ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

П’яті роковини без Михайла Вишиванюка: журналісти діляться своїми спогадами (Частина 3)

18 червня  - 5 років, як пішов з життя очільник області, коломиянин Михайло Вишиванюк. Читайте наш матеріал, в якому публікуємо третю частину спогадів про Михайла Васильовича. Відомі журналісти Прикарпаття мають що сказати. 


Ганна Крисюк


Президент міжнародного жіночого клубу Business WOMAN Club,


власниця журналу Business WOMAN,


Генеральний директор «Книги рекордів України» 


«Бренд «Писанкового Прикарпаття» - створений Михайлом Вишиванюком» 


Михайло Васильович - це людина котра навчила мене мислити масштабно, оскільки значна частина нашої роботи стосувалася міжнародних проектів. Він завжди підтримував проекти, які стосувалися діаспори та міжнародного статусу нашої області. Я добре пам’ятаю день Європи - коли ми на цілий світ заявили про бажання України бути в Європейському союзі. Ініціювали рекорд віночків Європейського союзу з усіх прапорів різних країн. І навіть нещодавно спілкуючись з посольством Словаччини перший секретар посла згадувала про цю подію, як знакову для дипломатів різних країн. Приємно, що будь які заходи які ми робили мали міжнародний підтекст. Наші партнери з Канади, які зараз працюють в економічному міністерстві, теж нещодавно згадували відкриття міжнародного молодіжного центру і те як знаменно це відкривалося.


Підтримка Михайла Васильовича у проекті «Молодь і влада» була визначальною,  як і в реалізації міжнародних форумів взаємодії української молоді з діаспорою. Завдяки Михайлу Васильовичу молодь навчалася, стажувалася на безкоштовній основі. Багато хто пішов в політику, всі зрозуміли що таке влада, що таке громада. Ми налагоджували телемости дружби співпраці з різними областями і країнами, з молодіжними організаціями. Вони стали для нас таким дуже гарним підґрунтям і плацдармом саморозвитку, у реалізації різних ініціатив, для популяризації України в світі, ну і для себе особисто: щоб стартувати, глобально дивитися на цей світ.


Михайло Вишиванюк завжди мислив масштабно і світовими категоріями. Він навчав мене як можна правильно формувати позитивний імідж України в світі через призму і дипломатичних відносин, і культурно-мистецьких, і молодіжних заходів. І по сьогодні у нас дуже хороші дружні відносини, вже більше десяти років з різними країнами, молодіжними організаціями, з якими ми зустрічалися за головування Михайла Васильовича в Івано-Франківській області, а багато з них почали розвивати тут свій бізнес.


Бренд «Писанкового Прикарпаття» - створений Михайлом Вишиванюком, я пригадую як він формувався і як ми висвітлювали це у засобах масової інформації,  і у нашому журналі Business WOMAN. Пригадую, як розробляли логотип області  із Писанкою Коломиї. Саме вона стала реальним прототипом бренду області - «Писанкове Прикарпаття».


По сьогодні багато хто з дипломатів різних країн світу з якими я зустрічаюся, розповідають, що там є писанки їхніх країн, чи писанки, які ними розписані. Музей «Писанки» в Коломиї закарбовується в пам’яті найбільше - бо там частинка їх, і воно щось унікальне, як ніби «код нації». І за це велика хвала і вдячність Михайлу Васильовичу, хоча його зараз немає з нами в живих, але пам'ять про нього буде в наших серцях назавжди.                                                                                             


Андрій Русиняк, Генеральний директор «ТРК РАІ» 



«Вишиванюк був людиною слова і діла» 


Переконувався в житті десятки разів, що Михайло Вишиванюк був людиною слова і діла. Коли він щось казав, то він це слово дотримував при будь-яких обставинах. Якщо обіцяв – то завжди виконував. А це і є найважливіше у стосунках між людьми. І дуже багато людей саме за це його поважали. 


Він мені ніколи не відмовляв, якщо треба було взяти якесь інтерв’ю, навіть якщо воно стосувалося «гострої» тематики. Ніколи не відмовляв, якщо треба було прийти в студію і записатися, дати якусь об’єктивну інформацію з тої чи іншої проблеми. Хоча у наших інтерв’ю проблемних питань було дуже багато, були і незручні питання, були і дискусійні питання державницької ваги. Михайло Васильович завжди знаходив час, мав власну позицію, говорив прямо і щиро. Він ніколи не остерігався прямих ефірів, не добирав слова і не перекладав відповідальність на інших чи «попередників». У наших дискусіях завжди відчувалася сила твердого характеру, державницька позиція, патріотизм та відкритість до діалогу. Завжди був на зв’язку, не ховався за помічниками, секретарями чи заступнками. Можна було телефонувати йому на мобільний напряму чи залишити повідомлення у «приймальній» 24/7.


Для мене він був як такий, так би мовити, «чиновницький батько». Оце я можу сказати, що йому було притаманне. Якщо були якісь труднощі, то можна було підійти і порадитися. Він завжди давав правильний напрямок: куди іти, з ким говорити, з ким спілкуватися. Якщо давав розпорядження, що чимось треба допомогти, то так і було. Його авторитет в області був непохитний.


Особливо я пригадую той момент, коли ми отримували ліцензію на усю Івано-Франківську область. Вдячний Михайлу Васильовичу за настанови і його щиру моральну підтримку «по-батьківські», бо то був складний і ризикований час для бізнесу.


Він поважав людей, які щось робили і щиро допомагав усім проектам розвитку нашої області. Хай би що це було – мале чи велике. Я пригадую як мені в свій час подарували друзі з Америки сад - сто дерев. І я його запитав, як з цим усім орудувати, що робити? Пригадую, як він мені детально розказував про технологію, що мені робити з цими яблунями, що робити з черешнями, як обходити. Ми якось так розговорилися, і він не шкодував свого часу, щоб все в деталях мені розповісти.


І хоча наша перша зустріч з ним була не з приємних – у мене надзвичайно теплі спогади про Михайла Васильовича. Я поважаю цю людину тому, що він був людиною слова і діла. Шкода, що його не має серед нас. 


Оксана  РОВЕНЧАК


Лауреат премії НСЖУ «Золоте перо»


 «Пророкував, бо любив… І ненавидів псевдопатріотів!» 


 У світі все без змін…Бо Бог забирає на Небо найкращих. Щоб світили нам! У Господній синяві є і світлої пам’яті Михайло Вишиванюк, котрий залишив нам своє «Писанкове Прикарпаття». Омріяне! Розпочате з легкої руки! Михайло Васильович пророкував його, бо любив… І ненавидів псевдопатріотів, котрі любили (та й люблять!)  себе у вишиванках, а не вишиванки в собі…А він же з діда-прадіда з тих, хто  генетично з вишиванкою… Бо Вишиванюк!


Пишу так, бо знаю його справжнього: різного, тому й щирого!


     Михайло Вишиванюк – великий гуцул. Але такий же великий і бойко!  Кажу це як бойківчанка! 2000 рік. 23 вересня.  Уже Х Міжнародний гуцульський фестиваль у Коломиї, започаткований ним.  Відкриття унікальної архітектурної споруди в силуеті найбільшої писанки в світі.  Як сяяли його очі! Увесь світився! Крок твердішав… Ішов господар писанкового Прикарпаття! Відчували його радість і вона передавалася нам, журналістам.


      Справжнім бойком пам’ятаю Михайла Вишиванюка, коли він зініціював  Міжнародний бойківський фестиваль. Йому докоряли за надмірну увагу Гуцульщині. Але він доказав, що його фестивалі непросто етнічні святкування. 2003 року Долина, інші міста й села Бойківщини духовно ожили, оновилися!  Тісна співвпраця з меценатом із США  великим українцем  Омеляном Антоновичем увінчалася спорудженням Музею «Бойківщина»,  який нині уславив  імена подружжя Тетяни та Омеляна Антоновичів. Мала можливість бути свідком  розмови на рівні сердець доктора  права уродженцем Долини  й керівника області  Михайла Вишиванюка.  Це не були затятий гуцул і затятий бойко… Це були два затяті бойки!  Двом лягали не серце  бойківські писанки.  Ті ж очі, що сяяли в Коломиї, тепер  - у Долині. Та ж радість! Бо  рідне, своє, українське! Тоді в Долині керував Василь Тепчук, також гуцул. Але він, як і  його земляк Михайло Вишиванюк, серцем полюбив Бойківщину. Навіть двоє жартували, що гуцул – той же бойко, лише дикий… Цей  жарт частіше звучав тоді, коли  ситуація заходила в тупик… А хто сказав, що все було просто? На все потрібні  великі  кошти.  Звідки брати їх не завжди знав і Михайло Вишиванюк. Але завжди знаходив їх! Для Гуцульщини, Бойківщини, Покуття…


    П’ять років без Михайла Вишиванюка. Як мені бракувало його 2018-го! Рятував ще Степан Пушик.  Цей рік був позначений виборами. Як мені бракувало Михайла Вишиванюка в цьому нерівному герціі з містечковими князьками в напоказ одягнених у вишиванках!


    Михайло Вишиванюк завжди був безкомпромісний, коли йшлося про українськість,  про наші звичаї та обряди. Надумане чужинською ідеологією та дикою ординською культурою  «ПортоФранко» обминало  нашу область. І лише з відходом  його в засвіти Івано-Франківськ  «запорнувався»… Кажу зарізко?  Ні!  Михайло Вишиванюк  стер би  на порох це  піарне  дійство, підлаштоване під «європейськість»… Що, зрештою, й робив!


   Непросто вже п’ять років без Михайла Вишиванюка. Ауру між нами, журналістами, і ним  вибудовували прес-секретар Тамара Лейбюк і тодішній голова обласної організації Національної спілки журналістів України Вікторія Плахта. Вона й досі є.  Бо, там, на Небесах, світить зірка  Михайла Вишиванюка. І її світлом відлунює  подарований ним іменний  великий дзвін у святій обителі  на Ясній Горі  в Гошеві…          


 Лідія Безпалова


Член НСЖУ



«Такого очільника області не буде!» 


  Пишу цей заголовок свідомо, навіть не задумуючись... Ці слова чула від багатьох краян. Від тих, хто знав Михайла Вишиванюка. І навіть від  тих, хто не знав  особисто. Адже його господарювання на Прикарпатті,  відчув, побачив, осмислив кожен. Особливо після того, як його не стало...


  Це і справді була епоха Вишиванюка. Пригадую 2000-ий рік, рік підготовки до Гуцульського фестивалю. У Коломиї робота кипіла. У середмісті всюди риштування, майстри з більшості районів області,  багато техніки... Ми, працівники міської ради, знали, що  Михайло Васильович часто проводить робочі наради щодо підготовки до значної подіі на Гуцульщині. Мені довелося взяти участь у кількох нарадах, які проводилися дуже раненько і ввечері після робочого дня. Не можу забути, як вимогливо, принципово, майстерно, по-газдівськи,  влучно очільник області проводив ці засідання. Інколи з доганами, навіть звільненнями окремих керівників. Під час частих обходів Коломиї пішки Михайло Васильович не йшов туди, куди його запрошували посадові особи, а з іншого боку, де могли бути недоробки. Просто нюхом чув недобросовісність чи фальш окремих горе-керівників. Був надзвичайно вимогливим до себе, але й хотів бачити біля себе також газдів і добросовісних працівників.


  Він був справжнім сином своєї землі. Вболівав за все - за розбиті дороги, за бур’яни коло сільської ради чи офісу, екологію, за те, які враження про нашу область повезуть туристи у світ...  Це була Людина широкого мислення. Мабуть тому,  з великою повагою ставився до нас, журналістів.  Його прекрасна ідея - організація прес-турів журналістів по Прикарпаттю, була тією родзинкою, якою гордився. Бо дуже хотів, щоб журналісти описували, фотографували, знімали фільми про людей праці, наші досягнення, звичаї і традиції. І завжди, на всіх рівнях, дбав про високе місце Галичини в історіі.


  Прекрасну книгу спогадів і роздумів  "Його сади  рясніють врожаями" упорядкувала при сприянні друзів Михайла Васильовича моя однокурсниця, заслужений журналіст України Тамара Лейб'юк.  Найбільше запам’ятався розділ "Крилаті фрази Михайла Вишиванюка. А серед їх безлічі, влучних і дотепних, які я завжди записувала, це - "Авторитет завойовують мозолями", "не ходять, а тягають кальоші", "де господар не ходить, там поле не родить", "У Європі ми будемо, але де наберемо європейців?", "прощайте один одному, поки живете", "Україна потрібна лише українцям!"


  Скільки задумів  Михайла Вишиванюка не втілено в життя,  скільки добрих намірів, проектів залишилися на папері! Бо хто був наступним керівником після нього, а потім ще наступнішим і ще, і ще - не до порівняння.


  Такого очільника області  у нас більше не буде! І крапка. 


Валентина ЩЕРБЮК,


заступник редактора газети


«Рідне село Білі Ослави»


(Надвірнянський район)


 


«Добрі справи доброї, світлої Людини житимуть!» 


По суті, я бачила Вишиванюка віч-на-віч один раз, коли Михайло Васильович несподівано, без попередження, приїхав 2011 року до школи Білих Ослав. З ним була його прес-секретар, наша землячка Тамара Лейбюк (Поварчук), яка і запросила свого «шефа» відвідати наші Ослави.


Чутка про те, що «сам Вишиванюк приїхав», за якихось 10–15 хвилин зібрала у шкільному спортзалі чимало учнів, учителів, технічних працівників. Прибув до нас і сільський голова Микола Щербюк. У «вступному слові» говорив, хвилюючись, про «геть погану» центральну дорогу, що є об’їзною на Яблунів Косівського району, про відсутність клубу у селі з майже п’ятьма тисячами населення, про бажання білоославчан мати спортивний майданчик зі штучним покриттям тощо. Я, будучи завучем школи з виховної роботи, підняла чи не найболючішу тему – село велике, багато молоді, дошкільнят, а дитячого садочка у нас нема і ніколи не було. Потреба у ньому дійсно велика. Школа переповнена (два приміщення, майже 700 учнів навчається у дві зміни), а заодно тут готують п’ятиліток до першого класу.


Голова ОДА Михайло Вишиванюк уважно вислухав сказане, зауважив, що у Білих Ославах вперше, приємно вражений нашими новобудовами, ошатними подвір’ями селян. І підкреслив: ми сусіди (через гору на Чорний Потік), маємо чимало спільного, бо, мовляв, у його Іванівцях, як і в Ославах, за картоплю кажуть «ріпа».


На завершення Михайло Васильович сказав: «Буде у Білих Ославах дитячий садочок! На Покрову відкриємо!». І поїхав оглянути запропоновану сільською радою ділянку під омріяний дошкільний заклад, що поруч  з пам’ятником Кобзарю.


Невдовзі у наше село їхали одна за одною вантажні машини з будматеріалом, працювали будівельники. Білоославчани, зокрема учительство, були приємно вражені: Вишиванюк уміє тримати слово! З Божою допомогою збудували двоповерхове приміщення, перекрили металочерепицею, вставили енергозберігаючі вікна і раптом чуємо: «Вишиванюка зняли з посади». Люди говорили: «Видно, не догодив Януковичу, той поставив свого». А я, грішним ділом, подумала: тепер наш дитячий садок завмре, будівництво законсервують. І, на жаль, так сталося. Наступникам Михайла Вишиванюка не було діла до нашої «будови віку», чи... руки не доходили. Прикро… А ми вже обрали навіть назву – дитячий садочок «Вишиванка»…


Згадуючи, що Михайло Васильович Вишиванюк за натурою був оптимістом (не раз у своїх інтерв’ю казав, після чергової відставки: «Усе буде добре, життя продовжується»), хочеться вірити, що дитячий садочок у Білих Ославах добудуємо.


Переконана: добрі справи доброї, світлої Людини – житимуть!


Читайте також: П’яті роковини без Михайла Вишиванюка: журналісти Прикарпаття діляться своїми спогадами (Частина 1)


П’яті роковини без Михайла Вишиванюка: журналісти Прикарпаття діляться своїми спогадами (Частина 2)