Таким цікавим дописом з натяком поділився український актор, герой фільму "Снайпер. Білий ворон" Павло Алдошин. 

"я тут " по справах був" в своїх краях. зайшов в крамницю за яблуками. по формі, не перевдягався — все одно на військовій тачці, зрозуміло — військовий (якщо навіть я буду в цивільному). купив яблук, стою перед тачкою. і, як це часто у мене зараз буває, провалився в рішенні: куди їх покласти, на переднє чи на заднє. в цей момент підходить до мене знайомий механік з сто, місцевий. привіт-привіт, викурили по цигарці... поки стояли(приблизно п'ять хвилин), я почув від нього 6 разів (тобто більше ніж один раз на хвилину), що "не не може він поцілити в людину", "ну мені от гайки крутити, а в людину — ні"...

два місяці я не був вдома. кожна ніч тут — лотерея. про тривогу ніхто тут вже давно не сповіщає, вона перманентна — територія перманентної сирени. в небі постійно щось висить, свистить, летить, димить. інколи просто вдягаєш беруші, щоб почути тишу (не чую), чую "ну не можу я поцілити в людину, нє мойо ето"...

і ось стою я з тими яблуками, брудний і вонючий, проїхав 600км і не знаю, куди ж мені їх покласти, на переднє чи заднє. 

"ладно, давай, паш. поїхав, бо у дитини день народження. чекають з магазину" і кладе дві "перцовки на заднє. 

яблука поїхали на передньому пасажирському. 

чоловікам — присвячую."