Додому Новини Суспільство 21-річний боєць, що мешкає у Коломиї, бореться за життя. Потрібна термінова допомога

21-річний боєць, що мешкає у Коломиї, бореться за життя. Потрібна термінова допомога

1
Поділитися
Михайло зі своєю нареченою Христиною.

Між корпусами обласного онкологічного диспансеру шмигають медсестри, пацієнти з процедур, відвідувачі. Від автобусної зупинки, з пакетами в руках біжить захекана Христина Варвадюк. Стомлена, бо з нічної зміни. Каже, трохи запізнилась, бо коломийський автобус затримався. Привезла в лікарню нареченому чогось домашнього – смачного й теплого.

21-річний Михайло Ців’юк із широчезною посмішкою зустрічає кохану в палаті. У нього бліде обличчя, сидить у шапці. Після хімії почало вилазити волосся, то шапки не знімає – соромиться.

Don Yapon

Він родом з Тернопільщини, але вже рік живе в Коломиї – з Христиною. Вони випадково познайомились в соцмережі, коли Михайло воював на Донбасі. Почали переписуватися, зустрілися і відтоді нерозлийвода, пише “Репортер”.

“Я йому сама написала, – посміхається Христина. – Він чогось з’явився у моєї подружки в друзях. Написала, дізналась, що служить, що в АТО. Я медик і нам також казали, що будуть відправляти на Схід, то було цікаво, як там? Про все розпитувала”.

Так вони переписувались чотири місяці. А вперше побачились, коли Михайла вже демобілізували. Христина спеціально поїхала до Тернополя на зустріч. Вони вже готувалися до весілля, але в Христини помер батько, а тепер ця біда з Михайлом.

“Нічого, ми з усім справимось”, – говорить Христина, посміхаючись Михайлу.

В АТО хлопець пішов зі строкової служби, яку проходив у Донецьку. Каже, якраз прийняли присягу, а за кілька днів їх відправили до Києва, бо почався Майдан. Так він опинився “з іншого боку”.

Пригадує, що стояли три місяці біля Верховної Ради. Тяжко було. Пообморожували руки, ноги, спали в автобусі, сидячи чи навіть стоячи. “Але найтяжче було морально, бо знаєте, які настрої були проти нас?” – говорить хлопець.

Після Майдану всі повернулись у частину. Тоді в Донецьку вже було неспокійно, а незабаром почались мітинги, захоплення прокуратури, інших держустанов.

“Ми нашу частину тримали до останнього – десь три місяці, – пригадує Михайло. – Потім до міста з’їхалися російські військові, чеченці. Сам їх бачив. Мусили таки залишити, але перед тим заклали все вибухівкою, бо зброї у нас було дуже багато. Якраз до Маріуполя під’їжджали, то чули, що її підірвали”.

Далі Михайло служив у Маріу­полі. Стояли під аеропортом. «10 місяців і шість днів, – чітко промовляє Ців’юк і продовжує. – Нас розкидували по різних блокпостах. Найгарячіше було тим, хто стояв майже під самим Донецьком, – накривали «Градом».

На війні Михайло був старшим інструктором автомобільного взводу, керував БТРом. Розповідає, що стояли разом з «азовцями», сміється – на Майдані ці хлопці були проти них, навіть впізнав деяких.

“Але в АТО ми воювали вже разом, – говорить хлопець. – Вони нам цигарки приносили… Нині базуються в нашій частині. Гарні хлопці”.

Михайла демобілізували у травні минулого року. Відтоді він військову форму не вдягає. “Вистачило. Відслужив рік, десять місяців і шість днів, – посміхається. – Хоча час від часу дзвонять з військкомату, бо я стою на резерві – у першій групі. Тобто як в країні оголосять надзвичайний стан, то нас першими заберуть”.

Христина після цих слів лише зітхає. Останнім часом Михайло скаржився на біль у попереку. Наприкінці липня звернулись в лікарню, а там діагностували рак. Прооперували 5 серпня, але біда не зникла. Здоров’я погіршилось, на шиї вискочила гуля, пухлини виявили в легені та печінці.

Нині Михайло Ців’юк проходить черговий курс хіміотерапії, два курси вже позаду. Христина каже, що хімія допомагає, і наречений почувається краще. Говорить, що медикаментами забезпечує лікарня, але їх може не вистачити, бо хворих надто багато. Треба купувати самим. А з зарплатою медсестри…

Картка ПриватБанку – 5168755335137515 Ців’юк Михайло Володимирович

1 коментар