Коломиянка Лілія Ткачук розповіла моторошні подробиці загибелі коломиян Романа Беркещука і Павла Вінтонюка під час сходження на Піп Іван. "В світлу пам‘ять про нашого Світлячка, який тепер світить для нас з Небес... Мені дуже важко писати ці слова, а ще важче було дізнаватись ту інформацію, яку я тут опишу. Це буде останній пост про відтворення п‘ятничного дня, який став фатальним для Роман Беркещук і пана Павла. Я обіцяла, що розповім всі деталі тієї жахливої втрати, у яку ми досі не можемо повірити. Отже, щоб не було спекуляцій, бруду і чорних прогалин, розписую той день в хронології зі слів хлопців, які вижили, і зі слів рятувальників. Група з 8 туристів почала підйом о 12:30. Погода була сприятливою і нічого не віщувало біди. На «Веснарці» туристи зупинились, поїли, хто вважав за потрібне - переодягнувся, і вирушили далі. Як писала раніше, маршрут справді зареєстрованим не був. Але ця реєстрація- це формальність, вона нічого не вирішує насправді. Між хлопцями і рятувальниками була негласна домовленість про проведення спільних навчань на вершині Піп Іван, так як серед них були друзі Ромчика і інших хлопців. Уже коли група вийшла з зони лісу, назустріч їм прийшли друг-рятувальник і волонтер, тобто всього їх стало 10. У складі команди було 2 дівчини, всі інші- хлопці. Павло Вінтонюк завжди йшов стабільно повільно, тобто заключав групу, був останнім. Група спеціально не розділялась, але вийшло так, що частина мала швидший темп, а частина йшла разом з Павлом. В першій п‘ятірці були 2 дівчини, 1 хлопець, друг-рятувальник і волонтер. Відрив між ними був 150-200 метрів. Так звана «перша група» дісталась до обсерваторії ще за більш-менш сприятливих умов, інші мали б дійти протягом 5-ти хвилин, але не дійшли... різко змінилась погода. Десь через 10-15 хвилин рятувальники вирушили назустріч хлопцям... «За 700 метрів до вершини почалось справжнє «пекло»- так цю погоду описують хлопці, які вижили...Шквальний вітер просто збивав з ніг... Назад до зони лісу було 2,8 км, тому єдиним правильним рішенням було рухатись вперед, бо якби група повернулась назад, то не вижив би ніхто. Першого покинули сили Павла, хлопці по черзі допомагали йому йти, але всім було важко, всі були виснажені. Коли прийшли рятувальники, то вирішили, що першому потрібно надавати допомогу Павлу, так як його стан був найважчий, він самостійно пересуватись уже не міг. Друг-рятувальник залишився з Павлом, а інший- повернувся в обсерваторію за ак‘єю ( спеціальні сани для евакуації постраждалих) для того, щоб транспортувати Павла. Всі інші учасники пересувались самостійно. На той момент на посту було 3 рятувальники, волонтер і група туристів з Києва, які піднялись на гору раніше за наших хлопців. По рації один з рятувальників передав, щоб вигнали снігохід. Вони його розташували десь за 100 метрів від вершини і включили світло, щоб хлопці йшли на нього. Але коли хлопці дійшли/доповзли до світла, то наш Ромчик прийняв рішення і повернувся назад до Павла та рятувальника, останній був його другом. Він вирішив, що має їм допомогти. Він повернувся десь 300 метрів назад... Разом з рятувальником вони чекали на допомогу, але погода дуже погіршувалась. Павло втратив свідомість і хлопці прийняли рішення залишити його і рухатись вгору. Хлопців зривав і кидав вітер, відривав від землі... Рятувальник з Ромчиком намагались повзти, вони були знесилені, а ще повзли без орієнтиру... Рятувальнику вдалось доповзти до снігохода, де йому вже волонтери допомогли дістатися обсерваторії... І тільки тоді він сказав, що там ще залишився Ромчик. Ніхто з групи не знав, що він повернувся назад і думали, що один з перших дістався обсерваторії. Рятувальники з волонтерами вирушили на пошуки Ромчика, надворі уже було темно. Шукали його протягом 20-ти хвилин, він був за 350 метрів від вершини. Сидів на схилі з GPS в руках і втрачав свідомість. Транспортування зайняло 40 хвилин, в цей період наш Світлячок і помер... Чому Роман повернувся і що ним керувало у цей момент? - Розповім. Рік тому, приблизно в цей ж період, Роман з друзями підіймався на гору Хом‘як. І коли вони сходили з гори, зустріли чоловіка на- підпитку, який у сутінках підіймався на гору, тоді Роман тільки на словах попередив туриста, що небезпечно без ліхтарика і спецодягу в таку пору доби підійматись. Але чоловік відмахнувся і продовжив похід... Наступного дня Ромчик дізнався, що цей чоловік таки замерз у горах...Цей випадок, як не крути, але таки сидів у Ромчиковій совісті... Він думав, що міг врятувати тоді життя людині, але не зробив цього... Ніхто не знає напевно що було в Ромчика у голові у той час, але ж згадуючи цей факт можна зробити припущення, що це напевно вплинуло на його рішення повернутись до Павла з рятувальником... Роман був досвідченим альпіністом, тому усвідомлював всю небезпеку і ризики... Це був його вибір і ми повинні його поважати. Він вчинив по совісті, зробив як справжній герой і християнин! Ромчик був всього в 100 метрах від вершини і повернувся назад... Повернувся допомогти... Наш милий хлопчику,спочивай з миром, а ми в свою чергу обіцяємо продовжувати тут твої справи і жити з світлою пам‘яттю про тебе в наших серцях P.S. Фото з останнього походу на Піп Іван. Тут наглядно видно погоду, хто як був одягнений, те, що група дорогою зупинялась і як була одягнена... Це щоб без спекуляцій".