Додому Новини Економіка Як шкільну кочегарку на Коломийщині перетворили в унікальну хлібопекарню. Історія успіху. ФОТО

Як шкільну кочегарку на Коломийщині перетворили в унікальну хлібопекарню. Історія успіху. ФОТО

0
Поділитися

Нещодавно “Дзеркало Коломиї” писало про самодостатність села Коршів, про розвинуту в селі інфраструктутру та активність місцевих підприємців.

У цьому нарисі хочемо розповісти про одного з таких підприємців, який займається найблагороднішою справою – випікає хліб, – про Володимира Семчука, господара місцевої хлібопекарні.

Пекарня Семчука – такий собі сімейно-родинний кооператив, але не закритого, а максимально відкритого типу.

Торгову марку “Коршів-хліб” знають на всій Коломийщині. Сам господар, він – і директор, і технолог, і будівельник, і навіть пожежник в одній іпостасі.

На підприємстві працюють дружина пана Володимира, його донька Люда, котра веде всю документацію ще й син Іван, який в основному працює з комп’ютером, займається зовнішніми зв’язками. А в цехах зайняті випічкою хліба двадцятеро молодих жінок і дівчат.

Сучасне електронне обладнання слідкує за дотриманням температурних та часових режимів процесу виробництва. До 25 тонн хлібо-булочних виробів випускає пекарня за місяць.

Також випікають бездріжджовий хліб, корисні властивості якого для шлунково-кишкового тракту давно доведені. І хоч подібний хліб випікають не лише в Коршеві, однак пан Семчук має власний рецепт.

Процес його виготовлення триває набагато довше від звичайного хліба, проте, як кажуть, шкіра вартує вичинки.

Але повернемося до першопочатку. Свого часу Володимир Семчук працював за кордоном на будівельних роботах. Працював успішно й непогано заробляв.

– Привіз я із заробітків певний стартовий капітал, його кудись треба було вкласти. Почав вибирати: чи відкрити якусь харчевню, чи магазин. Харчевню відкривати передумав, бо з її роботою може бути пов’язаний різний навколокримінальний клопіт. Магазинів же на той час було достатньо і я не хотів комусь переходити дорогу. Родичі порадили мені зайнятися випіканням хліба. А тоді в Коршеві на останніх подихах доживала свого віку ще радянська пекарня. Вже націлився був її придбати, але знайшов вигідніший варіант, приглянувшись до шкільної кочегарки. Приміщення невелике, та мені відкривалася перспектива його розбудови…

Купив і пішло-поїхало. Почав з малої пічки, водночас з головою поринувши у вивчення відповідних технологій нової для себе справи. Їздив по району за консультаціями , вивчав технології, готуючись здобувати нову професію . Будівельні роботи з реконструкції й розбудови колишньої кочегарки розгорнулися високими темпами. Добудовано другий поверх та нові приміщення. Придбано обладнання. Випічку хліба поставлено на конвеєр. Налагоджено зв’язки з основним постачальником борошна – коломийським підприємством “ЮМАС” та резервним підприємством у Тернополі.

– Тримаю добрі стосунки зі своїми партнерами – пекарнями в Отинії, Перерові, Обертині, Королівці, Заболотові і з Коломийським хлібозаводом. Між собою ми не конкуруємо, а працюємо на партнерських засадах, які приносять користь як кожному з партнерів, так і споживачам.

На обмін досвідом Володимир Семчук їхав і до Німеччини, і до Голландії. Щось запозичив, чимось сам поділився. Каже, що культура споживання хліба там і тут відрізняється.

Скажімо, в Німеччині люди полюбляють надтріснутий хліб, – так він натуральніше виглядає. А у нас більшість споживачів вимагає, “аби хліб був файний”…

Щодо палива, то пан Семчук повністю відмовився від газу для випічки хліба й булочок. У нього печі розтоплюють пелетами, – хто не знає, це таке біопаливо рослинного походження. Так йому виходить трохи дешевше. Але навіть якщо ціна на пелети зрівняється з ціною за газ, однаково буду палити пелетами, – мовить, – я не згідний з тим, що ціна газу має бути такою високою.

До того ж з газом купа паперової мороки та безліч підрахунків, які часто міняються, тому маєш постійну проблему з оплатою. Після однієї приключки з пожежею, внаслідок якої господареві завдано великих збитків, Володимир Семчук вирішив обзавестися власною системою пожежогасіння.

З цією метою придбав вживану пожежну машину й створив рятувальну команду. Тепер команда працює в системі МНС, готова будь-якої миті виїхати гасити вогонь.

Можна ще багато розповідати про роботу пекарні, про далекосяжні плани її хазяїна, які втілюються від дня на день (на другому поверсі будується їдальня для персоналу, кімната для відпочинку, приміщення для майбутніх членів добровільної пожежної дружини), можна багато розводитися про благодійну діяльність підприємця, про культурний відпочинок, якого пан Семчук організовує для своїх працівників, особливо на Різдвяні свята, однак – краще раз побачити й почути, аби скласти собі цілу торбу позитивних вражень.

Андрій МАЛАЩУК
Фото: Андрій КАНЯ