Додому Новини Замок святого Миколая в Чинадійово зберіг справжній дух середньовіччя

Замок святого Миколая в Чинадійово зберіг справжній дух середньовіччя

0
Поділитися

На закарпатському відрізку траси Київ-Чоп завжди багато туристичних автобусів. Вони везуть групи до палацу Шенборна, Мукачева чи Ужгорода і швидко мчать повз поворот на село Чинадійово. І роблять фатальну помилку. Варто туди звернути і проїхати з кілометр, або побачити справжній середньовічний замок. Він має свою адресу – вулиця Волошина, 53б. З дороги його не дуже видно, тож не проґавте.

zamok-3
Зовні споруда геть не подібна на палацик казкової принцеси

Вхід вільний

Don Yapon

Зовнішній вигляд замку дещо ламає туристські стереотипи. Він мало нагадує домівку казкової принцеси і повністю позбавлений прикрас. Це похмура сіра споруда з маленькими вікнами та товщезними стінами. Бо саме так і має виглядати справжній середньовічний замок, адже він має не тішити погляди, а захищати господарів, пише Репортер.

img_3025
Фотографувати всередині дозволяють. Але після екскурсії

Всередині є музей, і несподіванки починаються вже на сходах. До туристів виходить екскурсовод у національному угорському вбранні XVII століття. Він дозволяє фотографувати всередині, але після екскурсії.

zamok-2

Ще одна особливість Чинадійовського замку – там нема вхідних квитків. Після мандрівки залами відвідувачі можуть (наголошую, можуть, а не мусять) кинути хто скільки хоче у скриньку біля виходу. Ці гроші підуть на реставрацію замку, і я не бачив, щоби хтось із гостей байдуже пройшов повз скарбничку. Сьогодні не так багато людей дійсно відновлюють історичну спадщину, а тут кожен турист сам стає причетним до цієї шляхетної справи.

zamok-8

Замок-палац-смітник

Гості заходять у вестибюль, гід починає розповідь. Колись тут було старовинне село Сент-Міклош, у перекладі – Святий Миколай. В 1944-му більшовики перейменували селище у Чинадійово. Краєзнавці й досі ламають голову над значенням цього слова.

У середньовіччі навколишня місцевість мала недобру славу. Існувало прислів’я, що якщо вас не побили у Мукачевому й не пограбували у Сент-Міклоші, то з легкістю обійдете весь світ і нічого з вами не станеться.

 

У 1450 році угорський король надав дозвіл на спорудження замку барону Імре Перені, який тоді володів домінією Сент-Міклош. Твердиня мала захищати подорожніх, купців і прикривати підступи до перевалу “Руські ворота”. Глиняний барельєф барона у лицарських обладунках (сучасну копію) можна побачити на стіні залу.

Перший замок був одноповерховим, обнесеним земляними валами і ровами. Сучасного вигляду фортеці надав князь Міхай Телег­ді, який у 1574 році купив Сент-Міклошську домінію за 22 тисячі форинтів. Він зробив капітальну перебудову, після чого замок став двоповерховим і нагадував велику літеру “П”.

zamok-6
Так виглядає другий поверх замку

Далі господарі часто змінювались: Іштван Н’ярі, родина Лоньо, князі Ракоці. Найбільше історикам запам’яталась вдова Ференца І Ракоці Ілона Зріньї. На початку 1682 року у стінах цього замку відбулась перша зустріч Ілони з графом Імре Текелі. Їй було 39, йому 25, але це не завадило шаленому коханню, яке спалахнуло між ними і завершилось грандіозним весіллям.

zamok-7

На початку ХVIII століття її син від першого шлюбу, князь Ференц ІІ Ракоці очолив визвольну війну угорців проти австрійських Габсбургів. Після придушення повстання імператор конфіскував маєтки Ракоці, а у 1728 році передав Сент-Міклош єпископу Лотару Францу Шенборну. Його родина перетворила замок на палац і володіла ним аж до радянської націоналізації.

Під час Другої світової війни тут була в’язниця, потім селищна рада, військова частина, склад пального автоколони та… сміттєзвалище. Можливо, до наших часів замок би не дожив, якби у 2001 році його не взяв в оренду художник Йосип Бартош. Разом з дружиною Тетяною вони почали реконструкцію і відкрили музей.

Спальня з особливою енергетикою

З вестибюлю, де стоять макети старовинних гармат, потрапляємо у велику кімнату, де на стінах висять репродукції портретів власників. Хоча найбільше захоп­лення викликає колекція яєць-дряпанок, на яких Тетяна Бартош лезом нанесла копії відомих картин, наприклад “Мону Лізу” Леонардо да Вінчі.

Екскурсовод звертає увагу туристів на старовинний кам’яний портал міжкімнатних дверей, що чудом зберігся з середньовіччя. Коли тут була радянська військова частина, солдати виламували портали та робили з них… бордюри.

У наступній залі посередині стоїть дубовий стіл з масивними лавами. Гід запевняє, що меблі виготовляли за зразками XVII століття – за подібними бенкетували господарі замку. Вздовж стін розміщена експозиція кельтської та скіфської культури. Тут одразу впадає в око голова чоловіка з гвинтоподібними рогами. Це володар лісів, язичницький бог Кернунос. У куті невеличка кімната – каплиця святого Миколая. Вона діюча, тут зберігаються мощі трьох святих, і це єдине місце, де не можна фотографувати.

zamok-4

“А зараз ми пройдемо справж­нім потайним ходом!”, – каже гід і відкриває непримітні дверцята у стіні. А вони, тобто стіни, тут товсті – понад 1,5 метра. В них навіть є вузенькі коридори, якими раніше активно користалися господарі замку, а тепер із захватом крадуться туристи.

Якщо внизу вже зроблений ремонт, то на другий поверх руки реставраторів ще не дійшли. Потріскані стіни прикрашають різні картини, багато з яких написали Йосип Бартош із дружиною. Втім над головою – повний рейвах. Частина склепінь обвалилась і зараз перед господарями стоїть дилема, що робити далі. Українські реставратори кажуть усе відновити, а от австрійські радять законсервувати руїни та накрити їх склом.

zamok9

І ось ми у крайній кімнаті, де колись була спальня Ілони Зріньї. Вона теж потребує ремонту, але тут якась особлива енергетика. Нині у замку проводять шлюбні церемонії, і кажуть, що жодна пара, яка повінчалась у Сент-Міклоші, ще не розлучилась.

Гармонія душі

Художник Йосип Бартош – чоловік із довгим, забраним у хвостик волоссям, вдягнений у білу сорочку та чорні гусарські штани – погоджується на коротке інтерв’ю.

“Чого я взявся за цей замок? У 1999 році, під час пленеру в Чинадійово, я познайомився зі своєю майбутньою дружиною, – розповідає він. – Ми гуляли на руїнах Сент-Міклоша і відчули тут таємничу силу кохання. У 2001-му оформили концесію на 49 років і приступили до реставрації. Почали з даху, якого просто не було, споруда руйнувалась від опадів. Використовували глиняну черепицю – ніякого металопластику.

Чи помагала нам держава? Аякже! Виділили цілих 8000 гривень. Ще угорці дали мільйон форинтів – еквівалент 5000 доларів. Їх вистачило рівно на п’ять метрів даху. На щастя, від ужгородського готелю “Континенталь” ми отримали замовлення на велику партію картин для інтер’єрів, що дозволило перекрити дах. Сильно допомагають колеги-художники, які частину виручки від реалізованих картин спрямовують на реставрацію Сент-Міклоша.

zamok8

Нині у замку культурно-мистецький центр, яким опікується громадське об’єднання “Калган-А”. Тут відбуваються виставки, презентації, концерти й навіть фестиваль середньовічної культури “Срібний татош”. Між іншим, замкову бібліотеку відкривав ваш земляк – письменник Юрій Андрухович. Ми з дружиною вважаємо, що мистецтво має служити гармонії душі”.

На вулиці, позаду замку, кип­лять роботи: прокладають доріжки, встановлюють білі скульптури. Рік тому нічого цього не було.

“Ви бачите реконструкцію парку, який був закладений ще в 1749 році архітектором Ференцом Башинді, – пояснює Йосип Бартош. – Нарешті нам віддали 10 га охоронної території довкола замку – до цього тут були гаражі для вантажівок. У центрі парку вже стоїть стела. Незабаром її прикрасять барельєфи скульптора Володимира Павлюка – зображення Перені, Ракоці, Зріньї та поетеси Петровці Коти Сідонії, яка мешкала в замку у XVII столітті. Навколо стели постануть статуї античних богів: Діоніса, Артеміди, Аполлона, Афродіти. Приїжджайте наступного року. Тут буде красиво”.