Недавно актор театру і кіно Богдан Юсипчук був визнаний найгарнішим чоловіком на світовому конкурсі Mister Sea КУРС побував у батьківській хаті зіркового косівчанина. Ми також поспілкувалися з викладачами Богдана із Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва ЛНАМ. На стіні у хаті Юсипчуків – великий триптих. Богданова дипломна робота. Визнана екзаменаційною комісією гідною відзнаки. Син, каже батько, зробив її на основі їхніх робіт. Мальовані на склі візерунки, дещо схожі до класичних символів трипільської культури. Тут і собаки – символ добробуту, і берегиня, і вода, і яйце – символ початку. Перетікання з невідомого безміру десь з-поза країв карми – аж до невідомого майбутнього. Кольори типові – червоний, чорний, білий і золотий. Наталія і Роман познайомилися у Львові під час навчання. Згодом перебралися до Косова, куди їх запросили викладати тоді ще до технікуму, а тепер Інституту прикладного та декоративного мистецтва. Обоє художники. І освіту дітям також хотіли дати художню. "Кожна нормальна людина повинна мати бодай щось від мистецтва – чи то музичну освіту, чи то художню. Щоби розширити свій світогляд. Кожна дитина поцілована Богом, немає нецілованих, я не вірю. Але треба це відчути і її направити. Це мусять зробити батьки або педагоги. Ми не нав’язували. Ми хотіли, щоби вони (сини) отримали художню освіту, яка би їм помагала в житті краще розуміти світ, ставитися до нього інакше. Я завжди кажу, навіть якщо будеш бухгалтером, ти будеш гарно писати цифри. Якщо не вдасться – будеш підмітати місто, але ти будеш красиво підмітати, не просто мести", – розказує батько Богдана Роман Юсипчук. Авторитарним, каже Роман Юсипчук, він для дітей ніколи не був. Авторитетним – так і, сподівається, залишився донині. Однак коли старший син прийшов радитися до батька, чим пожертвувати заради вступу до інституту Карпенка-Карого, сказав йому, що то його вибір і тут радити не може. Захочеш – і будеш Богдан був тоді на третьому курсі Косівського мистецького коледжу. А ще займався греко-римською боротьбою, ходив до музичної школи, а тут ще й готуватися до Карпенка-Карого мусив. Тож, природньо, не встигав. Богдан, каже батько, покинув музику. Спробував поступати. Хоч і невдало, проте сили свої спробував. А потім повернувся до Косова і сам домовився про закінчення музичної освіти (грає на бандурі, фортепіано та гітарі), здобув КМС з греко-римської боротьби і відзнаку в Інституті прикладного та  декоративного мистецтва. Ігор Барановський, викладач рисунку, живопису, проектування і пластичної анатомії та Богданів друг, на кілька років за нього старший, каже, що Богдан тут формувався як художник, було видно його ріст. Мислення декоративне в нього було з перших днів. "Він був впевнений в собі, і водночас йому було тісно в Косові – це був для нього дуже малий масштаб. Він мислив дуже глобально. Він часом думками був богзна-де". Тож невдовзі Богдан Юсипчук таки закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого, акторський факультет. Мама Богдана, Наталія, пригадує, що дізналися про синову мрію стати актором випадково. З батьками він про те не говорив. Але сказав дідові, маминому батькові. Той спершу розраджував хлопця, казав, Богданчику, та знаєш, там в актори йдуть свої – діти акторів. Наталія і Роман познайомилися у Львові під час навчання. Згодом перебралися до Косова, куди їх запросили викладати тоді ще до технікуму, а тепер Інституту прикладного та декоративного мистецтва. Обоє художники. І освіту дітям також хотіли дати художню. "Кожна нормальна людина повинна мати бодай щось від мистецтва – чи то музичну освіту, чи то художню. Щоби розширити свій світогляд. Кожна дитина поцілована Богом, немає нецілованих, я не вірю. Але треба це відчути і її направити. Це мусять зробити батьки або педагоги. Ми не нав’язували. Ми хотіли, щоби вони (сини) отримали художню освіту, яка би їм помагала в житті краще розуміти світ, ставитися до нього інакше. Я завжди кажу, навіть якщо будеш бухгалтером, ти будеш гарно писати цифри. Якщо не вдасться – будеш підмітати місто, але ти будеш красиво підмітати, не просто мести", – розказує батько Богдана Роман Юсипчук. Авторитарним, каже Роман Юсипчук, він для дітей ніколи не був. Авторитетним – так і, сподівається, залишився донині. Однак коли старший син прийшов радитися до батька, чим пожертвувати заради вступу до інституту Карпенка-Карого, сказав йому, що то його вибір і тут радити не може. "Велику роль зіграв тут Іван Малкович, – каже Наталія Юсипчук. – Богдан був захоплений тим, що Іван Малкович із села, з Березова, тут, неподалік. І Богдан якось сказав, що не обов’язково бути сином генерала – диви, Малкович із села, а які чудеса робить для світу і для дітей. Це було йому років 16, напевно. У нас тоді знімали канадійці фільм про УПА, вони прийшли набирати масовку. І Богдан там так старався, грав усі ролі. Власне, роль Малковича була в тому, що не важливо, звідки ти: якщо ти хочеш, то зробиш – тобто хочеш-роби-буде".   Зірка Все, отримане колись у дитинстві, тепер придалося, вважають Богданові знайомі та рідні. 2014 року хлопець виграв конкурс "Містер Україна" і став фіналістом "Містера Світу" в Англії. Тому на "Містера Світу" до Перу Богдан їхав уже більш впевненим. Той конкурс в Англії дав йому багато. Це, каже мама, був конкурс всього. На звання чоловіка в повному сенсі того слова – були там і спортивні змагання, і вправи на військовому полігоні, і на майстерність. "Там він показував уривок з відомого фільму Чапліна, де він з булочками грає, – каже Наталя Юсипчук. – А взяв він той образ тому, що перед тим знявся в конкурсній короткометражці свого брата, режисера Олеся Юсипчука. Тобто образ Чапліна він уже приміряв кілька разів. І він дуже переживав – їхати в Англію на батьківщину Чарлі Чапліна! Ще був конкурс на народний костюм, на спортивну статуру, вміння носити смокінг. Але на цьому конкурсі він зрозумів, що журі не просто оцінює тебе на сцені, а весь час дивляться на те, який ти є, як ти поводишся, як з людьми, яка ти взагалі людина. Він тоді не дуже був готовий до гарної англійської. Весь час мусив підбирати слова, відчув, що то його слабке місце. Хоча з 10 конкурсів він був попереду, в трьох був у призерах. І на конкурсі в Перу він вже багато чого знав". Родичка і викладач Галина Мартинюк пригадує, як ще колись написала Богданові на сторінці в соцмережах "Зірка!!!": "Богдан на сторінці фотографію поставив, а я пишу "Зірка!". Він пише: тьотя Галя, не називайте мене так, я не зірка. Ви мене ображаєте цим. Я пишу, ну ти формуєшся як зірка. Це були перші моменти, коли він почав зніматися. Зірка і три знаки оклику".   Пісний Великдень А ще, пригадує мама, вся сім’я на собі відчула, що таке підготовка. Пані Наталя розповідає, як сини їхали додому на Великдень. Так їх навчили, що на Різдво і Великдень мусять бути з батьками. Тому мусять так поукладати свої графіки, аби бути на ці свята дома. Так от, перед Великоднем Богдан зателефонував мамі, аби на столі не було "заборонених" продуктів, щоби не було спокуси. Так і їли, сміється мама, пісну паску і некопчене м’ясо. Короткометражка Олеся Юсипчука про підготовку Богдана до чоловічого конкурсу була відзначена в Каннах. А ще, кажуть батьки, син завжди хотів бути на видноті і мав з дитинства лідерські здібності. Якось на Київщині у селі зібрав усіх сусідських російськомовних дітей і змусив їх вивчити українську народну пісню "Гей там женці жнуть", та ще й ходити співаючи довкола хати на подив сусідам. Володимир ГАРМАТЮК