Чи дбають у Коломиї про комфорт людей з інвалідністю? ЕКСПЕРИМЕНТ

Прогулюючись центральною частиною міста, можна помітити, що в Коломиї доволі таки мало пандусів чи з’їздів з тротуарів. Якщо ж вони є – то зовсім не пристосовані для використання. Пандуси - занадто стрімкі та без поручнів, а з’їзди - або розміщені не в правильному місці, або не зовсім безпечні. Щоб не бути голослівними, ми поспілкувались та організували прогулянку містом з хлопцями з інвалідністю, котрі на власному прикладі показали, які місця в Коломиї є важкодоступними, а де можна комфортно пересуватись.

Героями нашої історії стали Ігор Сисак та Роман Губач.


Ігор потрапив у ДТП 9 років тому. З того часу пересувається на інвалідному візку. Роман отримав травму 4 роки тому, впавши з висоти. Зараз чоловік працює в Єдиному центрі надання реабілітації та соціальних послуг на посаді оператора соціального таксі.Уже три роки хлопці є членами обласної громадської організації "Слід", яка піклується про людей з інвалідністю. Ця організація створена при Національній асамблеї людей з інвалідністю України. Їхнє головне завдання – добитися доступності в громадських місцях та місцях відпочинку. Перевірити Коломию на доступність вирішили й ми.

З однієї частини міста в іншу


Отож, розпочинаємо нашу прогулянку. Заздалегідь домовились про зустріч з Ігорем та Романом у середмісті поблизу ратуші.

Перше, на що звертають увагу хлопці, – це автомобільна стоянка поблизу міської ради. На спеціально відведених місцях для паркування автомобілів людей з інвалідністю стоять машини, власники яких просто не знайшли або навіть не хотіли шукати іншого місця. А дорожню розмітку та знак відверто проігнорувалиРушаємо далі. Перша перешкода на нашому шляху – тротуар, а, точніше, відсутність з’їзду поблизу магазину "Золотий вік", що обабіч пам’ятника Тарасові Шевченку. Для Ігоря та Романа перешкодою назвати відсутність з’їзду важко. В тому місці тротуар невисокий, тому вони демонструють, як самотужки можна з нього з’їхати. Спочатку відхиляються на задні колеса свого візка й таким чином намагаються повільно з’їхати з тротуару. Роман зробив це настільки швидко й майстерно, що я навіть не встигла спитати, чи потрібна йому допомога. Ігоря ззаду підстраховує його дівчина Ірина.Продовжуємо рухатись. Обабіч на будівлі центрального гастроному бачимо банкомат, який, до слова, розташований доволі таки високо. Окрім того, тут є ще й кілька сходинок. Відповідно, для Ігоря й Романа цей банкомат недоступний. Я запитала, чи є в Коломиї банкомати, де вони самотужки можуть зняти гроші. Відповідь була позитивною, але на ціле місто хлопці змогли назвати тільки два: перший – на вул. Романа Шухевича на будівлі супермаркету "Соломон", інший – на вул. Івана Мазепи, гастроном "Берегиня".Прямуємо далі стометрівкою. Хлопці звертають увагу на те, що майже всі кафе та магазини обабіч центральної вулиці є недоступними. Перш за все, на тротуарах немає з’їздів. По-друге, біля кожного закладу є сходинки, через які вони не можуть заїхати в приміщення самі.На перехресті з вулицею Валовою хлопці показують мені дуже дивний момент. Поблизу магазину "Watsons" є з’їзд з тротуару, але він розташований в дуже некомфортному місці. Там водії дуже часто паркують автомобілі, які його й блокують. Ми це побачили на власні очі.

Варто зазначити, що такий випадок у Коломиї не поодинокий. Другий такий дивний з’їзд ми побачили на розі вулиць Театральної та Івана Франка.Музей писанкового розпису – наступна зупинка нашої прогулянки. Для людей з інвалідністю він доступний повністю. Пандус облаштований під правильним кутом, є поручні. Він безпечний. Ігор та Роман самотужки під’їздять під самі двері музею.На наступний пандус Роман зміг виїхати самостійно теж. Це аптека. Але не скажемо, що він дуже безпечний. Поручнів немає, місця на сходах доволі мало. Один необережний рух - і можна просто з них впасти.Далі Ігор та Роман показують незакінчені пандуси в студентському сквері. Протягом часу його функціонування до ладу їх не довели. Але хлопці кажуть: якщо б вони були закінчені, то користуватись ними ніхто б не міг. Кут спуску там дуже стрімкий і небезпечний.Наступна наша зупинка – державна структура. Це - Управління праці та соціального захисту населення. Саме в цю установу хлопцям доводиться звертатися доволі часто. Перше, що ми бачимо, це псевдопандус на вулиці. Варто відмітити, що він навіть не підходить під розмір візків хлопців. А вони кажуть, що в них - одні з найвужчих.Відчиняємо двері, а всередині така ж ситуація - тільки кількість сходинок значно більша. Ігор згадує, що одного разу заяву довелось писати на вулиці на колінах.Натискаємо кнопку виклику. До нас виходить заступниця начальника управління праці та соціального захисту Галина Якубенко і пояснює, що будівля дуже стара, через це тут вже багато років стоїть такий не пристосований для людей з інвалідністю пандус, яким по факту ніхто не користується, бо це просто неможливо. Жінка наголошує на тому, що в них працює кнопка виклику.Якщо ж говорити про інші державні структури, то варто відмітити, що лікарня та поліклініка мають належні пандуси. А от, наприклад, потрапити в паспортний стіл - неможливо.

Також у місті немає тренажерного залу, де б хлопці могли займатися спортом.

У нічний клуб теж потрапити важко, але там ставляться з розумінням, завжди допомагають – кажуть хлопці.Про ці проблеми ми розповіли заступникові міського голови з комунальних питань Богдану Федоруку, який пообіцяв, що найближчим часом найнагальніші будуть вирішувати.

Ярина БАЛАБАНИК

Фото: Андрій КАНЯ

Відео: Ярослав КОНИК