Додому Статті Тамара Приходько: «В обласну раду йду як позапартійна»

Тамара Приходько: «В обласну раду йду як позапартійна»

0
Поділитися
Тамара Приходько
SONY DSC

Навряд чи сьогоднішнє інтерв’ю з Тамарою Приходько потребує якоїсь особливої «ввідної частини». Обличчя головного редактора телеканалу НТК добре відоме глядачам Коломийщини і сусідніх районів, її телепрограми мало кого залишають байдужим. Однак мало хто й має чітке уявлення про неї як про потенційного депутата Івано-Франківської обласної ради, тобто про те, наскільки вона ініціативна, принципова, чи з достатньо твердим характером.

Надіємось, ця розмова допоможе виборцям краще зорієнтуватися в людині, яка має намір представляти інтереси нашого міста в обласній раді.

Don Yapon

–          А розпочати розмову, пані Тамаро, хотілося б з пропозиції трохи порозмірковувати над такою темою: журналістика і влада. Ця тема набрала нового імпульсу після останніх парламентських виборів, коли Сергій Лещенко і Мустафа Найєм стали народними депутатами. Невже воно зачепило й вас?

–          Не сказала б, що зачепило, це все-таки трохи різні депутатські рівні, обласний і всеукраїнський. І якщо по правді, то досі я була переконана – журналіст має бути поза політичним процесом, стояти ніби збоку, спостерігати й оцінювати. Але я вже 18 років тільки те й роблю, що спостерігаю. То може, досить? Може, настала пора й самій приймати рішення, від яких залежатиме ритм життя області? Вважаю, що за роки праці на телебаченні набралася для цього достатньо досвіду. В обласну раду йду як позапартійна, думаю, що не відчуватиму себе, так би мовити, солдатом партії, зобов’язаним беззаперечно виконувати її команди.

–          Не боїтеся, що, перемістившись усередину цього процесу, виявите там не зовсім те, що очікували?

–          Нічого такого особливо не очікую, тож не боюся. Просто я дуже хотіла б ознайомитися з усіма стадіями підготовки депутатами питання до того, як воно матеріалізується, набуде конкретного результату і впливатиме на життя людей. Адже не таємниця, що далеко не всі результати депутатської діяльності заслуговують на те, щоб ними захоплюватися. Можливо, допоможе тут дещо вдосконалити моя професія, оскільки маю надію, що моє депутатство сприятиме й кращій поінформованості глядачів НТК про стиль і методи роботи обласної ради. Наразі ми не можемо собі дозволити відряджати журналіста на весь день до обласного центру, щоб глядачі на власні очі могли побачити депутатів у роботі, зокрема наших, коломийських.

–          Що, на вашу думку, найбільше дошкуляє мешканцям нашого міста, чим мали б перейнятися передусім обласні депутати?

–          Комуналка дошкуляє. Дороги, тротуари. Безробіття. Бо якщо людині не тече на голову, в квартирі тепло, світло й вода без перебоїв, упорядковане подвір’я, під’їзд до будинку без вибоїн, є робота і зарплата – з усіма іншими клопотами легше й справлятися.

–          Ви це відчуваєте, напевно, і як тележурналіст, адже що-що, а різні комунальні негаразди НТК висвітлює в своїх сюжетах ретельно.

–          Можливо, навіть занадто ретельно. Люди часто звертаються до нас як до останньої інстанції і вважають, що наші сюжети мають чудодійні властивості. Ось телебачення покаже – і все в мене буде гаразд. А тоді телефонують обурені: «Ви показали, а дах і далі тече».

–          Люди звикли до того, що телебачення мусить показати…

–          Нічого ми не мусимо. Як на те пішло, з міського бюджету ми не беремо ні копійки, НТК – приватна структура, виживає як уміє. Це той же бізнес, медіа-бізнес, так наголошують журналістам і на тренінгах.

–          Тим, хто звик розглядати радіо, кіно, телебачення суто як засоби виховання громадянина, важко погодитися зі сказаним вами.

–          Бізнес не у вульгарному розумінні, а в тому, щоб виробляти добротний інформаційний продукт. Клієнт, тобто глядач, неодмінно ввімкне, довідавшись про такий продукт, телевізор і перегляне програму. Виробник чи то сиру, чи гардин, відчуваючи глядацький попит на телепрограму, неодмінно дасть рекламу своєї продукції. І всі залишаться задоволені. І культурний рівень глядача аж ніяк не постраждає. Тим паче що ми зовсім не перестаємо доглядати це поле, культурне. У кого в області кращі програми на історичну тематику, ніж у Василя Нагірного? Хіба не регулярно знайомить НТК з доробком коломийських митців? Не цураємось і поетичних циклів…

–          Ви задоволені командою, яка підібралася в студії?

–          У нас гарна команда, один одного завжди при потребі замінить, підтримає в скрутну хвилину. Гарна і творча. Досвідчені журналісти Галина Досин, Надія Ніплюхіна, Богдан Малецький, оператори, монтажники, звукорежисери, рекламісти – усі працюють на результат: цікавий та змістовний ефір. Зауважу, що саме НТК послужило стартовим майданчиком для Світлани Чернецької, яка тепер у британському бюро Інтера, Олексія Сафіна – голосу Нового каналу, Юлі Струк – спецкора СТБ в області, Мар’яни Мацьків і Віти Васильчук, які працевлаштувалися на івано-франківському каналі РАІ…

–          Цікаво знати, а сама пані редакторка телевізор вдома часто вмикає? Шустера подивитися, Планету тварин…

–          Зрідка. Коли варишся весь день у цьому соку, повірте, що вдома хочеться спокою і тиші. Вечір – це більше для сім’ї, для дітей. Їх у мене троє, старша дочка вже заміжня, синові – 11, донечці тільки 3 рочки, вона мала щастя народитися на День незалежності, 24 серпня. Але вже розуміє, що мамі треба рано вставати, і старається не напружувати маму.

–          Рано – це коли?

–          О 6-ій, не пізніше.

–          Вам що, багатство спати не дає?

–          Англійська мова не дає спати. Постановила собі освоїти її, а більше часу, окрім ранків, немає.

–          Якщо не помиляюсь, ви закінчили французьку філологію в Чернівецькому університеті імені Федьковича. Тепер і до інґліш добираєтесь?

–          Життя змушує. Кілька останніх років я мала змогу подорожувати, відвідала вже 12 країн. То сиділа вдома сиднем, а це як жабка-мандрівниця. А без англійської в світі важко.

–          Ви, напевно, таки із забезпеченої родини…

–          Не вгадали. Я народилася в звичайній сім’ї в Сопові, тато трагічно загинув 42-річним, коли мені виповнилося 18, а братові ще менше. Влаштувалася, щоб заробити на навчання і проживання в Чернівцях, на Коломийський хлібокомбінат, про що й досі згадую не без жалю до самої себе. Невеличка, іду, бувало, з нічної зміни на автобус, а ноги підкошуються від утоми. Вступила в університет, проте й далі ученицею на хлібокомбінаті при кожній вільній хвилині розгортаю підручник з латинської мови. Вчу лінґва лятіна… Ви можете уявити собі таку картину? А в університеті весь час переживала, щоб не порвались єдині босоніжки. Бо тоді хоч босоніж ходи на лекції.

–          Японці кажуть, що хто змалку не пережив труднощів, тому варто купити їх потім за великі гроші.

–          Можливо. Але в мене таке відчуття, що теперішнім молодим, незважаючи на знецінення гривні, легше, ніж було молодим у 1990-і. Коли хтось із моїх колег пробує бурчати, що надто я завантажую роботою, думаю про себе: не бачила ти смаленого вовка…

–          Пані Тамаро, ви хоч і позапартійна людина, але в обласну раду йдете від Блоку Петра Порошенка «Солідарність». Як вам наш президент, не розчарувалися?

–          Ні. Незважаючи на купу чорного піару, спрямованого проти очільника країни, вважаю Петра Порошенка гідним представником Української держави на світовій арені, добрим дипломатом. Можете назвати когось із попередників, щоб був кращим за Порошенка?

–          Чути нарікання на Мінські домовленості, начебто це була помилка.

–          Ми ж не знаємо всього підтексту цих домовленостей. А раптом з’ясується, що це було найменше з можливих зол?

–          Дякую за розмову.

Інтерв’ю взяв Роман КРАВЕЦЬ