпоталися та повертали до крамниці чи кафе. Левова частка в цих хідникових бар’єрах належить нашим обмінникам. Хоч відрадно, що велика кількість коломийських канторів свідчить про заможність наших громадян і про надто розвинуту сферу валютних послуг. Іде собі стара вуйна і зачіпає сумкою рекламу обмінника, зупиняється, придивляється і бачить який сьогодні курс. Ще би їй євро чи долари – і вона б неодмінно виміняла на гривні, бо купити в Коломиї завжди є що...
Такі рекламні перешкоди стоять на вул. В. Чорновола, на вул. Валовій, на площі Т. Шевченка, на вуличках навколо ринку, особливо на відстані від магазину «Ромашка», що на вул. І. Мазепи до «Ромашки», що на вул. М. Грушевського. На ніч ці рекламні бар’єри зникають, але зранку їх знову розкладають на свої місця. Дехто навіть пхає їх з хідників на дорогу. Це перетворилося на певний рекламно-торговельний ритуал, подібно до того як вранці п’ють каву та знайомляться з погодою в інтернеті. Мабуть, якщо збанкрутує крамниця чи закриється мобільно-заправний пункт, то ці рекламки й далі виноситимуть о 9-ій чи 10-ій годині на хідники.
Можна б написати цікаве дослідження про рекламну палітру коломийського середмістя. Наприклад, про перевантаженість історичної частини міста рекламними різновидами. Любителям реклами мало її на сітілайтах, які заступили перспективу коломийських вулиць. Вони розповсюдили свої творіння на все місто, в кожну його щілину. Реклами, особливо банери і брандмауери, мов лишаї вкрили багато фасадів. І то якщо під цими кольоровими цератами сховалися облуплені стіни, то ще можна зрозуміти і сприйняти. Приклад такий маємо з колишнім заводом ПРУТ на вул. Р. Шухевича і з будинком на розі Валової та вул. В. Чорновола. Але є й приклади, де такі транспаранти зайві і заступають гарні фасади будівель.
Полізли реклами й на балкони. В коломийському середмісті, на щастя, на відміну від дверей і вікон, ще майже залишилися первісні балкони з цісарської доби. Які ж вони різноманітні й оригінальні! Але і їх почали закривати рекламою. Не знаю, чи власники балконів мають з цього якийсь зиск, чи їх хтось примушує чіпати банери на балкони?
Найсміливіші рекламні сини, конвектсборди, видряпалася аж на електроопори і на дахи будинків. Можливо, згодом наші коломийські рекламники стануть новаторами і придумають якісь реклами, що просто висітимуть у повітрі, приміром, на повітряних кулях.
Повним несмаком можна вважати гламурні реклами, якими стало модно заступати вікна. Найяскравіший приклад такої віконної реклами маємо біля універмагу «Коломиянка», навпроти ратуші, де аптека і т. д, і т. п. Дивно, що наша влада постійно веде мову про туристичну привабливість міста, що в нас є різні дозвільні служби, архітектурний відділ. Чи таке можливо у європейських історичних містах? Ніколи! Та вибачте, панове, я забув, що ми ще не Європа. Ми нею навіть не хочемо ставати. Балакати балакаємо, просторікуємо, б’ємося в груди, але демонструємо свою схильність до Азії, а не до Європи. Зрештою, і в Азії є якийсь порядок. Мабуть, це щось наше, особливе – «я наймудріший», «я роблю, що хочу і чхав на ваші закони і на вас самих», «я сам розуміюся на естетиці й красі не гірше за вас».
\
Є ще цілком несподівана реклама – саморобна чи самочинна. Прикладом такої саморобної реклами, яка майже нічого не коштує, може бути напис «Швейна техніка» на початку вул. Р. Шухевича, а прикладом самочинної можуть бути припасовані до фасадів різні невеличкі рекламки, які виступають зі стіни на прохідну частину вулиці, наприклад, навпроти ратуші.
Якщо природа оживає навесні, то зовнішня реклама в Коломиї оживає під час виборів. Тоді іґноруються взагалі будь-які закони. Ми з вами стаємо постійними свідками такого виборчого рекламно-агітаційного безладу. Зараз знову спостерігаємо таке саме – день за днем, метр за метром просуває свою рекламу одна партія, за нею – друга, далі – третя і врешті, можна стати зизооким від розмаїтості наших багатих партій.
Є ще одна велика й невиліковна рекламна проблема, яка стосується вичерпаності рекламного змісту. Скінчилася, наприклад, виборча війна, один кандидат став депутатом, а решта залишилася кандидатами. Тепер пора прибрати всю рекламно-агітаційну продукцію. Зачинилася крамниця чи офіс – треба здерти, замалювати рекламу, шильду-вивіску. Тут у нас вельми складна ситуація, бо лики деяких кандидатів проступають на рекламних тканинах ще з попередніх виборів. Хто несе за це відповідальність – виготовлювач реклами чи замовник? І яку несе за це відповідальність?
Наприклад, на трьох рекламних лавочках, які стоять навпроти НТК на вул. Січових Стрільців, цілу весну й літо читаємо про новорічно-різдвяні акції. Тут у нас теж велика проблема, бо дехто замовляє різдвяно-новорічну рекламу, яка потім стоїть аж до Великодня, а на Великдень встановлюють великодню рекламу, яку забувають чи лінуються зняти аж до Нового року. Так само застаріла подієва реклама тижнями й місяцями стоїть собі в середмісті лише як згадка про те, що було й минуло.
Був колись у Коломиї такий запалювач гасових ламп, якому платив маґістрат за те, що в середмісті запалював ліхтарі. Може б нам створити таку штатну бюджетну одиницю – доглядач реклами. І він здирав би неактуальну рекламу, поправляв би понищену та нагадував би замовникам реклами, що вони рекламують крам, якого вже нема. А ще такий працівник стежив би за правдивістю написаного на рекламі. Бо в нас на кожному кроці «найдешевший товар», «знижені ціни», «розпродаж»... Це свідчить, що ми абсолютно не рахуємося зі словами...
Дизайнерську оцінку коломийським рекламам залишимо на фахівців, натомість спробуємо коротко проаналізувати мовний рівень виготовлювачів і замовників реклами. Не назвеш їх неуками, але трапляються помилки. Наприклад, нам пропонують купити «мягкі частини до меблів», «хрустящу багету», «матраси», «пошитя» тощо. Слово «агентство» дехто пише на рекламах як «агенство». Надивившись російських телесеріалів, де є «опера» і «мусора» наші коломийські сучасники думають, що треба казати і писати «скутера», «комп’ютера», «флаєра», «бампера». Насправді ж українською ці слова закінчують не на «ра», а на «ри».
Врешті, треба визнати, що влада і громада безпорадні щодо боротьби з рекламним засиллям, з цією новітньою інформаційною навалою. Хтось недавно сказав приблизно таке: «Те, що рекламують у телевізії, по радіо, в інтернеті, на вулиці я не купую і це є мій внесок у боротьбу з нав’язливою рекламою». А й справді, чи треба рекламувати курячі яйця і свинське сало й м’ясо з села, афини з гір, мед з лісової пасіки? Чи треба доброму майстрові замовляти собі телерекламу, коли до нього черга на рік наперед? Чи треба рекламувати цеглу Коломийському заводоуправлінню будматеріалів, коли її там хапають ще гарячу?
Можна б написати цікаве дослідження про рекламну палітру коломийського середмістя. Наприклад, про перевантаженість історичної частини міста рекламними різновидами. Любителям реклами мало її на сітілайтах, які заступили перспективу коломийських вулиць. Вони розповсюдили свої творіння на все місто, в кожну його щілину. Реклами, особливо банери і брандмауери, мов лишаї вкрили багато фасадів. І то якщо під цими кольоровими цератами сховалися облуплені стіни, то ще можна зрозуміти і сприйняти. Приклад такий маємо з колишнім заводом ПРУТ на вул. Р. Шухевича і з будинком на розі Валової та вул. В. Чорновола. Але є й приклади, де такі транспаранти зайві і заступають гарні фасади будівель.
Полізли реклами й на балкони. В коломийському середмісті, на щастя, на відміну від дверей і вікон, ще майже залишилися первісні балкони з цісарської доби. Які ж вони різноманітні й оригінальні! Але і їх почали закривати рекламою. Не знаю, чи власники балконів мають з цього якийсь зиск, чи їх хтось примушує чіпати банери на балкони?
Найсміливіші рекламні сини, конвектсборди, видряпалася аж на електроопори і на дахи будинків. Можливо, згодом наші коломийські рекламники стануть новаторами і придумають якісь реклами, що просто висітимуть у повітрі, приміром, на повітряних кулях.
Повним несмаком можна вважати гламурні реклами, якими стало модно заступати вікна. Найяскравіший приклад такої віконної реклами маємо біля універмагу «Коломиянка», навпроти ратуші, де аптека і т. д, і т. п. Дивно, що наша влада постійно веде мову про туристичну привабливість міста, що в нас є різні дозвільні служби, архітектурний відділ. Чи таке можливо у європейських історичних містах? Ніколи! Та вибачте, панове, я забув, що ми ще не Європа. Ми нею навіть не хочемо ставати. Балакати балакаємо, просторікуємо, б’ємося в груди, але демонструємо свою схильність до Азії, а не до Європи. Зрештою, і в Азії є якийсь порядок. Мабуть, це щось наше, особливе – «я наймудріший», «я роблю, що хочу і чхав на ваші закони і на вас самих», «я сам розуміюся на естетиці й красі не гірше за вас».
\
Є ще цілком несподівана реклама – саморобна чи самочинна. Прикладом такої саморобної реклами, яка майже нічого не коштує, може бути напис «Швейна техніка» на початку вул. Р. Шухевича, а прикладом самочинної можуть бути припасовані до фасадів різні невеличкі рекламки, які виступають зі стіни на прохідну частину вулиці, наприклад, навпроти ратуші.
Якщо природа оживає навесні, то зовнішня реклама в Коломиї оживає під час виборів. Тоді іґноруються взагалі будь-які закони. Ми з вами стаємо постійними свідками такого виборчого рекламно-агітаційного безладу. Зараз знову спостерігаємо таке саме – день за днем, метр за метром просуває свою рекламу одна партія, за нею – друга, далі – третя і врешті, можна стати зизооким від розмаїтості наших багатих партій.
Є ще одна велика й невиліковна рекламна проблема, яка стосується вичерпаності рекламного змісту. Скінчилася, наприклад, виборча війна, один кандидат став депутатом, а решта залишилася кандидатами. Тепер пора прибрати всю рекламно-агітаційну продукцію. Зачинилася крамниця чи офіс – треба здерти, замалювати рекламу, шильду-вивіску. Тут у нас вельми складна ситуація, бо лики деяких кандидатів проступають на рекламних тканинах ще з попередніх виборів. Хто несе за це відповідальність – виготовлювач реклами чи замовник? І яку несе за це відповідальність?
Наприклад, на трьох рекламних лавочках, які стоять навпроти НТК на вул. Січових Стрільців, цілу весну й літо читаємо про новорічно-різдвяні акції. Тут у нас теж велика проблема, бо дехто замовляє різдвяно-новорічну рекламу, яка потім стоїть аж до Великодня, а на Великдень встановлюють великодню рекламу, яку забувають чи лінуються зняти аж до Нового року. Так само застаріла подієва реклама тижнями й місяцями стоїть собі в середмісті лише як згадка про те, що було й минуло.
Був колись у Коломиї такий запалювач гасових ламп, якому платив маґістрат за те, що в середмісті запалював ліхтарі. Може б нам створити таку штатну бюджетну одиницю – доглядач реклами. І він здирав би неактуальну рекламу, поправляв би понищену та нагадував би замовникам реклами, що вони рекламують крам, якого вже нема. А ще такий працівник стежив би за правдивістю написаного на рекламі. Бо в нас на кожному кроці «найдешевший товар», «знижені ціни», «розпродаж»... Це свідчить, що ми абсолютно не рахуємося зі словами...
Дизайнерську оцінку коломийським рекламам залишимо на фахівців, натомість спробуємо коротко проаналізувати мовний рівень виготовлювачів і замовників реклами. Не назвеш їх неуками, але трапляються помилки. Наприклад, нам пропонують купити «мягкі частини до меблів», «хрустящу багету», «матраси», «пошитя» тощо. Слово «агентство» дехто пише на рекламах як «агенство». Надивившись російських телесеріалів, де є «опера» і «мусора» наші коломийські сучасники думають, що треба казати і писати «скутера», «комп’ютера», «флаєра», «бампера». Насправді ж українською ці слова закінчують не на «ра», а на «ри».
Врешті, треба визнати, що влада і громада безпорадні щодо боротьби з рекламним засиллям, з цією новітньою інформаційною навалою. Хтось недавно сказав приблизно таке: «Те, що рекламують у телевізії, по радіо, в інтернеті, на вулиці я не купую і це є мій внесок у боротьбу з нав’язливою рекламою». А й справді, чи треба рекламувати курячі яйця і свинське сало й м’ясо з села, афини з гір, мед з лісової пасіки? Чи треба доброму майстрові замовляти собі телерекламу, коли до нього черга на рік наперед? Чи треба рекламувати цеглу Коломийському заводоуправлінню будматеріалів, коли її там хапають ще гарячу?