Сектор комунікації поліції Івано-Франківщини продовжує цикл розповідей про учасників АТО, під назвою: “В обіймах війни”. Кремезний боєць з Прикарпаття Зорян Білінський з дитинства мріяв стати правоохоронцем. Коли таки добився свого, то форму довго не вдалося поносити: відправили на війну. А коли звідти повертався додому, то здавалося, що найгірше позаду. Він і не здогадувався, що дорогою з Іловайська автомобіль потрапить під атаку і його з товаришами вб’ють. День перед цим Зорян заспокоював дружину і казав, що скоро буде. Вона чекала, але якось неспокійно було на душі. Зорян Білінський – молодший сержант міліції, боєць батальйону патрульної служби особливого призначення "Івано-Франківськ". 29-річний боєць у зоні АТО перебував з 18 серпня 2014 року. Загинув 29 серпня під час виходу з оточеного Іловайська так званим "зеленим коридором". 3 вересня тіло бійця разом із тілами 96 інших загиблих привезли до моргу у Дніпрі. Правоохоронець був упізнаний родичами. Похований на кладовищі у м. Долина 4 вересня. Указом Президента України від 29 вересня 2014 року "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно). 4 вересня 2015 року в долинській школі, де навчався хлопець, відкрили меморіальну дошку. У Зоряна залишилися батьки-пенсіонери, сестра, дружина і на той момент дворічна донечка. Зірка з неба Коли хлопець народився, то чи не найбільше зрадів батько, бо дуже хотів сина. Мама Зоряна – Христина Білінська – каже, що чоловік сам дав ім’я сину. яке символізувало зірку, що на небі сяє. От тільки ніхто не знав, що вона так швидко згасне... З дитинства батьки виховували хлопця у християнських традиціях, а він ріс доброзичливим і мужнім. Разом з мамою Зорян щодня вклякав вдома перед образом і молився, стежачи за тим, аби двері була тишина. Мама розповідає, що Зоряна вабила кар’єра правозахисника, тому після закінчення гімназії в  Долині здобував фах юриста спочатку у виші Івано-Франківська, а потім — у Києві. Утім, працювати за здобутою спеціальністю не склалося. Щоб утримувати сім’ю, навіть виїжджав на заробітки за кордон. Заробивши кошти Зорян з батьком звели власний двоповерховий будинок. У 2011 році чоловік став на рушник щастя з Оксаною, а за рік у них народилася донечка Анжеліка. Дівчинка, як дві краплі росинки схожа на батька. Зорян дуже любив її великі чорні оченятка і ніжні рученьки, тому вільний час проводив з дитиною та дружиною. Смертельна мрія Коли навесні 2014 року Зорян почув про набір до міліцейського спецбатальйону "Івано-Франківськ", без довгих роздумів вирішив йти на службу. Коли приміряв міліцейський однострій – очі світилися. Стати до лав правоохоронців, до того ж у складний для України час, було для Зоряна Білінського свідомим вибором. Навчання на полігоні в умовах, наближених до бойових, були нелегкими, але Зорян справлявся з усім: високий і кремезний боєць долав найважчі випробування. Тому коли в серпні сказали вирушати в АТО, Зорян заспокоював матір, яка тривожилася за сина, ніжно обіймав свою дружину і донечку, котрій не було й двох років, і переконував, що мусить боронити рідну землю. Прикарпатець з побратимами приїхалив Іловайськ і служили тиждень, коли тривали бої. Про те, що вони в повному оточенні, військові навіть не здогадувалися. Удосвіта 29 серпня колонами почали виїжджати з міста, а їх закидали снарядами вороги. 33 франківських правоохоронці обстріляли у військовому автомобілі "Урал", незважаючи на те, що вони їхали так, аби заплутувати сліди. Коли виїхали по-справжньому тішилися, що живі їдуть додому, як раптом їх почали розстрілювати… Машина, у якій перевозилися боєприпаси, стала смертельною пасткою для бійців. Комусь вдалося перестрибнути височезний борт, але далеко не всім... Безсоння 28 серпня рідні ще спілкувалися із Зряном і він розповів тільки мамі про те, що там відбувається: "Мамо, я живий, тут справжня війна, мене тільки що минуло три кулі, довго говорити не можу. Па, цілую…" Це останні тривожні слова, які чула Христина Білінська від сина, бо наступного дня родину бійця огорнув смуток – прийшла звіства, що Зорян загинув під час виходу з "Іловайського котла". Дивне передчуття у ніч на 29 серпня було і в дружини Оксани Білінської. Маленька донечка мирно сопіла поруч у ліжечку, а в голові молодої жінки роїлися думки. Вона вже, здавалося, почала звикати до того, що чоловіка немає поряд, але тривога за нього не покидала її ані на хвилину. Зорян як і мамі телефонував їй напередодні. У короткій розмові заспокоїв, що у нього все гаразд, як завжди – жартував. Про те, що перебуває фактично у найгарячішому місці зони проведення антитерористичної операції, де небезпека чатує кожної миті, ані слова. Живий-здоровий – і дякувати Богу. Це вже згодом Оксана усвідомила, що тоді вона востаннє чула голос свого коханого, що свої останні дні він провів у жахіттях сумнозвісного "Іловайського котла". Зорік оберігає Нині донечка часто запитує маму, де тато і чому у всіх є тато, а в неї нема. Оксана пояснює: "Тато з Боженькою, тепер він наш ангел-охоронець". "Тато з небес завжди буде оберігати свою донечку, а як інакше?, – каже мама Зоряна. – Він був чудовим сином, хорошим братом, люблячим батьком та чоловіком, вірним надійним товаришем". Після загибелі воїн наснився своїй бабусі, промовив: "Скажіть мамі, хай не плаче. Мені тут дуже добре". Товариші Зоряна, яким вдалося уціліти після виходу з "Іловайського котла", розповідають, що він навіть у найскрутніші моменти залишався оптимістом: умів усім підняти настрій. "Зорік", як звали його друзі, був добрим порадником та надійним напарником. В рідній Долині тіло Героя земляки вітали, стоячи навколішки з запаленими свічками обабіч дороги. Після побаченого в інтернеті український поет Іван Гентош написав проникливий вірш: В нього очі, певно, були сині, Погляд вдаль летів до горизонту… Вчора Україна у Долині Зустрічала свого сина з фронту. Зустрічала сина на колінах, Розуміла – впав на полі бою… Більш ніколи не накосить сіна, Не обійме, як кохану, зброю. І не колисатиме малечу, І батьків на старість не догляне… Всі чекали мовчки, як предтечу… Вбитий син таки вертав до мами… Щоб вдягти востаннє вишиванку – Рани в грудях чи у передпліччі… У скорботі люд збирався зранку І стояв тривожно на узбіччі. Потім тужно голосили дзвони, Плач-ридання друзів і родини… Розуміли – то війни закони, І беззвучно плакали мужчини. Ще одна уквітчана могила… Україно-мамо, дай же сили… Ти сьогодні ворогів простила, Тих убивць, що там його убили…         Читайте також: В обіймах війни: історія бійця з Прикарпаття, якому вдалося вирватися з полону. ФОТО Економимо ваш час: підписуйтеся на наш канал у Телеграмі – там публікуємо тільки 2-3 найважливіші новини за день!