Погроза коломийських перевізників організувати страйк викликала в мене один спогад з горбачовських часів. Партійні органи разом з газетою практикували тоді таку форму контролю за підвідомчою територією, як рейдові бригади. Якось ми поїхали бригадою перевіряти сільські крамнички, звідки надходили скарги на незадовільне обслуговування пільгових категорій населення.
Першою на нашому шляху, якщо не зраджує пам'ять, стала крамничка в Товмачику. Конкретних доказів того, що продавчиня не зважає на вимогу партії й уряду турботливо ставитися до пільговиків, у нас не було, тому обмежилися про всяк випадок нагадуванням про доконечну потребу такого ставлення. На що продавчиня, не змигнувши оком, витягнула з-під ляди грубезний зошит. "Та в мене це як настільна книга, – запевнила, – половина цього зошита списана всіма, які лишень можливі, пільговиками. Якщо забуду – гляну і вже знаю, пільговик переді мною чи звичайний покупець".
Радянська влада, як і всі авторитарні режими, полюбляла політику батога і пряника. Однією з небагатьох різновидностей пряника були якраз пільги. Судячи навіть з наведеної розмови в товмачицькій крамничці, їх ставало чимраз більше і більше, комуністи, очевидно, намагалися таким чином піддобритися до найзлиденніших верств і утриматися на плаву, оскільки вода вже бралася льодком. Не допомогло.
У перші роки побудови капіталізму в Україні пільги нова влада не те що не скасувала, але й розширила сферу їхньої дії. Все з тією ж метою – постати перед очима народу турботливим господарем. Однак така політика аж ніяк не могла вжитися з комерціалізацією всього на світі, що особливо яскраво проявилося за панування Януковича. Система почала давати збій, ряди незадоволених пільговиків зростали. Дійшло до того, що право на отримання гарантованих державою соціальних пільг мав кожен третій українець. Керівники областей взялися бити на сполох. Нині покійний Михайло Вишиванюк, наприклад, наводив факт, коли в людини 1980 року народження було посвідчення ліквідатора аварії на ЧАЕС, і критикував практику 50-відсоткової знижки для прокурорів міст з оплати компослуг і телефонного зв’язку. "Мушу дати завдання подивитися, що це за армія пільговиків у нас", – публічно погрожував колишній голова облдержадміністрації.
Та армія, ігноруючи все і всіх, загрозливо зростала й далі. Створювалося враження, що насправді нагорі тільки й сушать голови над тим, як розширити коло пільговиків. Є інваліди війни? Треба дати пільги й учасникам війни. Є учасники? Треба й колишнім в’язням концтаборів додати. Є колишнім в’язням? Треба й колишнім малолітнім в’язням додати… Є малолітні? Треба й дітям війни… В один рядок з особами, що мають особливі заслуги перед Батьківщиною, записали, окрім Героїв Соцпраці, і нагороджених орденом Небесної Сотні, хоча перші бачили Батьківщину під кремлівськими зорями, а другі – в зовсім протилежному керунку.
Нарешті в Києві остаточно збагнули, що так далі тривати не може. І прийняли рішення, яке й з натяжкою не можна назвати соломоновим. Тобто передали повноваження надавати пільги органам місцевого самоврядування. Держава наприкінці минулого року вмила від пільг руки, у залі Верховної Ради легко знайшлося для цього закону 228 депутатів. Думайте на місцях самі, сказали своїм законом депутати, як забезпечити безоплатний проїзд у громадському транспорті й інші вигоди пільговим категоріям. Хоча всякому зрозуміло, що раз державна скарбниця бідна, то місцеві скарбнички аж ніяк не може розпирати від грошей.
Тому нашій ратуші, яка й без погроз перевізників нагадує похиле дерево, що на нього кози скачуть, залишається хіба поспівчувати. І висловити сумнів у здатності ратуші компенсувати оплату проїзду особам з мінімальною пенсією, про що заявив міський голова. У нас майже весь народ з мінімальною пенсією! І що йому тепер, займати звечора чергу під пенсійним фондом, щоб дочекатися під обід ще й потрібної довідки для подання в шоферську кабіну? Чи мріяти довгими осінніми вечорами про час, коли уряд спроможеться перейти на електронне урядування і всі довідки, від жеківської форми 3 до паспорта, ми отримуватимемо, як у цивілізованих країнах, не виходячи з хати?
Одне зрозуміло. Пряник у вигляді пільг, яким влада довго манила людей, нарешті остаточно засох, тож ним можна цілком добряче вдарити. Не менш болісно, ніж батогом.
Дмитро КАРП’ЯК