120 ЗВЕРНЕНЬ ЗА П’ЯТЬ РОКІВ
– І скільки вже набралося у ваших папочках, пане Ільчишин, таких звернень? Рахували? – 120 за п’ять років депутатства. Стосуються вони, звичайно, мого десятого округу – Петлюри, Лисенка, Січових Стрільців. Здебільшого звернення пов’язані з побутовими проблемами людей, такими як освітлення, вода, каналізація, ремонт під’їзду, покрівлі… Що характерно – від жодного свого виборця я не чув якоїсь скарги політичного характеру. З чого зробив висновок: люди бачать нас не як політиків, а передусім як господарників. – А як би ви оцінили ефективність своїх звернень? – Ефективність зовсім не нульова. Особливо в тих справах, де я можу допомогти своїми силами. Скажімо, в спорудженні дитячого майданчика. Був проведений і ремонт підїздів у двох девятиповерхівках №38 і 42 по вул. Петлюри. Однак є й немало справ, де потрібне втручання міських урядовців і де я безсилий. Маю на увазі капітальний ремонт по заміні водогінних або каналізаційних труб, капітальний ремонт під’їзду, тієї ж покрівлі. Тут наші урядовці часто вправляються у відписках: зробимо в 2013-у, потім у 2014-у і так далі. – А ви коли балотувалися в депутати, уявляли собі, що в ратуші доведеться зустрітись і з популізмом, і з тим, що приватні інтереси переважатимуть над державними? – Я підозрював, що не все залежатиме від народного обранця. Але мав певні ілюзії стосовно того, що керівництво ратуші все-таки більше дослухатиметься до депутатів та громади.ОГЛЯДАЮЧИСЬ НА ФІНІШІ НАЗАД…
– Вернімося в такому разі в 2010-ий. Для чого вам, успішному бізнесменові, була потрібна міська рада? – Можливо, це звучить трохи високопарно, та спонукало мене до депутатства бажання змінити наше місто на краще. Все ж я є корінним коломийцем і щиро бажаю бачити рідне місто, передусім його історичну частину, без цих примітивних будок, без цієї неестетичної зовнішньої реклами, з добротними дорогами й хідниками, гарно вимальованими фасадами будинків. І, безумовно, все в зелені, в парках і скверах. – Є будка – є торгівля, це сьогодні найпопулярніше, це так просто не викоріниш. – Було б дивно, якби я сумував за Союзом, проте до незалежності продмагів у місті, як на мене, вистачало. Інша річ – їхнє наповнення. Нині ж цих малих архітектурних форм понатикувано на кожному кроці, і боротися з ними справді важко. Але можливо. Я був свідком того, як з ними боряться в інших містах. – З чого ви почали, прийшовши в раду? – З того, щоб максимально інформувати виборців про свою діяльність: були встановлені дошки оголошень на кожному під’їзді та був проведений аналіз проблем округу. Прийшовши у міськраду, я стикнувся з тим, що земельні питання сприймаються на слух. Тоді разом з групою однодумців виготовили карту міста, повісили в сесійній залі. (Не всім це сподобалося, оскільки перед сесійними засіданнями наша карта чомусь повернута здебільшого не тим боком). Розробив також табло з інвестиційними і земельними пропозиціями. Кілька місяців довелося боротися за те, щоб табло висіло при вході в ратушу. Врешті, тепер воно на подвір’ї ратуші. Я за те, щоб усе в нашій роботі було прозоро, включно з різними тендерами, з розподілом земельних ділянок. Місто від цього тільки виграє, змінюватиметься на краще, і то швидко. – З тону вашого голосу чути, що бажаного взаєморозуміння в ратуші ви не знайшли. – Багато чого в нас робиться неправильно, не так, як мали б робити серйозні й відповідальні урядовці. За голосними розмовами про потребу наповнити бюджет не завжди можна казати, що зібрані надходження використовують розумно. Взяти історію з бруківкою на бульварі Лесі Українки, про яку вже багато написано. Ну не можна ж викидати на вітер сотні тисяч гривень! Інколи аж розчарування охоплює від цього неподобства. Ось прокладають на Міцкевича каналізацію. Засипали трубу щебенем – і поїхали далі. Чи ж довго протримається така дорога, без належного дотримання технології? А коли то ще буде можливість відкрити фінансування на Міцкевича… Про потребу доброякісного ремонту доріг чи фасадів будинків ми багато балакаємо, та ділом слова не підкріплюємо. Хоча що, здавалося б, простіше, ніж укласти з фірмою-підрядником договір про ремонт з гарантією? Допустив брак – ліквідовуй за свої гроші. За вулицею треба ж дивитись і тоді, коли ремонтують, і пізніше, коли експлуатують її. Бо домігся я асфальту на Лисенка. А там уже біля бордюрів і пісок, і каміння, поволі починає псуватися новий асфальт.ФОНД, ЯКИЙ ДАЄ ПРО СЕБЕ ЗНАТИ
– Уляна Мандрусяк недавно розповідала в «Дзеркалі» про ваш доброчинний фонд «Покуття». Про нього чути останнім часом дедалі голосніше. З чим це пов’язано? – Не в останню чергу з тим, що опікується цим міжнародним фондом народний депутат, наш земляк Андрій Іванчук. Пані Мандрусяк – голова фонду, я член наглядової ради. Поставили перед собою таке трохи амбітне завдання, як комп’ютеризація міських шкіл. Стосовно сільських шкіл – розглянемо пропозиції з приводу конкурсу для придбання комп’ютерів найуспішнішим навчальним закладам. – А ремонт сходів перед собором на вулиці Театральній не ваша заслуга? – Наша. І сходи за кошти фонду ремонтуємо, й встановили котел для опалення. Також за ініціативи фонду біля церков відкрили дитячі майданчики. Знають читачі «Дзеркала» і про плани щодо фонтану біля універмагу «Коломия» – з підсвіткою, музикою. Незвичний для нашого міста мав би бути фонтан. Не забуваємо про воїнів АТО, фонд практикує також індивідуальну допомогу мешканцям Коломийщини. Хтось потребує грошей, хтось лікування… Гуляємо якось з прем’єр-міністром Аджарії по Батумі. Гарне курортне місто, чисте. Але дивлюся – порожня баночка з-під пива лежить на дорозі. Прем’єр нагинається, бере баночку в руки й несе в сміттярку. У нас таку сцену важко собі уявити.ПОЇДЕШ ДАЛЕКО – ПОБАЧИШ БАГАТО
– Знаю, ви працювали один рік у Грузії. Хто б міг подумати раніше, що саме представники цього гордого і вільнолюбного народу виконуватимуть роль локомотива українських реформ… – Так, я навіть мав у Грузії зустрічі з тодішнім президентом Саакашвілі, з прем’єром Аджарії… І вже на їхньому досвіді переконався, наскільки процес реформування країни може бути болісним і непростим навіть для звичайних людей, не переобтяжених владою. Сів на початках перебування в Грузії в таксі й розговорився з водієм, захоплюючись їхнім президентом. Але таксист, бачу, не поділяє мого захоплення. Що з того, парирує, що поліція не бере хабарів і стежить за порядком? Зате штрафують вони немилосердно за кожне порушення. – У нас незадоволених, якщо реформи нарешті підуть повним ходом, може бути ще більше. – Атож, якщо врахувати, що населення Грузії непорівнянне з населенням України, маю на увазі кількість жителів. Нас удесятеро більше, ніж грузинів, удесятеро й важче буде навести порядок. – Що таке вас здивувало там, чого не спостерігаєте тут? – Гуляємо якось з прем’єр-міністром Аджарії по Батумі. Гарне курортне місто, чисте. Але дивлюся – порожня баночка з-під пива лежить на дорозі. Прем’єр нагинається, бере баночку в руки й несе в сміттярку. У нас таку сцену важко собі уявити. – Для вас сьогоднішнє перебування Саакашвілі з командою в Одесі – позитив? – Радше так, ніж ні. Але бути категоричним в оцінці, напевно, ще рано, поживемо – побачимо.НЕ ПОЛІТИКУЄШ – НЕ БАЛОТУЄШСЯ
– Пане Ільчишин, ви хоч і запевняєте, що жоден виборець не поцікавився у вас поточним політичним моментом, однак самі мусите брати участь у політичному житті міста, нікуди від цього не дінетесь. Як, до речі, оцінюєте прийнятий недавно виборчий закон? Не буде за владою контролю – вона не запрацює ефективно – Вважаю його недоліком прописану там чітку прив’язку кандидата в депутати до якоїсь політичної партії. Самовисуванцеві ходу в депутати вже немає, а це означає, що чимало енергійних, ініціативних людей не зможуть потрапити в раду. Так само як багато менш енергійних кандидатів сховаються за партійними брендами. – Яку настанову ви дали б виборцям перед відповідальним кроком, що його зроблять 25 жовтня? – Виборці мають пам’ятати, що обрати владу – лише половина справи. Дуже важливо не нарікати на поганих керівників, а постійно контролювати владців, буквально не випускати їх зі свого поля зору. Бо не буде за владою контролю – вона не запрацює ефективно. У цьому я переконався сам і раджу добре це запам’ятати.