ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

Не брав кредиту і брати не буду

"Чи знаєте ви N N?" — спитали з ноткою інтриги в голосі, коли я взяв телефон, що розривався від дзвінків. "Ні, не знаю, — відповів я після невеликої паузи. — А хто це така?". — "Вона проживає в селі (додзвонювач назвав село.    — Д. К.), взяла в нашому  IDEA БАНКУ кредит, давши натомість номер вашого телефону й відрекомендувавшись як ваша родичка. Ви не могли б зв’язатися з нею і нагадати, що їй потрібно сплатити борг?". Нарешті я згадав, хто ж така ця N N. Так, родичка. Дівоче її прізвище я знав, а ось як по-чоловікові, не орієнтувався. Якби змінила разом з прізвищем й ім’я, нізащо б не скумекав. І переконаний, що зроблю добру справу, пообіцяв додзвонювачеві, що постараюся виконати його просьбу. Постарався, виконав не гаючись. Минуло два чи три дні, і мій піднесений на ту мить настрій зіпсував дзвінок з того ж таки банку. Голос, на цей раз уже командирський, повідомив, що мені слід якомога швидше розрахуватися зі споживчим кредитом. Я був настільки заскочений, що й не спромігся на якусь притомну відповідь. Зрештою, і відповідати було нікому, на тому кінці швиденько вимкнули телефон. Напевно, так собі подумав, помилилися номером. Банківського кредиту я зроду-віку не брав. Колись, при розвалі Союзу, пробував, та не дали. А хто був метикуватіший, той добре нагрів руки на цих кредитах. Брали тисячі, а віддавали потім при гіперінфляції сумами, за які можна було купити хіба кілька коробок сірників.  І тішилися, що так легко вдалось обдурити державу. Одначе номером ніхто не помилявся. Це я збагнув трохи згодом, коли став отримувати раз-по-раз нові дзвінки з уже стаціонарного, а не мобільного телефону. Просто дзвінки, без будь-яких нагадувань чи попереджень. У мікрофоні було чутно лише якусь дебільну тягучу музику… Не приховаю, трохи я розсердився на родичку. Хто її просив давати в банку мій телефон?! Але якось надвечір я розсердився вже не трохи. Невідомий додзвонювач  різким тоном сповістив мене надвечір, що мені необхідно розрахуватися до кінця дня з банківським боргом. Інакше — арешт майна. А щоб тебе підняло та й гепнуло! А ухвали суду, якщо на те пішло, для конфіскації майна вже не треба?! Колектор що, сам зволить конфісковувати моє майно, не чекаючи судового засідання?! Чей же ми не в якомусь Абсурдистані живемо… Зв’язуюся ще раз з родичами. Та ні, присягаються, ми розрахувалися з банком, маємо й квитанцію про сплату боргу.  Пообіцяли, що поїдуть завтра в місто, розберуться, що й до чого. І розібралися. Сплачували вони борг у ОЩАДБАНКУ, однак неуважна касирка перерахувала гроші не туди, куди слід. Мали через це багато мороки, сварок у ОЩАДБАНКУ, та все ж ті свою помилку виправили, гроші в IDEA БАНК надійшли. Можете, запевнили мене, бути спокійні, вибачайте, що так сталося. І добрий тиждень я таки мав спокій. Аж тут знов за рибу гроші. Знов мені з банку дзвіночок. Дівочий голосок з претензією на культурне спілкування запитує, чи не міг би я зв’язати їх з N N або з кимось із її рідних. "Та елементарно, - погоджуюся, — тут якраз недалеко від мене її мама, зараз зв’яжетеся". Довгенько вони балакали між собою, власне, більше балакала дівчина з банку, мама слухала з напруженим виразом обличчя і аж наприкінці вигукнула: "А ви не могли сказати мені це, коли я приходила до вас?". Отже, вони там у банку додивилися, що N N винна ще їм 25 гривень… Багатьом розповідав я цю історію, в остаточному закінченні якої в мене немає впевненості. І що цікаво, багато з тих, кому розповідав, мали нагоду побувати в такій же неприємній ролі «без вини винного». Звідси висновок — проблема набрала доволі масштабного характеру. І хіба ще один розпачливий висновок — назріла потреба об’єднати всі українські банки в один потужний ОБ’ЄБАНК. АВТОР: Дмитро КАРП’ЯК