Додому Новини Уляна Мандрусяк: Завдяки писанкам у Коломиї сконцентрувалася енергетика всієї України

Уляна Мандрусяк: Завдяки писанкам у Коломиї сконцентрувалася енергетика всієї України

0
Поділитися

У словах «писанка» і «Коломия» хоч і різні корені, проте вони з повним правом можуть вважатися спорідненими. Означення «писанкове» прикріпилося до нашого міста настільки міцно, що навіть критикуючи численні соціально-побутові негаразди, коломийці не обходяться без такої шпильки в бік ратуші: «То це так писанкове місто має виглядати?!» Тому цілком логічно, що розмову з завідувачкою відділу культури міськради Уляною Мандрусяк «Дзеркало» розпочало саме з теми писанки.

 

Don Yapon

ЗАСЛУГА ІГОРІВ

–          Пані Уляно, таке враження, що багатющій колекції писанок у спеціалізованому музеї на вулиці Чорновола вже затісно, вони оточили й площу перед музеєм, і виросли перед входом до гімназії… На долоню їх, правда, не візьмеш, двометрові ж, та шарму містові додають. Це чия заслуга?

–          Є такий київський підприємець Ігор Добруцький. Закоханий в українську старовину, він організовує в столиці паради вишиванок перед великими релігійними святами, взагалі любить різні атракції, приїздив до нашого міста на писанковий фестиваль. На фестивалі я й запропонувала йому розписувати двометрові писанки з характерними узорами для всіх куточків нашої країни. Ігор пристав на цю ідею, втілив її в життя. А де мали зберігатися такі великі писанки? «Можемо забрати їх до себе, в Коломию», – кажу. «Добре, – погодився, – але транспорт забезпечуєте ви». Я зразу ж передала цю розмову депутату міської ради Ігореві Ільчишину, він надав автотранспорт. Тепер маємо 18 чудових писанок, які прикрасили площу перед музеєм і завдяки яким у Коломиї сконцентрувалася енергетика всієї України. На зиму плануємо утримувати їх у гімназійних гаражах, щоб не псувалися.

–          А наскільки правдива ця романтична історія про походження троянд, висаджених перед музеєм?

–          Якщо ви про конкурс у Києві, то вона правдива на 100 відсотків. Конкурс відбувся кілька років тому, міські голови України змагалися там за найвправніше розписану писанку. Поїхав і наш міський голова, виборов приз – саджанці троянд. Ось вони й ростуть на клумбі перед музеєм.

 

ЗНАХОДЬ ТРУБИ, ДЕПУТАТЕ

–          Повернімось, одначе, до справ прозаїчніших. У вас як депутата міської ради є відчуття, що ви комусь допомогли в скрутний час, були корисними для громади?

–          Я виграла ті вибори в центральній частині міста як кандидат-мажоритарник, чим горджуся. Не вважаю, що була пасивною протягом каденції, яка закінчується. Активно використовувала таку форму роботи, як депутатські звернення і запити, стосувалися вони освітлення вулиць, асфальтування доріг, упорядкування тротуарів. Багато часу забирали впродовж цих п’ятьох років також індивідуальні звернення мешканців округу.

–          З чим звертаються люди до депутата?

–          З чим завгодно. Це можуть бути нарікання на неосвітлений під’їзд, дах, що протікає, труднощі з оформленням спадщини, потреба в матеріальній допомозі…

–          Назвете бодай одну людину, якій ви допомогли?

–          Та хоча б пані Оля з бульвару Лесі Українки, №59 а. Жінка вона вже старша, самотня, а водогін до будинку не проведено. Я й міському голові адресувала депутатське звернення з цього приводу, і начальникові «Водоканалу». У «Водоканалі» відповіли прямо: знайду 70 метрів труби на воду і 70 метрів на водовідведення – позбудеться жінка клопотів. Знайшла я ці труби, дякувати підприємцеві Олегові Сметанюку.

–          На Лесі Українки проживає також самотня Дана Демків…

–          Це символ нашої хореографії, було б просто ганебно, якби пані Дана не мала облаштованого побуту. Вона й досі ходить у Народний дім на роботу, стараємося, щоб була між людей, відчувала себе потрібною молодим танцюристам.

 

КУЛЬТУРА ПОТРЕБУЄ КОШТІВ

–          Пані Уляно, де найвразливіші місця на культурній мапі Коломиї?

–          Не маємо за що утримувати муніципальні оркестри. У першому кварталі ще сяк-так звели кінці з кінцями, а далі платити їм не було змоги. Хоча і духовий, і оркестр народних інструментів потрібні як повітря в мистецькому просторі міста. Публіка до них звикла, адже оркестри прикрасять будь-яке свято, гарно зустрінуть будь-яку делегацію.

Болить також стан справ з історичними пам’ятками, зокрема на Петлюри, №11, де розташовувався Молодіжний центр. Будинок в аварійному стані, особливо башта, яка може впасти, оскільки прогнили балки. Була надія на допомогу від американського посольства, однак посольство оголошений раніше конкурс закрило. Зверталися до народного депутата Юрія Тимошенка, депутат, знаю, порушував це питання перед Міністерством культури. Чи будуть результати?

Потрібно переносити в інше приміщення експонати музею національно-визвольної боротьби, розміщені поки що в підвалах музею історії Коломиї. Там сиро, експонати псуються. Потрібно впорядкувати площу на Чорновола, де пам’ятник борцям за незалежність …

–          Скільки стурбованих розмов про залишковий принцип фінансування культури, а далі балаканини справа не йде…

–          Економимо на чому тільки можемо, навіть доводиться практикувати відпустки працівників за власний рахунок.

–          А очолюваний вами фонд «Покуття» під патронатом народного депутата Андрія Іванчука може суттєво поліпшити становище в галузі?

–          Фонд дуже багато робить. Саме завдяки фондові відновили пошкоджену скульптуру на згаданій площі на Чорновола, чому посприяв Роман Захарчук, плануємо впорядкувати площу. Відновили скульптуру Матері Божої біля гардинної фабрики (фірма «Зодчий»), допомагаємо воїнам АТО, місцевим письменникам, з часом біля універмагу «Коломия» запрацює фонтан. Але взяти під опіку всю культуру фонд неспроможний, надто багато невирішених справ нагромадилося.

–          Було б несправедливо, якби ми не торкнулися в розмові бібліотечної сфери. Коли читаєш, як трансформувалися в світі класичні книгозбірні й порівнюєш з Коломиєю, стає сумно від нашої безпорадності.

–          Так, перед бібліотеками ми завинили, їхні приміщення зовсім не відповідають духові ХХІ століття. Що вдалося, то це оновити кафедри видачі книжок, зробити поточні ремонти. Але чи націлені наші бібліотеки на молодь? Чи хочеться їм, молодим, переступити поріг книгозбірні? Для цього має працювати не просто бібліотека, а сучасний інформаційний центр для юнацтва, з комп’ютерною технікою, клубами за інтересами, різноманітними гуртками, навіть з ляльковим залом для дітей. Якщо згадати, що серед районних міст області чи не єдина Коломия не спромоглася виділити за всі роки незалежності кошти на закупівлю книжкового фонду, то зрозуміло, що мрії про сучасну бібліотеку ще довго залишатимуться мріями.

 

ДОЧКА «ВОРОГІВ НАРОДУ»

–          Оскільки ви знову пробуєте себе в ролі кандидата в депутати міськради, розповіжте, будь ласка, про себе, про свій рід.

–          Народилась я в Коломиї, у тому ж помешканні, де й проживаю нині. Родина моя з тих, кого прийнято вважати патріотами, за комуністів моїх батьків обзивали «ворогами народу». Дійшло до того, що маму не хотіли ніде брати на роботу, куди вона, бідна, не звернеться, всюди чує відмовку: «Прийдете за три дні». Нарешті прийняли були в насінну інспекцію, але й там кагебісти не давали спокою, телефонували завідувачці, щоб звільнила маму. Завідувачка Надія Базюк, треба віддати належне, боронила маму, казала, що насінництво не має нічого спільного з ідеологією. Та щойно мамі виповнилося 55, її зразу ж звільнили.

–          Зайве, мабуть, казати, що й вас виховували батьки в патріотичному дусі.

–          Батьки надавали важливого значення мові. Пам’ятай, учили мене, що гріх великий цуратися рідної мови, переходити на мову чужинця, якщо ти перебуваєш на своїй землі. Я це запам’ятала й завжди говорю рідною мовою. А при вступі в Івано-Франківський педінститут відчула, що око КГБ пасе й мене, довелося вступати у виш іншого обласного центру.

–          Розкажіть про свою родину.

–          Так, я заміжня, маю трьох дітей. Найстарша дочка працює в Києві лікарем, подарувала нам уже двох онуків. Середульша вчиться в Києві в інтернатурі, теж майбутній лікар. А син закінчив юрфак Львівського університету імені Франка.

–          Дякуємо за розмову.

На правах реклами