ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

Цей несподіваний і загадковий Гвіздець. Спецпроект “Поїхали на ближчі села”

Містечко Гвіздець здавна було культурно-міщанським острівцем поміж гуркітливою непосидючою Коломиєю та вмиротвореною польовою Городенкою,  де "найвище дерево - соняшник, а найбільша гора - погріб на подвір'ї". Оскільки до Другої світової війни серед етнічного складу тут переважали гебреї, то й надали містечкові відповідних ознак - крамарських. Торгівля і сьогодні в Гвіздці залишається пріоритетним напрямком життєдіяльності, - це підтверджує і селищний голова Володимир Ясуник.Мешканці містечка мають чим гоноруватися: чого вартує лише монастир бернардинів зі старовинним бароковим костелом! Костел функціонує й понині, тут регулярно проводяться богослужіння в латинському обряді для двох десятків місцевих римо-католиків. Тут-таки у правому крилі вражаючої культової споруди міститься школа мистецтв, про яку ще буде мова.Енциклопедист Гвіздця 83-річний Михайло Бальцій - це жива історія містечка від найдавніших часів до найновіших. Він вартує обсяжного нарису, тож нехай вибачає за лаконізм наших рядків.

"У  ВИНОГРАДІ  ЖИВ,  В  ОСТАПКІВЦЯХ  ПРАЦЮВАВ,  У  ГВІЗДЦІ ПАРУБОЧИВ"

Так жартівливо про юнацькі роки свого життя оповідає пан Бальцій. Але то було дуже давно. 44 роки цей дотепер моторний літній чоловік працював у Гвіздецькій школі завучем. Завдяки йому школа ще при Союзі стала базовою школою учнівського туризму. Нема, каже, такого високогір'я у Карпатах, де б він не побував зі своїми вихованцями. У рідній школі організував секцію спортивного орієнтування, судив футбольні, баскетбольні, легкоатлетичні змагання, шахові турніри. До сьогодні проводяться шкільні районні змагання на кубок Бальція. Цей всебічного зацікавлення чоловік перший оприлюднив документи ранньої (14 століття) згадки про Гвіздець, які йому показав в архіві Івано-Франківська син видатного письменника Андрія Чайковського також Андрій. (До слова слід сказати, що Михайло Бальцій вишукав також унікальний документ, датований 1943 роком - розпорядження уряду Російської федерації про передачу старовинної Благовіщенської церкви у Коломиї під юрисдикцію щойноствореного Московського патріархату РПЦ). - Гвіздець у 30-х роках минулого століття був, фактично, жидівським містечком, - стверджує пан Бальцій. - У центрі жили юдеї й поляки, українське ж населення тулилося по околицях. Під час війни німці знищили всіх гебреїв - 3666 осіб з тих, котрі не встигли втекти. (Зрештою, мало хто втікав). Після війни до містечка повернувся лише один...Чимало з історії Гвіздця (та й усього світу) можна прочитати в селищній книгозбірні, яка на обласному конкурсі бібліотек посіла третє місце. Серед 15 тисяч примірників є рідкісні видання, видання, передані від діаспори. Завідує бібліотекою Леся Палійчук.Крім згаданого вже костелу, архітектурний ансамбль містечка прикрашає давня споруда дитячого інтернату, у якому 40 років директорує Надія Вахняк. Тут виховується 59 дітей шкільного віку, які мають певні проблеми з освоєнням дисциплін і соціальною адаптацією серед однолітків. В інтернаті діють виробничі майстерні - шевська, швейна, гончарна, столярна. Діти набираються практичних навиків ремесла.А чого вартує музей старожитностей! Очі розбігаються від усіх цих глечиків, куферів, різного старовинного кухонного начиння, вишиванок та плетених виробів. Однак, майбутнє інтернату сумне - його будуть закривати, бо так вимагає Євросоюз. Європейська практика каже, що всі діти мають учитися в однакових базових школах, що інтернат закриває перед ними двері у широкий світ. Але чомусь відомий у спортивних колах десятиразовий чемпіон світу з бігу Андрій Голіней - вихованець саме Гвіздецького інтернату.У правому крилі костелу цілий день звучить музика - тут розташована школа мистецтв, добре знана не лише на Коломийщині, директорка Любов Іванішин. Школа має й відділ образотворчого мистецтва. У цих стінах навчаються діти також зі Снятинського та Городенківського районів.Так склалося географічно, що Гвіздець, на відміну від населених пунктів по той бік Пруту - Слободи, Мишина, обидвох Ключевів, - цілком інакший ментально. Тут нема майже нічого гуцульського. І фольклор на цих рівнинах не такий розмаїтий, як у гуцулів. Тут у фаворі інша музика - професійна, класична. Саме таку музику плекають вихованці школи мистецтв. Учні неодноразово виступали в Києві, їхні колядки бачили й чули високі державні чиновники, навіть колишні президенти України. Їздили юні музиканти й до Польщі, Чехії, відпочивали на морі.Як згадувалося напочатку, євреї ще в 30-роках поставили містечко на комерційні рейки. І нині скарбничка Гвіздця поповнюється за рахунок підприємців. Один з таких - Юрій Дяків, він же депутат районної ради, тримає разом з братом великий торгівельний комплекс будматеріалів. "Як хочете ставити хату, - рекомендує пан Юрій, - то вам цілком достатньо закуповуватися в нашому магазині. Тут є все від підлоги до покрівлі, плюс сантехніка. Єдине, чого нема, це умеблювання".- Десь від 10-15 років тому у нас знову пішла в рух торгівля, - пояснює селищний голова Володимир Ясуник. - Є багато підприємців, 4 будівельні комплекси, достатньо бюджетних організацій, від них і найбільші доходи до казни. Маємо проблему з системою водовідведення й водопостачання, але обласна рада виділила нам загалом 600 тисяч на будівництво нової каналізації і відновлення водопостачання. Знаю, що на часі питання створення ОТГ. Зізнаюся, що процес іде складно. У нас нема великих земель, зате є готова велика інфраструктура. Незабаром почнеться будівництво сонячної електростанції. Нині маємо бюджет разом з різними субвенціями - до 4 мільйонів гривень. Якби ж, відповідно до перспективного плану, з нами об'єдналися Старий Гвіздець, Остапківці, Підгайчики, Загайпіль, Кулачківці, то мали б бюджет у 10 разів більший.Гвіздець, направду, трохи загадкове містечко, якесь навіть відрубне. По його вуличках ходив знаменитий український маляр Ярослав Пстрак, у Гвіздці народився всесвітньовідомий польський кінорежисер Єжи Кавалєрович, десь серед цих будинків замешкував адвокат Кирило Трильовський. Хто бував у Гвіздці, мусив зауважити - у містечку не балакають діалектом. Якщо покутянина чи тим паче львів'янина, не кажучи вже про гуцула, відразу пізнаєш за говором, то гвіздечанина - ні. На цю тему до опівночі можна балакати зі згаданим уже Михайлом Бальцієм. Але нехай уже іншим разом. Андрій МАЛАЩУК Фото: Андрій КАНЯ Відео: Ярослав КОНИК